Іван приїхав додому із заробітків і одразу ж подзвонив до Ірини. Говорив він якимось дивним голосом, що треба їм зустрітися. Ірина прийшла першою. Іван підійшов, мовчки обійняв її. Ірина чомусь вся напружилася. – Іринко, я маю тобі дещо сказати, – раптом почав він. – Я покохав іншу дівчину. І це – Наталя… Іра застигла від несподіванки

Іван з Іриною зустрілися на вечірці у друзів.

Познайомились, стали зустрічатися. Хлопець і дівчина чудово ладнали, мали багато спільного, але з весіллям чомусь тягли.

Вони й самі не могли пояснити чому. Начебто відносини прекрасні, непогано вивчили одне одного, їм добре разом, але про спільне майбутнє – мовчанка.

Іван не поспішав із пропозицією, а Ірина навіть побоювалася цього.

-Скоро Микита із заробітків повернеться, якось задумливо промовив Іван. – Буде свідком.

-Це той, з яким ви разом у садок ходили? – Ірина натяк зрозуміла, але вдала, що нічого не зрозуміла.

-Так, він мені як брат.

-Чудово, коли є такий друг.

-Так. Чекаю, не дочекаюся… Залишилось два тижні. Обов’язково вас познайомлю.

Микита приїхав через місяць. Іван з Іриною тут же вирушили до нього: хлопець жив із батьками у передмісті.

Зустріли їх дуже привітно. Микита виявився дуже товариським, веселим. Після двох вечорів, проведених разом, Ірині здалося, що вона знає друга Івана все життя.

А ще сестра Микити – Наталя. Вона, хоч була молодша, але теж органічно вписалася в їхнє спільне коло друзів.

Словом, провівши дві доби разом, вони потоваришували.

Почали часто зустрічатися. Іван з Іриною приїжджали до гостинного будинку батьків Микити та Наталі, які навіть почали жартувати, що у них тепер четверо дітей.

А брат із сестрою регулярно відвідували Івана та його наречену у місті.

Молоді люди завжди знаходили чим зайнятися, весело проводили час.

Тільки ось Ірина почала все частіше ловити на собі уважний погляд Микити.

Якось їхні очі зустрілися. Микита дуже зніяковів. А Ірина аж стрепенулася. Вона помітила, що все частіше думає про Микиту.

А Іван поступово зникає з її думок…

Дівчина дуже переживала, почувала себе зрадницею. І хоча нічого такого між нею та другом Івана не було, вона вважала себе винною. Іван явно не заслуговував на зраду з її боку…

Йшов час. Ірина все більше закохувалась у Микиту. І все більше переживала, думаючи, що жодних стосунків між ними не може бути.

Коли Іван дивився на неї, вона відводила погляд. І все більше відмовчувалась, коли він до неї звертався.

Якось Івана відправили у відрядження на кілька днів. Ірина проводила вечори на самоті: йти нікуди не хотілося, спілкуватися з кимось теж.

Несподівано у двері подзвонили. Ірина знехотя встала, відкрила двері і застигла: на порозі стояв Микита.

Хлопець більше не міг терпіти та приїхав, щоб розповісти Ірині про свої почуття.

-Іра, я полюбив тебе, як тільки побачив. Вже кілька місяців не знаходжу собі місця. Вирішив, що ти маєш знати про це.

-Микита! – ахнула дівчина. – Я… Я теж люблю тебе. Тільки… Що нам тепер робити?

-Треба сказати Іванові…

-Не уявляю, як…

Того вечора вони так і пробули вдвох до ранку.

Іван приїхав через кілька днів. Запропонував зустрітись. Всім разом. Говорив якимсь дивним голосом, ніби ледь підбирав слова.

Ірина прийшла першою. Дуже хвилювалася. Іван під’їхав на таксі. Підійшов, мовчки обійняв. Ірина чомусь вся напружилася.

-Ось зараз… Скажу йому про все… – думала дівчина.

-Іване, – голос дівчини тремтів.

-Чекай, Іринко, я маю тобі щось сказати…

Іван помовчав кілька хвилин. Ірина чекала.

-Розумієш… Я покохав іншу дівчину… Наталю… Я сто років її знаю. І тільки зараз закохався, як хлопчина. Не можу більше приховувати. Не хочу тебе обманювати. Остаточно зрозумів це, поки був у відрядженні. Пробач.

Іра буквально видихнула. Вона стояла і посміхалася на великий подив Івана, який очікував зовсім іншої реакції.

-З тобою все гаразд? – несміливо запитав він, заглядаючи Ірині у вічі.

-Все гаразд, не хвилюйся. Я теж люблю іншу людину.

Іван застиг від несподіванки.

-Правда? Я його знаю?

-Знаєш. Це Микита.

Більше вони ні про що не встигли поговорити, бо скоро з’явилися Микита та Наталя. Вони здалеко махали руками, щось кричали.

А коли підійшли ближче і побачили усміхнені кожному з них обличчя Івана та Ірини, все зрозуміли.

Усім одразу стало легко і спокійно. Ніхто нічого не з’ясовував. Просто тепер кожного з хлопців взяла під руку інша дівчина.

Дружба молоді нікуди не зникла. Вона стала трохи іншою. Спорідненою…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.