Світлана і Роман знали один одного з дитинства. Роман ще в садку казав, що одружиться з нею коли виросте.
Їх так і називали з дитинства – наречений і наречена.
Так минули й шкільні роки. Роман іноді проводжав подругу дитинства, носив її портфель, пригощав цукерками, квіти дарував і всілякі дрібнички.
Дбав про неї як старший брат, хоч вони й були ровесниками.
Після школи їх дороги розійшлися, але їм знову судилося зустрітися.
Роман приїхав до рідного села у відпустку.
Двадцятип’ятирічний красень. Він був на заробітках і у відпустку до батьків приїжджав щоліта.
За всі роки після школи він жодного разу не бачився зі Світланою. Вона вчилася і жила в іншому місті.
Три роки тому Роман одружився, але через півроку розлучився.
Його дружина хотіла бути дружиною багатого чоловіка. Поки Роман розбагатіє, то багато часу пройде, а вона хотіла все й одразу.
Більше, після того Роман так і не одружився, і все частіше згадував Світлану…
-Синок приїхав. Все ще без дружини. Або вже без дружини, – пожартував батько, коли побачив його з сумками на порозі. – Там твоя наречена завтра заміж виходить.
-Світлана? Давно її не бачив. Потрібно сходити, подивитися. А хто наречений? – здивувався Роман.
-Так з міста хлопець. Жаль дівку, така красуня, розумниця, а наречений молодий, але непоказний якийсь. А вчора сварилася вона з батьками, у нас навіть чути було.
-Чого? Не сподобався зять? – запитав Роман.
-Та батько Світлани, його з дружкою побачив. Обнімалися, цілувалися… Вона теж із міста приїхала, сам розумієш, а Світлана не вірить. Її вдома тоді якраз не було. А завтра весілля. Уявляєш?!
Роман застиг від здивування.
-Як тут у вас цікаво… – хмикнув Роман і почав розбирати свої речі.
-Шкода Світлану, і батьків її шкода, переживають, – продовжував батько. – Де ти був раніше? Пам’ятаю в дитинстві все говорив: “Наречена моя, одружуся.”
-А що? Може й одружуся. О котрій весілля? – раптом запитав Роман.
-Та о третій годині завтра розписуються. А до п’ятої всі на бенкет, вдома у них…
-А хто у вас тепер працює у ЗАГСі?
-Так подружка її, Танька, ви ж усі разом вчилися.
-Добре, мені пора. Ввечері буду. Маю справи.
-Що вже задумав, синку? – поцікавився батько.
-Та нічого. Все добре. Не переживайте.
Роман пішов шукати Тетяну. У селі це було не складно.
Вона теж підтвердила, те що батько йому сказав.
Світлана сама прибігла до подруги, розповіла. Плакала, спочатку на батьків ображалася, а потім і на нареченого свого.
І заміж уже не хоче, а від весілля не знає, як відмовитись, батьки її все оплатили, гостей покликали, грошей купу витратили. Соромно. Вона й заміж передумала виходити вже…
Тетяна влаштувала їм таємну зустріч, щоб ніхто крім них не знав. Роман і Світлана.
-Ну що, красуне. Запросиш мене на весілля? – запитав Роман.
-Не буде весілля. Зараз скажу батькам. Жаль їх тільки. Усі вже гості запрошені, кафе оплачене, – Світлана раптом заплакала.
-Ну, перестань, це ж краще, ніж потім з таким жити, – Роман обійняв дівчину, але вона ще більше заплакала. – Ну, ну, припини, все буде добре. А батьки зрозуміють.
-Ні. Я ніколи більше заміж не вийду. Ніколи! – плакала Світлана.
-Так вже й ніколи? – посміхнувся Роман. – А за мене підеш?
-Наречений? Це тільки у дитинстві було…
-Та ти, як маленька плачеш. Вийдеш за мене, востаннє запитую?
-Ти весь час жартуєш…
-Не жартую. Згодна?
-А як же цей?..
-Додому, мабуть, поїде. Що йому тут робити, хай їде. Ми й так багато часу змарнували. Поїдеш зі мною?
-Поїду, – Світлана знову заплакала.
-Та що ж ти все плачеш?
-Ну, що робитимемо? – це зайшла Тетяна. – Я дивлюся ви часу даремно не витрачали, обіймаєтеся. Але треба вирішити, що завтра буде. Досить плакати.
Розійшлися, коли вже стемніло…
Наступного дня було весілля. Не скасовувати ж бенкет, люди чекають. Тільки нареченого замінили. Навіть весільний костюм для Романа знайшли.
Тетяна і молодята старанно вдавали, що розпис іде за всіма правилами. Насправді ж це відбулося тільки через місяць.
Все пройшло весело, батьки Світлани здивувалися, побачивши іншого нареченого, але це їх не засмутило, Романа вони добре знали. Деякі гості навіть і не знали, хто наречений, тому про підміну не дізналися.
А куди жениха-зрадника поділа? Так просто культурно попросили поїхати їх разом із тією самою дружкою.
Роман і Світлана після весілля, коли їх по-справжньому розписали, поїхали разом на заробітки.
Хоча спершу, звісно, був медовий місяць… В Італії.
Заробили грошей і повернулися в рідне село. Там вони і жили поки не вийшли на пенсію. Будинок збудували. У них два сини, і три внуки.
Батьки Романа живуть поряд.
Ось така історія кохання з дитинства. Наречений і наречена…