– Бабуся приїхала, – внучка підбігла до Клавдії Петрівни, яка стояла з сумками. – Мама, скільки тобі казати, не тягай сумок, у магазинах все є. – Та що гроші витрачати. Чоловік он твій диван протирає. – І вам дорогенька теща вітання, – сказав Іван. – Живіт прикрий, а то он, як у вагітної. І тут трохи злякався Іван: – Невже знає? – подумав. Гульнув же Іван від дружини, і з ким гульнув

-Бабуся приїхала, – молодша онучка вилетіла з кімнати і застрибнула на руки, з яких посипалися сумки – бабуся з порожніми руками не приїжджає.

-Мама, скільки тобі говорити, не тягай тяжкості, у магазинах все є.

-Магазини, магазини та що ви у своїх магазинах можете купити?

-Мама, ти забула я спадщину від тітки отримала.

-Отримала, отримала, бачу, чоловік он диван протирає твій…

-І вам дорогенька теща вітання, – сказав єхидно Іван.

-Живіт прикрий, а то он, як у вагітної стирчить.

І тут трохи злякався Іван: – Невже знає? – подумав.

Гульнув же Іван від дружини, а з ким гуляв? Навіть у думках самому зізнатися страшно, який біс поплутав, а зараз ні про що думати не може, тільки про неї. Олена, Оленка повторює на всі лади, боїться проговоритися, особливо вночі, щоночі сниться. Спати вже перестав. Нічого, що Оленка подружка доньки і набагато молодша за нього.

-Старша внучка випливла з кімнати, на шию вже не кидається, – думала бабуся. – Та й вік уже не той, щоб розводити ніжності, двадцять п’ять, а сидить у дівках, заміж не виженеш.

Не ладно у них в хаті останнім часом, як не приїду, якісь потайливі сталі, треба молодшу розпитати, пізно її Надія народила, де це бачено, така різниця, аж у п’ятнадцять років.

-Мамо, ти що не чуєш? Кличу, кличу, ідемо вечеряти.

-Задумалась я дочко.

Розсілися за столом, а тут дзвінок у двері.

-Оленка прийшла, – старша дочка схопилася. – Подружка моя.

-Сідай Олена на своє місце.

-Часто ця Олена у них буває, – думала бабуся. – Вже й своє місце за столом. Не подобається мені це…

Але вголос нічого не сказала.

-Думи, думи у Клавдії Петрівни. А приїхала то навіщо, мамо, наче не обіцяла, – запитала Надія у матері.

-Сон я бачила Надя, поганий сон, ніби на дах вашого дому сів лелека, а зятьок жене його, жене…

Так лелека – це до дітей, от і я думаю, чи не ти на старості років народжувати надумала?

-Мамо, ну що ти таке кажеш? Віднароджувала я своє.

-А зятьок віднароджував?

-Мамаааа..

-Не мамкай, принесе і не помітиш…

Давно так не сміялася Надія:

-Та кому він потрібен? Ти подивися на животик його.

-А ти не на животик дивися, а в кишеню, сподіваюся, зятька до спадщини не допустила?

-Мамо, я все розділила між дівчатами, собі тільки магазин.

-Дивлюся в Олени хода змінилася, ходить обережно, чи не вагітна?

-Від Святого Духа хіба. Вони з Ірою працюють, а вечорами вдома сидять.

Вдома це добре, тільки ось цікаво вони з зятьком перезиралися, ніщо не вислизає від очей Петрівни.

Зітхає теща. Думає – доки все не з’ясую, не поїду.

Недовго довелося пожити у зятя. На другий день, увечері сидить Клавдія Петрівна у заростях бузку, чай попиває, благодать. Альтанку ж нову збудували.

-Дякувати моїй сестрі, – думає. – Бездітна була, царство їй небесне, все моїй Надюсі залишила.

-Олена, невже правда? – раптом із заростей почувся голос зятя Івана.

-Правда, вагітна я, вже два місяці, батько як дізнається… Не знаю, що буде, – відповідає Оленка, подружка внучки.

-Оленка, все буде нормально, розлучуся, поділимо майно і збудуємо будинок. А хто ж у нас?

-Я ж нікуди ще не ходила, як я піду, мама у лікарні працює…

-Голубко ти моя, ось і лелека на дах прилетів, – подумала Клавдія Петрівна.

-Надія, ходи сюди, – покликала вона дочку.

-Та що трапилося, ти чого кричиш, перелякала, у вухах дзвенить?

-Зараз сильніше задзвенить, твій то з животом ходить…

-Ну, що ще, Іване?

Іван стоїть і не дихає, не думав він, що так швидко відкриється.

-Йду я Надя від тебе, ти сильно не сварися, закохався я…

-Ти закохався? У кого? Не сміши мене.

-В Олену…

Надія сміялася до гикавки, не могла зупинитися.

-Ти закохався, а вона? Старий пень, вона тобі в дочки годиться, – раптом осіла Надя і не підхопи її Петрівна, бути біді.

Пішов Іван від дружини.

Довго приходила до тями Надія, містечко маленьке, все і всі на очах.

Сваритися ходила, потім мучилася, навіщо ганьбилася. Поступово заспокоїлася, зайнялася магазином, у турботах і забувати почала.

Ну а Іван, що Іван? Народилися у них з Оленою дві дівчинки. Добудовують будинок.

Колишня теща кличе його “Лелека” і при його появі намагається піти з дому.

Ось так буває в житті, і сон в руку і лелека не завжди на щастя!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.