Аня прийшла з роботи і вирішила написати Сергію. – У нас щось води гарячої нема, – сказала вона. – Доведеться гріти. – У нас теж, – відповів він. – А ми, часом, не в одному районі живемо? Аня назвала вулицю і будинок. – Не може бути! – здивувався Сергій. – Ще скажи, що на четвертому поверсі? Аня не вірила власним очам. Невже таке буває

Аню зареєструвала на сайті знайомств її двоюрідна сестра Рита, щоб їй було хоч чимось заповнити порожнечу, яка зʼявилася після розлучення.

-Я, звісно, розумію, що не всім тут щастить, – усміхнулася Рита. – Тут можна надибати невідомо кого.

Але… Якщо підійти з розумом, тут можна дуже весело і з користю проводити самотні вечори.

Сама пробувала і неодноразово. Головне – одразу відмовляти нахабам! І ще тобі пораджу – не чекай, коли прекрасний принц тебе сам знайде! Так можна прочекати все своє життя і не дочекатися.

Бери ініціативу в свої руки і шукай – ретельно і цілеспрямовано. Вивчай уважно анкети, в них одразу видно, який з себе чоловік, як він ставиться до сімейного життя і жінок.

Тут можна знайти дуже гідного чоловіка. Тільки такі чоловіки, як правило, дуже скромні та сором’язливі, і жінці потрібно першою діяти. Але це нам на руку. Зрозуміла? Ну все я пішла…

І швидконога метушлива Рита, нашвидкуруч цмокнувши Аню в щоку, тут же побігла у своїх справах.

Аня задумливо подивилася в монітор – перед очима рясніли численні Олександри, Івани, Миколи…

Їх тут назбиралося тисячі, і не менше сотні її віку і з її ж міста.

Аня зітхнула і задумалася: ось уже півроку вона сама.

З чоловіком вони розлучилися мирно, без сліз і сварок.

Знадобилося більше десяти років, щоб зрозуміти, що живеш під одним дахом із абсолютно чужою людиною, якій не цікава ні ти сама, ні твоє життя, ні спільна дитина…

-Що ж, тим краще, що ця сторінка нарешті перегорнута і треба жити далі, – подумала Аня.

За цей час вона ретельно проаналізувала всі свої помилки, перечитала купу книжок про стосунки та зрозуміла, наскільки вона була наївна.

-Пора вже вирости й гідно оцінити себе. І партнера знайти гідного! – вирішила жінка.

-Господи, змилуйся наді мною, – благала вона. – Я знаю, ти ніколи не залишаєш мене в моїх потребах і сподіваннях, і завжди даєш мені найкраще…

Після такого короткого звернення до Всевишнього, Аня з уже більш спокійною душею та щирою вірою в успіх взялася за пошуки.

Із Сергієм вона познайомилася наступного ж дня.

Відшукавши серед моря анкет його скромну сторінку без фото, вона з усмішкою прочитала:

-Знаю, ти мене знайдеш…

І Аня одразу включилася в гру:

-Спробую, якщо ти мені допоможеш.

Він відповів їй швидко.

-Зріст 182, вага 80, вмію користуватися пральною машинкою, пилососити раз на місяць, запікати в мікрохвильовій печі хліб з сиром і ковбасою, шкарпетки не розкидаю по квартирі…

-Ого! Дуже вражаюче! Я заінтригована, – написала Аня.

-Виходить, у мене є надія?

-Надія є завжди. А тепер боюся запитати про недоліки…

-Не бійтеся, це я тільки на вигляд такий!

Слово за слово, і Аня вже з нетерпінням чекала на кожне їхнє листування.

Так пролетіло два тижні їхнього жартівливого спілкування.

Були, звичайно, і серйозні розмови на тему сімʼї. Потихеньку вони розповіли багато про себе один одному.

І Аня з радістю відчула, що знайшла саме ту людину, з якою їй легко і цікаво.

Він вміє жартувати, сміятися, може бути дуже серйозним і щирим, і це дуже подобалося їй.

Ось тільки залишався важливий момент – вони не бачили один одного, а зовнішність все ж таки важлива деталь у стосунках.

А раптом вони не сподобаються один одному?

-Нічого, – заспокоювала себе Аня, – можемо залишитись друзями, це теж цінно.

Минув місяць щоденного спілкування, але зустрітися Сергій так і не запрошував…

Аня зрозуміла, що він теж не хоче розчарувань, відтягуючи цей момент якнайдалі.

В той день Аня прийшла з роботи пізно. Вона повечеряла і вирішила написати Сергію. Вони листувалися до пізньої ночі.

-Вибач, відійду на хвилину, – написала Аня. – Треба води нагріти, гарячу, щось, відключили.

-У нас теж, – написав він. – Ми мабуть, в одному районі живемо. Ти на якій вулиці?

Аня назвала вулицю.

-Не може бути! – здивовано відповів він. – І я також! А в якому будинку?

-В десятому…

-Що?!! І я в десятому!

-Я в першому під’їзді, – написала, затамувавши подих, Аня.

-Ну, якщо ти ще скажеш, що на четвертому поверсі…

-На четвертому…

Аня застигла від хвилювання. Вона не вірила власним очам. Невже таке буває?!

-Як же так?! – написав Сергій. – А в якій же тоді квартирі?!

-В тридцятій.

-Оце так! Два роки тому я ремонтував сантехніку в цій квартирі на прохання однієї жінки.

-То це був ти?!

-То це була ти?! А я тоді подумав: якась цікава сусідка прямо біля мене живе. А потім якось побачив чоловіка, який виходив із цієї квартири. Шкода, думаю, одружена!

-Так, тоді ще я була одружена…

Аня теж згадала високого приємного чоловіка, до якого вона подзвонила у двері, коли в неї зламався кран у ванній.

А він вийшов заспаний, бо був із нічної зміни на роботі. Тоді Аня відзначила про себе, що він… Симпатичний.

Але більше вони не зустрічалися…

Прийшло чергове повідомлення від Сергія:

-Ну, а тепер нам залишається тільки вийти зі своїх квартир і познайомитися… Я вже виходжу…

-Я теж… – відповіла збентежено Аня і посміхнувшись попрямувала на зустріч своєму щастю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.