Дарина Петрівна була вже десять років на пенсії.
Вона, як зараз, пам’ятає, що перед пенсією мріяла виспатися, відпочити у тиші, зайнятися творчістю та багато гуляти.
Виявилося, що спати багато не хочеться, тиша в квартирі означає самотність, талантів до творчості, чи бажання творити не виявилося.
Дарина все життя дбала про когось. Поки діти були маленькі — про них, потім чоловік заслаб і довго лежав, дбала про нього. Потім росли онуки, про них також дбала. Тепер же нема про кого піклуватися. Вже думала, щоб завести собаку з кішкою.
Почала турбувати Дарину Петрівну нога. Вирішила піти обстежитися. Там вона й зустріла далеку родичку. Розговорилися.
Маргарита в молодості вийшла заміж за професора, який був старший за неї на п’ятнадцять років, дітей у них не було. Чоловіка давно вже не стало. Та й Маргариті незабаром вісімдесят. З рідні є тільки племінниця чоловіка, але вона теж стара вже, молодша за Маргариту на п’ять років.
З того часу Дарина Петрівна почала дбати про Маргариту. Їй було це не важко, швидше навпаки, їй це було звично. Дарина ожила, вона відчувала свою потрібність. Вранці вона поспішала до Маргарити, готувала для неї сніданок, допомагала по дому, гуляли з Маргаритою по парку. Але найбільше Дарині подобався пообідній час. Маргарита багато знала та захоплююче розповідала різні історії.
Потім Маргарита стала зовсім слаба. Дарина переїхала до неї жити. Так само дбала про неї. Якось Маргарита завела розмову про спадок:
-Даша, я вирішила написати заповіт. Квартиру я залишу племінниці чоловіка та пропоную тобі самій обрати те, що ти хочеш забрати з квартири.
-Навіщо мені щось забирати? Я й сама вже у віці. Ну хіба що порцелянову вазу на згадку.
-Вона тобі подобається? Забирай, хоч зараз. Скажи, а щоб ти зробила, якби була багата? Як витратила гроші?
-Який сенс мріяти про нереальне?
-Але все ж? Наприклад, мільйон гривень куди б витратила?
-Мільйон? Звісно, роздала б своїм дітям. У старшої дочки син нещодавно одружився, йому віддала б якусь суму. У молодшої — дочка вступила до інституту, вони платять за навчання. Їм би також допомогла. Сусідка у мене старенька. Їй би щось купила. А мені самій нічого не треба, пенсія є, мені вистачає.
За тиждень Маргарити не стало. Приїхала племінниця, Дарина віддала їй ключі та переїхала назад у свою квартиру.
А через місяць пролунав дзвінок від нотаріуса. Її запросили до контори. У нотаріуса Дарина Петрівна дізналася, що Маргарита залишила їй якусь суму в доларах готівкою і в належний термін Дарина може отримати ці гроші.
Дарина вперше в житті їхала в таксі з важкою сумкою, прокручуючи розмову з нотаріусом, коли він вручав їй гроші.
-Я нічого не розумію у доларах, скажіть, у гривнях це скільки?
-Близько мільйона. Я б казав вам покласти їх на банківський рахунок. Вдома зберігати не раджу.
-Так я їх не буду вдома зберігати, я одразу їх віддам дітям.
-Це ваше право.
Вдома Дарина Петрівна розклала пачки грошей на столі і задумалася:
-Сусідці візок купити? А чому я? У неї є родичі, ось хай вони й купують. Онукові гроші віддам. Хоча-а-а, молодий, сам заробить.
Усі гроші віддам на навчання внучці. Ні, зять мене за людину не вважає, а я їм допомагатиму? Отож нехай зять і намагається забезпечити свою сім’ю.
Довго ще думала Дарина – віддати гроші дітям чи ні…
Потім вирішила:
-От хто мене доглядатиме, коли я немічна буду, тому й розповім, де гроші лежать. А поки що їм необов’язково знати про гроші.
Зашила Дарина Петрівна гроші в матрац і щоразу, лягаючи спати, відчувала всім тілом свою благополучну старість.
Згодом вона навчилася підраховувати, наскільки підріс її матрац, і на душі від цього у неї ставало тепло.
Ще десять років прожила Дарина Петрівна, народилися правнуки, і вона вже дбала про них. Вона знову почувала себе потрібною. Про гроші так нікому і не сказала.
А якось увечері прийшла вона додому, випила води і лягла відпочити. Та так і не прокинулася…
Дарину Петрівну поховали. Родичі квартиру її вирішили продати, зробили ремонт, викинувши всі старі меблі.
Старий матрац так само опинився на смітнику…