Іван спав, як раптом почув звук ключа в замку. Потім відчинилися двері. – Знову твоя мати приперлася! Дістала вже! – сказав він дружині. – Що? – сонно пробурмотіла Тетяна, встала і вийшла до матері. – Ось, тримай! Оладки я смажила, візьми до чаю. – Я й сама можу приготувати, – пробурчала дочка, але оладки взяла. – Невже? І що ж у вас є, крім води? А оце вже була зухвалість

Іван спав, коли почув звук ключа в дверному замку. Потім обережно відчинилися і зачинилися двері…

-Знову твоя мати приперлася! Дістала вже! – сказав Іван дружині.

-Угу… Що? – сонно прогуділа Таня. Так цей… Сашка, мабуть, до школи. Яка година?

Іван ледве відкрив очі і глянув на годинник.

Повз вітальню проплив силует тещі, в сторону спальні внука.

Іван нарешті побачив, яка година:

-Вісім уже, – буркнув він.

Тетяна, згадуючи вчорашню гулянку, повільно злізла-таки з дивана і вийшла до матері. Жінки зашушукалися.

-Сашко вчора в мене залишився, а ви, мабуть, і не помітили?

-Ох, точно, – Тетяна розгублено дивилася на застелене ліжко сина.

Мати завжди робила так, щоб Тетяна почувалася винною.

Хлопчик і так лишається в неї через день, сама його кличе. Що тут докоряти?

Баба Люда, морщачись від запахів вчорашніх посиденьок, зібрала шкільні речі Сашка, які теж пропахли, і попрямувала до виходу.

-Думаю, поки він вмивається і снідає, сама до вас збігаю…

Тетяна відвернулась і нетерпляче підвела очі вгору. Їй хотілося, щоб мати якнайшвидше пішла.

Бабуся взувала туфлі. Раптом вона схаменулась і полізла в пакет.

-Ах, ось же! Оладки вчора смажила, візьми до чаю.

-Я й сама можу приготувати, – невдоволено пробурчала дочка, але частування взяла і недбало поклала на дзеркало.

-Невже? І що ж у вас є на кухні, крім води?

А ось це була вже зухвалість!

-Не твоя справа, мамо! Досить лізти в наше життя!

-Та ви ж без мене їсти не матимете нічого! А Сашко? Кому він потрібний, крім мене? Ні харчуванням, ні його навчанням, нічим ви не цікавитеся! І хату хоч провітріть!

Бабуся Люда говорила сміливо і зі сльозами на очах. Її шепіт заполонив вузький коридор і страшенно дратував молодих батьків.

-Мамо, годі тобі! Дуже ти стала смілива! Іди давай, поки Іванко не встав, бо знову посваритеся.

Тут з вітальні долинув голос самого Іванка:

-А я вже встаю! Ніколи поспати не дає, що за людина!

-На роботу треба ходити! Ледар! – бабуся Люда, смілива на словах, все-таки пильнувала і переступила однією ногою за поріг.

Пішла вона, тільки коли побачила в отворі фізіономію зятя, що прямував до неї. В дверях клацнули всі три замки – на всяк випадок, щоб теща не повернулася точно.

Цей ранок був звичайнісіньким для бабусі Люди. Вона швидко йшла до дев’ятиповерхівки навпроти, щоб Сашко встиг одягнутися і не запізнитися на заняття.

На улюбленому внуку було сконцентровано все її життя.

Ось вона вже випроводжає його, посміхаючись закоханою і ласкавою посмішкою, і кладе в кишеню гроші – на булочку в їдальні.

Сашка біжить через двір, а бабуся Люда з вікна дивиться за ним поки він не зникає за аркою.

Молодша дочка Тетяна народила Сашка в 16 років від ледаря Іванка і ось уже 10 років сім’я жила в основному на гроші жалісливої ​​бабусі – спочатку на зарплату, а потім і на пенсію.

Сама ж бабуся Люда, ставши пенсіонеркою, почала жити з підробітку прибиральницею.

Молоді не працювали, зате любили погуляти. Хоча іноді молоді все ж робили спроби знайти роботу: Тетяна намагалася працювати то на заправці, то на ринку, але все це було нецікаво і нудно.

Іван тинявся по всяких підробітках, звідки його постійно виставляли за сварки і гульки.

Теща була нестерпною. Вічно лізла в їхнє життя. Єдиний плюс – їжа. Простенька і скромна, на що вистачало пенсії, яку вона з жалості носила їм і внуку.

І Сашка одягала вона, що теж було непогано. Якби ще поспати давала і мовчала! А то вчить їх, ти подивись.

Так міркував Іван. Дружина теж його майже у всьому підтримувала.

У холодильнику самої бабусі часто було пусто, але жінка запевняла, що їй багато не треба. З крана у ванній завжди текла цівка води в миску – так бабусі Люді вдавалося економити воду.

-Скільки можна бігати до них, мамо? І дитину їхню повністю забезпечувати? Думаєш, вони тобі за це спасибі скажуть? – обурювалася старша дочка.
Різниця між сестрами була значною – 17 років.

Катерина виросла нерозбалуваною і самостійною, а молодша Тетянка, навпаки.

-Сашка шкода. Так би я не це…

-Ну звичайно! Ти б і без Сашка все для них носила.

Катерина привезла матері велику сумку продуктів з села, хоч і знала, що все буде віднесено «молодшій”.

Так і жили. У міру дорослішання Сашка, Тетяні діставалося все менше подачок – адже хлопчик росте, грошей потрібно більше…

У Тетяні росла образа на матір. Куди вона діває пенсію, поки вони тут потребують у всьому?

Коли Сашкові виповнилося 18, він раптово одружився. Весілля святкували, але скромно. Наречена була в положенні. Бабуся Люда поділилася новиною з онуком:

-Уявляєш, Сашенько, а мені тут дідусь Микола написав, брат мій. Пам’ятаєш, я тобі розповідала про нього? Він у Вінниці живе, на моїй батьківщині…

Так ось дружини його не стало, журиться, зовсім один залишився…

-Угу. Співчуваю, – кивнув Сашко, слухаючи бабусю одним вухом.

Жінка погладила його по щоці. Не стала говорити, що дід Микола кличе її до свого будинку, з городиком і садом.

Бабуся Люда завжди мріяла жити в селі. Але хіба ж можна залишити внука в такий момент? Ось правнучка скоро з’явиться, допомагати треба.

Минуло ще два роки. Тепер вся пенсія йшла в сімʼю внука, а Тетяні не діставалося майже нічого.

За таку несправедливість молодша дочка заявила, що знати її більше не хоче.

Але бабусі Люді ніколи було засмучуватися – життя йде. Підростає правнучка… Витрат багато.

Все для коханого Сашка.

Якось взимку вона дуже сильно заслабла. Подзвонила Сашкові, попросила принести чаю… Але так і не дочекалася…

Вранці ледве дійшла до кухні і зробила собі сама. У цей момент прийшов Сашко. Бабуся Люда вже було зраділа: – Не забув!

-Бабусю, дай грошей, га? – запитав онучик майже не дивлячись і навіть не поцікавившись, як її справи.

Бабуся Люда була слаба цілий місяць. Доглядала її лише старша дочка, приїжджаючи з неблизького села.
-Ось бачиш, що я тобі казала? Багато отримала подяки? – казала Катерина.

-Якщо ти їм хоч копійку ще віднесеш, то я з тобою більше й розмовляти не буду, зрозуміла?

Бабуся Люда беззвучно плакала та потирала сухі долоні.

Прийшла весна. Похмурий Сашко піднявся у квартиру батьків.

-Привіт. Грошей можете позичити до зарплати?

Мама Таня зобразила надзвичайний подив.

-А хіба ж баба Люда не дає тобі?

-Поїхала вона. Назавжди. До брата…

-Як так?! – здивувалася Тетяна. – А квартира?

В її очах зʼявилася жадібність. Адже якщо квартира вільна, то можна підзаробити.

-Вона її здала в оренду якійсь сім’ї, а оплату отримуватиме на картку.

Сказала, що збирає собі на відпочинок на курорті. То що, грошей позичиш мені?

В квартирі Тетяни запала тиша. Іван, Тетяна і син Сашко мовчки дивилися один на одного, прекрасно все розуміючи… Розуміючи, що вони всі винні перед тещею, мамою і бабусею.

Але це почуття було десь дуже далеко, десь в глибині душі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.