– Я б не повірила, якби хтось сказав. Але я сама бачила: це його дружина – Аня наважилася сказати подрузі про свої підозри. – Катю, ти надто наївна. – Вибач, не вірю я, не може Антон обманювати, навіщо йому це. – Катя, а ти паспорт його бачила? – Досить! – Катя перейшла на крик. – От вже від тебе не чекала! Помилилася ти! Чуєш, помилилася!

– Я б не повірила, якби хтось сказав. Але я сама бачила: це його дружина. І діти до нього побігли, як побачили. – Аня наважилася сказати подрузі про свої підозри. – Катю, ти надто наївна.

– Будеш тут наївною, коли тобі за тридцять. І вже вибач, не вірю я, не може Антон обманювати, навіщо йому це. Він сам нaмyчuвcя в житті, працював цілодобово, сім’ю завести довго не міг …А ти мені про якусь другу сім’ю кажеш.

– Катя, а ти паспорт його бачила?

– Уяви собі, бачила паспорт, все чисто, тільки прописка.

– Так зараз можна і з чистим паспортом одруженим бути. Двоє дітей у нього! Уявляєш, двоє! – Аня навіть на місці всидіти не змогла, стала ходити в кухні, курсуючи від столу до вікна і назад. У Ані не така помітна зовнішність як у Каті, але вже десять років вона у міцному шлюбі. Делікатну тему заміжжя Каті зазвичай обходили стороною, хоча Аня щиро бажала подрузі щастя.

– Те, що ти розповіла, ніяк не в’яжеться з образом Антона, до того ж ми одружитися вирішили. – На Катю немов зійшло осяяння: – Слухай, а може це сестра Антона, раз діти так зустріли?

Аня знову сіла за стіл. 

– Ну, яка сестра ?! Ти б її бачила! Взагалі не схожі. Там така жінка … як тобі правильно сказати … монумент, а не жінка. Висока, кістка широка, майже на голову вища Антона. Він темненький, а вона така … не світловолоса, не руда, взагалі незрозуміло яка. Швидше за все, одружила на собі, а він живе приїздами, з’явиться, як ясне сонечко, і знову наче на роботі цілодобово-тижнями-місяцями. А тут ти – така мила, довірлива, красива, в затишній міській квартирці … Чого ж йому не підкотити до красивої міської дівчини …

– Досить! – Катя перейшла на кpuк. – От вже від тебе не чекала! Помилилася ти! Чуєш, помилилася! – Губи Каті затряслися, вона піднялася, поклавши долоні на стіл. – Я все знаю про Антона, немає у нього ніякої дружини. Це моє довгоочікуване щастя!

– Добре, не віриш, наступай на чергові граблі! І взагалі, не кpичи на мене. Краще я додому піду. – Аня вийшла в коридор, схопивши легке пальтечко, спішно взуваючи черевики. – Хотілося б вірити, що це не так.

– Ну, вибач, перший раз за стільки років голос на тебе підвищила. Ти і мене зрозумій, нерви здають, коли намагаюся твої слова зрозуміти. Ніяк не в’яжеться ця історія, не вірю я, не вірю.

– Ти хоча б запитай у нього. Ось так візьми і прямо в лоб запитай – побачиш, яка реакція буде. – Аня вийшла, сухо попрощавшись.

Катя повернулася на кухню. Ще теплий недопитий чай стояв у чашках, за вікном темніло. Вона відкрила вікно, відчувши осінню свіжість. Осінь цього року була сухою і теплою, приваблюючи золотисто-червоним листям і синім кольором неба.

«Легко сказати: запитай» – думала Катя. “Одним питанням і навіть словом можна образити людину, яку чекала, можливо, все життя. З чого раптом в селі, ну чи в селищі, у Антона хтось може бути. – Катя навіть подумки вимовляла слово «дружина», настільки далеким воно було їй в цій ситуації.

____________________

Він приїхав втомленим, але щасливим; здавалося, від нього пахне лісом, дощем, якого так давно не було в місті.

– Ну що, всі noжeжi зaracив? – надивившись в кохані очі, задала просте, ні до чого не зобов’язуюче питання.

– Якби ж всі …

– Все одно ти герой і я дуже переживаю за тебе.

– Не бійся, ось я перед тобою.

Вони сиділи за столом, в кімнаті тихо грав музичний центр, легка музика заповнила простір кімнати. Вона хотіла запитати про ту жінку, але боялася зіпсувати ці перші хвилини зустрічі, боялася почути правду. А раптом ця правда буде руйнівною для неї і для нього. Вона згадала приказку про страуса, який ховає голову в пісок, подумала, що це про неї … І все ж промовчала.

На другий день він поїхав, попередивши, що весь день буде зайнятий, накопичилося багато справ. Вона лягла на диван, закутавшись пледом, як маленька, – думки важкі і нав’язливі не відпускали її. Різко піднялася, відкинувши плед, стала швидко збиратися.

Її невелика машинка завелася без примх; хотілося їхати швидше, але постійно обсмикувала себе, знаючи, що краще не поспішати. До Ані вона заїхала без дзвінка, застала її вдома і перевела дух.

– Можеш зі мною поїхати? – Запитала Катя у Ані. – Ти зараз вільна?

– Куди поїхати?

– У селище поїхати? Ну туди, де у вас родичі, і де бачила Антона. А то я боюся одна.

– Ну ти гаряча, Катя. То слухати не хотіла, то відразу їхати. А навіщо? Ти думаєш, він там?

– Не знаю, просто інтуїція спрацювала, чомусь думаю, треба поїхати, машина внизу.

– Розвідниця з тебе не вийде, твою машину з тисячі впізнаєш. Ось що, залишай свою машину тут, поїдемо на моїй. Тільки почекай, доварю обід.

– Аня, дякую тобі. Його сьогодні весь день не буде.

________________________

Селище було в красивому місці. З одного боку два невеликих озера, далі саме селище і за ним ліс. Окраїна “обросла” новенькими котеджами. Але жінки поїхали далі.

– Хоч би тітка Олена не побачила мене, знає ж мою машину.

– Так може у твоєї родички і запитати.

– Вони тут лише місяць як живуть, нікого не знають, їм до твого Антона діла немає. Так що нічого вона не скаже. – Он цей будинок, – вказала Аня. Неподалік була зупинка, за якою вони поставили машину. – Ну і що робити будемо? В засідці сидіти? – Аня сумнівалася в успіху затіяної справи. – Краще б ти просто запитала у Антона, а ти вибрала якийсь кривий шлях. Можна весь день простояти тут і ніякого толку не буде.

– Ну хоч цю жінку побачу, нехай навіть здалеку, відразу все зрозуміло стане.

– Що зрозуміло? Думаєш по зовнішності можна визначити, ким вона йому являється? Я своїми очима бачила, як обняла його, а діти так взагалі вчепилися і не відпускали.

Каті від хвилювання стало жарко. – Погана затія, і справді, краще запитати вдома як приїде. Може він сьогодні і не загляне сюди.

Через хвилину вона побачила знайому машину; і навіть коли побачила номер, все одно відмовлялася вірити. Він вийшов з машини, відкрив багажник і став діставати “пухкі” пакети. Вискочили дітлахи, хлопчик і дівчинка років 8-10. Діти схопили його за руки і потягли в бік хвіртки. Він нахилився до кожного і поцілував. Вийшла висока жінка міцної статури. Відчинила хвіртку і всі зникли за нею.

– Може родичка якась?

– Ага, сама хоч віриш в це? – Аня подивилася на подругу і їй стало шкода її.

– Так, ти права, з такою радістю зустрічають його, особливо діти … Поїхали звідси. – Катя була розгублена, розчарована побаченим. – Тепер точно поговорю з ним. Обіцяв до вечора приїхати.

Антон приїхав майже вночі. Вона почула звук машини і підійшла до вікна: на стоянці, посипаній осіннім листям, стояла машина Антона.

Двері відчинила, ледь приховуючи хвилювання. Він потягнувся до неї, вона відмахнулась. – Що трапилося?

– Та щось голова болить.

– Тоді лягай, я сам розберуся. – У руках тримав пакет з продуктами. У знайомих був, овочами пригостили, справжніми, без нітратів.

Катя гuдлuво глянула на пакет, пішла на кухню, поставила чайник, сіла навпроти. Він виглядав втомленим, ніби мотався весь день. Обережно взяв її за руку. – Ти знаєш, півтора місяці – це, напевно, мало. Хоча для мене багато. Я постійно думаю про те, як ми одружимося і ти будеш моєю дружиною.

– Так швидко? Не зарано?

– Ні, ми можемо і так жити, скільки захочеш. Але я хочу, щоб ти знала: я знайшов тебе і хочу, щоб ти була моєю дружиною.

Катя відчула клубок у горлі. Якби вона не знала, якби сама не бачила ту жінку і дітей, то була б зараз найщасливішою нареченою.

– З тобою точно все добре – Антон серйозно турбувався самопочуттям Каті. – Добре, давай потім поговоримо, зараз відпочивай.

– Ну чому ж, можна і зараз. Ти не звертай увагу, все нормально.

Він знову взяв її руки в свої, подивився в очі. Давно хотів тобі сказати … Був у мене товариш Славко … Слава – класний хлопець. Одружився з молодості. По любові одружився. Ми разом і в МНС пішли працювати. Тільки він, як друга дитина народилася, пішов з роботи, – набридло цілодобово пропадати. Я відмовляв, адже у нас і на пенсію раніше виходять. Але Слава не захотів. Загалом, зaruнув Славік рік тому на будівництві. Радів, що додому щовечора приходить, немає відряджень … а воно он як вийшло. Зараз я допомагаю його сім’ї. Адже вони з Вірою без батьків обидва.

І кинути я їх не зможу, сьогодні ось їздив, приймають як рідного.

Катя слухала, не зводячи з Антона очей.

– Я це до того кажу, що коли одружимося, я не зможу кинути цю сім’ю, хоча б іноді приїжджати до них буду. Адже головне не подарунки, не так вже й багато я дарую, головне, вони радіють моєму приїзду.

Катя стиснула руки Антона, хотілося крикнути: “Я була там, я бачила!” Але вона промовчала.

– Я не знала, Антон, треба було тобі раніше сказати, адже ми тепер разом.

– А знаєш, ми якось разом поїдемо до них. Віра постійно говорить: “Бажаю тобі, Антоне, дружину хорошу”. І Славко теж так говорив. Ось і набажали … буде у мене дружина хороша, добра і красива.

Катя посміхнулася вперше за вечір, її карі очі, здавалося, засвітилися промінчиками сонця. І нічого, що за вікном давно темно, зате в душі розлилося світло.

– Обов’язково поїдемо. І подарунки дітлахам купимо. А овочі – це від них?

– Від них, Віра передала.

Катя подивилася на пакет тепер уже по-іншому. – Приготую завтра що-небудь смачне. – Вона знову подивилася на нього з ніжністю: – Ти навіть не уявляєш, як чудово, що ти у мене такий … такий чудовий, такий справжній.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.