У Дениса ще зовсім недавно була хороша міцна сім’я. Він цілком серйозний чоловік. Дружині не зраджував. Правда, по весні жінка симпатична і самотня з’явилася в цеху, де він на верстатах працював. Диспетчером була і часто на ділянці з’являлася з паперами в руках. Та хіба мало їх симпатичних перед очима миготить. Чому б не придивитися?
Сина ще чотири роки тому одружив. Назбирали зі сватами молодим на однокімнатну квартиру. Нормально живуть. Онук народився. Нещодавно квартиру на трикімнатну обміняли.
Два роки тому дочка заміж вийшла. Вдало. У чоловіка квартира, машина, робота хороша.
Живи і радій, на красивих жінок дивись!
Але тут прийшла біда – заслабла дружина, і через два місяці покинула білий світ. Погорював, звичайно, Денис. Що не говори, а чверть століття разом прожили.
Ось вже і дев’ять днів відбули. Так самотньо стало Денису, хоч вовком вий. Але став помічати, що, коли приходив на роботу в цех, легше ставало. Спочатку згадав приказку про терпіння і труд, які все перетруть. Думав, що через це легше стає.
Але одного разу зрозумів, що Інна, та симпатична і самотня, якось по-іншому стала йому посміхатися. Ніжно чи що? Спочатку значення цьому не надавав. Але останнім часом все частіше і частіше став їй услід дивитися, коли та повз проходила.
А тут підійшла до нього якось жінка, яка на їх ділянці контролером працювала, вона вже на пенсії, але роботу не кидала. Її всі поважали, слухалися. Підійшла і говорить суворим голосом:
-Денис, ти що від Інни око не відриваєш? Ще місяць не пройшов, як у тебе дружині не стало.
-Тітка Катя, з чого ти це взяла,? – став він виправдовуватися.
-Я сліпа чи що? І вона навколо тебе кола навіває. Дивись, до сорока днів твоя дружина все бачить!
-Кинь ти, тітка Катя! Я в ці казки не вірю.
-Ну як знаєш!
Задумався Денис:
-Цікаво! Люди навколо мене вже про все здогадуються, напевно, це обговорюють, а я навіть заговорити з нею не можу.
На наступний день, коли та, симпатична, на ділянку зайшла, Денис набрався сміливості і гукнув її:
-Інна, яка там на наступний місяць, робота намічається? – він і без неї знав це, просто нічого іншого в голову не приходило.
Та так мило посміхнулася:
-Здрастуй, Денис!
Відкрила свою папку з паперами і стала йому читати, яка у нього робота на наступний місяць буде. А у самої обличчя просто сяє. Але Денис її не слухав, він захоплено дивився на жінку.
За кілька хвилин до кінця зміни прибрав свій верстат, і як тільки сирена сповістила про закінчення робочого дня, кинувся в роздягальню. Швидко помився. Одягнувся. Не забув зачесатися.
Вийшов з заводу і біля прохідної став чекати. Ось і Інна йде разом з подругою, про щось розмовляючи. Подрузі цієї попадатися на очі Денису не хотілося, і він дуже сподівався, що вони розійдуться в різні боки.
Але першим його помітила саме подруга:
-Дивись, Денис тебе чекає!
Він стояв неподалік і прекрасно це чув. Інна повернулася, її обличчя осяяла радісна усмішка. Вона махнула рукою подрузі і попрямувала в його бік. Чоловік кинувся до неї:
-Інна, це.., – і тут він зрозумів, що не знає, про що говорити далі.
-Денис, що трапилося?
-Я хотів.., – чоловік знову замовк.
-… провести мене до будинку, – докінчила за нього жінка.
-Так!
-Так проводжай! – і взяла його під руку.
Денису стало якось ніяково. Адже навкруги багато друзів і знайомих, і вони знають про його горе.
Прийшов він в себе, лише коли вони відійшли подалі від прохідної.
-Інна, ти де живеш?
-Мені на маршрутці треба три зупинки.
-Може, пішки пройдемося? Поговоримо.
-Схоже, ти не дуже говіркий, – розсміялася жінка. – Пішли!
Провів жінку до під’їзду. Невиразно промовив:
-До побачення! – і пішов додому.
Теж саме повторилося і на наступний день. І тільки на третій день Денис наважився запросити жінку до себе.
-У тебе чистенько! – жінка озирнулася, зайшовши в його квартиру.
-Так.
Звичайно, він не сказав, що вчора весь вечір і півночі наводив порядок.
Тут з кімнати вийшов кіт. Підійшов діловим поглядом глянув на гостю.
-Ой, який у тебе котик гарний! – жінка нахилилась щоб його погладити.
Кот грізно нявкнув і зігнув спину, немов приготувався до бою.
-Щось я йому не сподобалася, – розчаровано знизала плечима жінка.
-Не звертай уваги! Поки освоюйся, а я чай приготую, – провів жінку в кімнату. – Ось пульт, подивися телевізор!
Він пішов на кухню, а Інна натиснула кнопку пульта. Телевізор моргнув, всередині нього щось клацнуло.
-Денис! – крикнула жінка. – А телевізор не показує.
Той моментально підбіг, Понатискавши кнопки пульта. Махнув рукою:
-Гаразд, потім розберуся. Пішли чай пити.
-Я в ванну кімнату зайду? Руки помию.
-Звичайно звичайно.
Тут закипів чайник, і господар кинувся на кухню. Інна підійшла до ванної кімнати, клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і відразу згасла.
-Ой! – скрикнула вона. – Лампочка перегоріла.
-Зараз заміню.
Швидко вкрутив нову лампочку.
Попили чай, поговорили.
-Інна, я тут трохи приберу. Посуд помию…
-Ні вже, давай краще я, – посміхнулася у відповідь жінка.
-Ну, якось незручно…
-Іди іди!
Господар вийшов, а Інна зайнялася звичною для жінок роботою. Склала брудний посуд в раковину. Залишки ковбаси і сала в одну тарілочку. Відкрила холодильник… Всередині того щось писнуло, і агрегат замовк.
-Денис! – розгублено крикнула жінка. – З холодильником щось трапилося.
Господар квартири тут же опинився поруч. Підозріло подивився на жінку, знизав плечима, потім махнув рукою:
-Гаразд, потім розберуся!
-Денис, я правда не зрозумію, що відбувається.
-Не звертай уваги!
-Мені здається, щоб я не зачепила в твоїй квартирі – все ламається.
-Не говори дурниці!
-Ні правда.
-Давай перевіримо! – розсміявся господар. – Включи на кухні світло!
-Я боюсь!
-Вмикай, вмикай!
Жінка обережно клацнула вимикачем. Лампочка спалахнула і згасла.
-А-а-а! – закричала Інна.
-Що за напасть?! – здивовано знизав плечима чоловік.
-Денис, це, напевно, твоя дружина на мене сердиться. Адже сорок днів ще не пройшло.
-Кинь ти! Казки все це, – але при цьому задумався.
-Я додому піду! – Інна кинулася в коридор і стала збиратися.
-Давай я тебе проводжу!
До її будинку дійшли мовчки. Біля під’їзду жінка тихо промовила:
-Напевно, нам поки не треба зустрічатися.
-Інна, давай, я твій номер телефону запишу, – не його обличчі майнула винувата посмішка. – Може все правда про сорок днів. Просто зідзвонюватись будемо.
-Записуй…
Телефон вислизнув з рук Дениса. Той підняв телефон поводив по дисплею пальцем:
-Не працює.
-Денис, твоя дружина і тут все бачить. Не треба нам зустрічатися.
І вона побігла в свій під’їзд.
Пройшов рік. Денис і Інна одружилися. А перед весіллям сходили на кладовище і попросили на це дозволу у колишньої дружини Дениса. Дозволила та чи ні, ніхто не знає. Але електроприлади в квартирі більше не перегорали. Та й кіт змирився з присутністю Інни.