Галина вийшла заміж рано, ще й вісімнадцяти не було, завагітніла від коханого Олексія, який був старший за неї на чотири роки, ось їх і розписали швидко. Вона народила дівчинку, Марійку і в них спочатку все було чудово, правда, як виявилося незабаром, він був любителем «загуляти» після роботи.
– Я просто люблю розслабитися після важкого трудового дня, – як він виправдовував свої гулянки, коли Галина починала його сварити.
Поступово, він став гуляти все більше і більше, Галя довго мирилася з поведінкою свого чоловіка, по-перше, тому що любила, а по-друге, як і всі люблячі дружини, сподівалася, що він зрештою візьметься за розум. Вона вмовляла його, сварилася, але Олексію все було по барабану. Останнім часом на жодній роботі він надовго не затримувався – звільняли за прогули.
Так що основний дохід в сім’ю приносила Галина, а працювала вона фотографом. У неї була своя малесенька майстерня та плюс замовлення на виїзні сесії брала, весілля та інші урочистості. Але на трьох все одно не вистачало, а чоловік все більше і більше сідав на шию. І поїсти йому треба, і погуляти з друзями.
Минуло кілька років, жінка втомилася від постійних гулянок чоловіка, а ситуація лише погіршувалась. Олексій був упевнений, що дружина від нього нікуди не дінеться, а їй і справді не було до кого йти в цьому місті, вона була з дитбудинку.
Правда, вона знала, що в одному селі живе мати її батька, це їй директор дитячого будинку сказав, коли вона випускалася. Начебто вона приїжджала подивитися на неї, але забрати не змогла, нездужала.
Якось її коханий Олексій вже не соромлячись, заявляв: Я гуляв, гуляю і буду гуляти.
Після цих слів Галя, проплакала весь вечір.
Вона заснула вся в сльозах і їй наснився дивовижний сон, що вона фотографує чуже весілля, наречений такий представницький молодий чоловік і молоденька наречена, раптом вона встає і каже йому, я тебе не люблю і заміж за тебе не вийду. Подає комусь руку і йде. А наречений дивиться на Галину і питає: “А ви вийдете за мене заміж, я вас ніколи не ображу”. І вона погоджується.
Прокинувшись вранці, вона раптом зрозуміла, що вона більше не може жити з Олексієм. Вона продала буквально за кілька днів, швидко, бо дешево, майстерню, зібрала свою апаратуру, валізу і вони з п’ятирічною Марійкою поїхали в село до бабусі , поки чоловік відсипався.
Добре, що вона ніколи не говорила чоловікові про свою бабусю, бо й сама не знала, чи жива вона і чи потрібна їй, адже минуло майже п’ятнадцять років, після бабусиного приїзду до дитячого будинку. Галина приїхала за адресою, що колись давав їй директор.
Це був невеликий і акуратний будинок. Галя зазирнула у двір, з будки вискочив невеликий песик і почав гавкати, на його гавкіт вийшла на ганок бабуся. Вона побачила Галину і підійшла ближче до хвіртки.
– Ви когось шукаєте? – А потім придивилася і прошепотіла – Галя? Ти так подібна до свого батька.
– Так, а ви Ніна Степанівна, моя бабусю?
– Господи, дожила, дочекалася. Я вже й не думала. Проходь.
Вона відчинила хвіртку і тут побачила Марійку.
– А це взагалі сюрприз. Тебе як звуть?
– Марійка.
– Ну, проходьте, гості дорогі.
Після смачного обіду, поки Марійка грала у дворі з Шариком, Галина розповіла гірку історію свого сімейного життя. Вона запитала, чи бабуся може пустити їх пожити і чи можна їй прописатися, щоб влаштуватися на роботу. Ніна Степанівна обійняла внучку і повідомила:
– Взагалі цей будинок твій, я тобі його відписала у спадок.
Галя була приємно здивована, а потім спитала про батька. Виявилося, що коли він покинув дворічну Галю з мамою, яка занедужала, і поїхав з іншою жінкою, то через рік його не стало. У цей час і не стало мами дівчинки. Галя опинилася в дитячому будинку, Ніна Степанівна хотіла її забрати, але їй не дали, бо вона сама часто нездужала та була малозабезпечена.
Галя змінила прописку, розлучилася і влаштувалась на роботу в одну фотомайстерню. І тут вона також зробила своє портфоліо і почала брати підробіток на будь-які урочистості. Одного дня до них у студію зайшла гарна пара, вона молоденька дівчина, а він років на десять старший. Вони хотіли замовити фотографа на своє весілля. Галя дивилася на чоловіка і не могла зрозуміти, де вона його бачила.
Дівчина була якась байдужа, здебільшого все замовляв чоловік. Він домовився з Галею, у скільки їй під’їхати до ЗАГСу, потім про поїздку містом і потім у ресторан. У призначений день Галя приїхала до ЗАГСу, чоловік нервово походжав біля сходів і без кінця комусь дзвонив. До нього підійшов його свідок:
– Ну, і де твоя Оксана?
– Не знаю, вона трубку не бере.
Тут пролунав телефонний дзвінок, чоловік відповів, а потім просто уважно слухав. Він не сказав жодного слова у відповідь. А потім видав другу, який уважно на нього дивився:
– А чому треба було до цього моменту тягнути, невже вона не могла сказати це вчора?
– Та що сталося?
– Вона сьогодні вранці зрозуміла, що любить свого Михайла і жити без нього не може і взагалі, я для неї застарий.
І він гірко засміявся, а друг сказав:
– Сашко, адже ти її не любив, це була пристрасть, а вона намагалася з тобою забути свого Михайла. Я тобі казав не раз, ви не пара, вона ще дівчисько. Ось ти хочеш нормальну сім’ю, сина. А в неї ще вітер у голові, ось що вона хотіла? Правильно шопінг, поїздки на море, нічні дискотеки. Ти радій, що все так вирішилося.
– Може ти і прав. От тільки я знову один.
У цей час до нього підійшла Галя і спитала, коли починається реєстрація і де наречена? Чоловік раптом спитав у неї:
– Вибачте, а ви заміжня?
– Вже ні, у розлученні.
– А у вас є діти?
– Так дочка. Не зрозуміла, до чого тут зйомка та моє сімейне становище?
– А я хочу вам пропозицію зробити. Виходьте за мене заміж. Я поки що вас не люблю, але ви мені дуже подобаєтеся і вас з дочкою я ніколи не ображу.
І тут Галя зрозуміла, де вона бачила цього чоловіка – у своєму сні, він також пропонував вийти за нього заміж. І вона, будучи на чужому весіллі, знову погодилася стати його дружиною, але вже – наяву.
Через рік у них народився син, і назвали вони його Павлом. Ні Галина, ні Олександр, жодного разу не пошкодували про своє спонтанне рішення. Вони жили дружно і дуже щасливо, а поряд з ними, дуже задоволена сім’єю, доживала свій вік, Ніна Степанівна.