Денис, ти що від Інни очей не відводиш? Ще й місяця не пройшло, як у тебе дружини не стало. – Тітка Катя, з чого ти це взяла? – став він виправдовуватися. – Я сліпа чи що? І вона навколо тебе кола навіває. Дивись, до сорока днів твоя дружина все бачить! – А я в ці казки не вірю

У Дениса ще зовсім недавно була хороша міцна сім’я. Він цілком серйозний чоловік. Дружині не зраджував. Правда, по весні жінка симпатична і самотня з’явилася в цеху, де він на верстатах працював. Диспетчером була і часто на ділянці з’являлася з паперами в руках. Та хіба мало їх симпатичних перед очима миготить. Чому б не придивитися?

Сина ще чотири роки тому одружив. Назбирали зі сватами молодим на однокімнатну квартиру. Нормально живуть. Онук народився. Нещодавно квартиру на трикімнатну обміняли.

Два роки тому дочка заміж вийшла. Вдало. У чоловіка квартира, машина, робота хороша.

Живи і радій, на красивих жінок дивись!

Але тут прийшла біда – заслабла дружина, і через два місяці покинула білий світ. Погорював, звичайно, Денис. Що не говори, а чверть століття разом прожили.

Ось вже і дев’ять днів відбули. Так самотньо стало Денису, хоч вовком вий. Але став помічати, що, коли приходив на роботу в цех, легше ставало. Спочатку згадав приказку про терпіння і труд, які все перетруть. Думав, що через це легше стає.

Але одного разу зрозумів, що Інна, та симпатична і самотня, якось по-іншому стала йому посміхатися. Ніжно чи що? Спочатку значення цьому не надавав. Але останнім часом все частіше і частіше став їй услід дивитися, коли та повз проходила.

А тут підійшла до нього якось жінка, яка на їх ділянці контролером працювала, вона вже на пенсії, але роботу не кидала. Її всі поважали, слухалися. Підійшла і говорить суворим голосом:

-Денис, ти що від Інни око не відриваєш? Ще місяць не пройшов, як у тебе дружині не стало.

-Тітка Катя, з чого ти це взяла,? – став він виправдовуватися.

-Я сліпа чи що? І вона навколо тебе кола навіває. Дивись, до сорока днів твоя дружина все бачить!

-Кинь ти, тітка Катя! Я в ці казки не вірю.

-Ну як знаєш!

Задумався Денис:

-Цікаво! Люди навколо мене вже про все здогадуються, напевно, це обговорюють, а я навіть заговорити з нею не можу.

На наступний день, коли та, симпатична, на ділянку зайшла, Денис набрався сміливості і гукнув її:

-Інна, яка там на наступний місяць, робота намічається? – він і без неї знав це, просто нічого іншого в голову не приходило.

Та так мило посміхнулася:

-Здрастуй, Денис!

Відкрила свою папку з паперами і стала йому читати, яка у нього робота на наступний місяць буде. А у самої обличчя просто сяє. Але Денис її не слухав, він захоплено дивився на жінку.

За кілька хвилин до кінця зміни прибрав свій верстат, і як тільки сирена сповістила про закінчення робочого дня, кинувся в роздягальню. Швидко помився. Одягнувся. Не забув зачесатися.

Вийшов з заводу і біля прохідної став чекати. Ось і Інна йде разом з подругою, про щось розмовляючи. Подрузі цієї попадатися на очі Денису не хотілося, і він дуже сподівався, що вони розійдуться в різні боки.

Але першим його помітила саме подруга:

-Дивись, Денис тебе чекає!

Він стояв неподалік і прекрасно це чув. Інна повернулася, її обличчя осяяла радісна усмішка. Вона махнула рукою подрузі і попрямувала в його бік. Чоловік кинувся до неї:

-Інна, це.., – і тут він зрозумів, що не знає, про що говорити далі.

-Денис, що трапилося?

-Я хотів.., – чоловік знову замовк.

-… провести мене до будинку, – докінчила за нього жінка.

-Так!

-Так проводжай! – і взяла його під руку.

Денису стало якось ніяково. Адже навкруги багато друзів і знайомих, і вони знають про його горе.

Прийшов він в себе, лише коли вони відійшли подалі від прохідної.

-Інна, ти де живеш?

-Мені на маршрутці треба три зупинки.

-Може, пішки пройдемося? Поговоримо.

-Схоже, ти не дуже говіркий, – розсміялася жінка. – Пішли!

Провів жінку до під’їзду. Невиразно промовив:

-До побачення! – і пішов додому.

Теж саме повторилося і на наступний день. І тільки на третій день Денис наважився запросити жінку до себе.

-У тебе чистенько! – жінка озирнулася, зайшовши в його квартиру.

-Так.

Звичайно, він не сказав, що вчора весь вечір і півночі наводив порядок.

Тут з кімнати вийшов кіт. Підійшов діловим поглядом глянув на гостю.

-Ой, який у тебе котик гарний! – жінка нахилилась щоб його погладити.

Кот грізно нявкнув і зігнув спину, немов приготувався до бою.

-Щось я йому не сподобалася, – розчаровано знизала плечима жінка.

-Не звертай уваги! Поки освоюйся, а я чай приготую, – провів жінку в кімнату. – Ось пульт, подивися телевізор!

Він пішов на кухню, а Інна натиснула кнопку пульта. Телевізор моргнув, всередині нього щось клацнуло.

-Денис! – крикнула жінка. – А телевізор не показує.

Той моментально підбіг, Понатискавши кнопки пульта. Махнув рукою:

-Гаразд, потім розберуся. Пішли чай пити.

-Я в ванну кімнату зайду? Руки помию.

-Звичайно звичайно.

Тут закипів чайник, і господар кинувся на кухню. Інна підійшла до ванної кімнати, клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і відразу згасла.

-Ой! – скрикнула вона. – Лампочка перегоріла.

-Зараз заміню.

Швидко вкрутив нову лампочку.

Попили чай, поговорили.

-Інна, я тут трохи приберу. Посуд помию…

-Ні вже, давай краще я, – посміхнулася у відповідь жінка.

-Ну, якось незручно…

-Іди іди!

Господар вийшов, а Інна зайнялася звичною для жінок роботою. Склала брудний посуд в раковину. Залишки ковбаси і сала в одну тарілочку. Відкрила холодильник… Всередині того щось писнуло, і агрегат замовк.

-Денис! – розгублено крикнула жінка. – З холодильником щось трапилося.

Господар квартири тут же опинився поруч. Підозріло подивився на жінку, знизав плечима, потім махнув рукою:

-Гаразд, потім розберуся!

-Денис, я правда не зрозумію, що відбувається.

-Не звертай уваги!

-Мені здається, щоб я не зачепила в твоїй квартирі – все ламається.

-Не говори дурниці!

-Ні правда.

-Давай перевіримо! – розсміявся господар. – Включи на кухні світло!

-Я боюсь!

-Вмикай, вмикай!

Жінка обережно клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і згасла.

-А-а-а! – закричала Інна.

-Що за напасть?! – здивовано знизав плечима чоловік.

-Денис, це, напевно, твоя дружина на мене сердиться. Адже сорок днів ще не пройшло.

-Кинь ти! Казки все це, – але при цьому задумався.

-Я додому піду! – Інна кинулася в коридор і стала збиратися.

-Давай я тебе проводжу!

До її будинку дійшли мовчки. Біля під’їзду жінка тихо промовила:

-Напевно, нам поки не треба зустрічатися.

-Інна, давай, я твій номер телефону запишу, – не його обличчі майнула винувата посмішка. – Може все правда про сорок днів. Просто зідзвонюватись будемо.

-Записуй…

Телефон вислизнув з рук Дениса. Той підняв телефон поводив по дисплею пальцем:

-Не працює.

-Денис, твоя дружина і тут все бачить. Не треба нам зустрічатися.

І вона побігла в свій під’їзд.

Пройшов рік. Денис і Інна одружилися. А перед весіллям сходили на кладовище і попросили на це дозволу у колишньої дружини Дениса. Дозволила та чи ні, ніхто не знає. Але електроприлади в квартирі більше не перегорали. Та й кіт змирився з присутністю Інни.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.