Того дня прийшов батько дітей, за якими доглядала Клава. Втомлений такий, з роботи, а вдома прибрано і смачно пахне. От тоді він і запропонував: – Клава, виходь за мене заміж. Без тебе мені не впоратися. Вона погодилася. Та спочатку ніякої любові між ними не було

Клавдія Іванівна сиділа біля вікна, дивилася на горобця, який стрибав по двору і шукав жучків.

-Що, друже? Самотньо тобі? – запитала вона в горобця.

Горобець, звісно, не звернув на неї уваги.

-Самотньо, я знаю, – додала Клавдія Іванівна. Відкрила вікно і кинула горобцю хлібні крихти. Той злетів, але, зробивши коло, опустився на землю і став клювати крихти.

Ось уже більше місяця так починався кожен день і для Клавдії Іванівни, і для горобця…

Вдень ще якось можна спокійно жити, а от вночі… Вночі переслідують спогади.

Після медучилища приїхала працювати в невелике місто, дали кімнату в комуналці. Квартира трикімнатна, в ній жили такі ж молоденькі дівчата – бухгалтер і вчителька. Жили дружно, весело.

У сусідній квартирі жила сім’я – батьки і четверо маленьких синів. Коли хлопчаки могли заслабнути, батьки бігли до Клавдії, і вона збивала температуру, робила процедури.

А потім серйозно заслабла мати цих дітей. Клавдія допомагала батькові з дітьми і домашніми справами. Через місяць матері не стало.

Клавдія шкодувала дітей, молодшому не було ще й року. І так якось поступово вона більше жила в їхній квартирі, ніж у своїй кімнаті. То хтось з дітей заслаб, то батько затримався на роботі, то старший двійок нахапав, і треба його підтягнути по якомусь предмету.

Якось прийшов батько, втомлений з роботи, а вдома прибрано і смачно пахне, тоді він і запропонував:

-Клава, виходь за мене заміж. Без тебе мені не впоратися.

Вона погодилася. Спочатку ніякої любові між Клавдією та Олександром не було. Вона дбала про дітей, він заробляв гроші. Дітей Клава любила по-справжньому. А потім прийшла любов і між дорослими. Стали жити великою, дружною сім’єю.

Хлопчаки виросли, отримали професії, одружувалися, роз’їхалися. Часто приїжджали до батьків, онуків привозили на канікули.

Будинок, в якому вони жили, потрапив під розселення. І батьки переїхали в нову, простору трикімнатну квартиру. Тоді на новосілля приїхали всі. Щастя було величезне.

У сімдесят років Олександру дали невтішний прогноз. Але Клавдія доглядала чоловіка – масажі, зарядка, вправи. Він прожив ще вісім років.

На річницю приїхали всі сини. Пом’янули батька, а потім… Розмову почав старший син:

-Розумієш, – почав він, ніяк не називаючи Клавдію. – Ти вже теж не молода. Якщо з тобою щось трапиться, хто за тобою буде доглядати? Та й тобі не потрібна трикімнатна квартира. Що ти в ній футбол ганяти будеш?

Клавдія мовчала, вона розуміла, що він в чомусь має рацію. Але вона не знаходила відповідей. А він, помовчавши, продовжив:

-Я знайшов хороший будинок для людей похилого віку, тобі там буде добре. А квартиру ми продамо. Погодься, квартира все-таки наша. Ти б одна таку не отримала. Гроші нам не будуть зайвими.

Молодші, тепер уже, мабуть, колишні сини, сиділи, схиливши голову. Клавдія заплакала, пішла в спальню.

Вона чула, як сперечаються сини. Але сперечаються вони не про те, чи здавати Клавдію в будинок для літніх людей, а про те, як вони будуть ділити гроші. Найбільше кричав молодший, якого Клавдія виростила з пелюшок.

Вона, нарешті змирившись зі своєю долею, заспокоїлася, вийшла до синів і впевнено запитала:

-Де я повинна щось підписати?..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.