Люда відвезла сина в село до мами. Набрала цілі сумки сільських гостинців і мріяла, як порадує чоловіка борщем із пампушками. Жінка вирішила зробити Ігорю сюрприз: увійти тихесенько і ніжно обійняти. Відкривши двері квартири вона застигла. Зі спальні долинали голоси – її чоловіка та незнайомої жінки

Людмила навшпиньки внесла в спальню тарілку з бутербродами та ароматною кавою:

– Коханий! Доброго ранку, – вона ніжно поцілувала сонного чоловіка і знову, як вперше, залюбувалася ним.

Ігор присів, потягнувся до бутербродів, надкусив та зробив ковток кави:

– Цукру забагато. Наступного разу клади менше, – пробурчав чоловік.

– Як скажеш, сонечко моє, – усміхнулась Люда, – а я піду впакую тобі обід. Котлети по-київськи та грецький салат, підійде?

– Добре, – буркнув Ігор, – тільки багато не навалюй, бо я тебе знаю.

Це був їхній звичайний ранок. Люда вставала за 2 години до пробудження чоловіка, ставила тісто, щоб він прокидався від солодких ароматів свіжої випічки.

Людмила любила чоловіка саме так: турботою, увагою, добротою.

Вони зустрілися 10 років тому. І це було кохання з першого погляду. Людмила дивилася на нього і не могла намилуватися. Ігора складно було назвати красенем, але вона бачила в ньому щось особливе, намагалася помічати лише добре. Іноді зустрічаються в житті люди, які самі світять, як сонце, і нічого не вимагають натомість. Такою була Людмила.

Сина Івана вона дуже любила, але спокійно, рівно. А Ігоря ладна була поставити на п’єдестал. І була щаслива, коли чула від чоловіка короткі: дякую, було смачно.

Перші роки Ігор теж намагався робити щось приємне для дружини: квіти, подарунки. Але згодом перестав. І турботу Людмили сприймав як належне. Звик.

Людмилі на все вистачало енергії: робота, виховання сина, турбота про чоловіка. Всі переживання та труднощі жінка звикла ховати за привітною усмішкою.

Якось Люда відлучилася з дому на два дні: повезла Івана до бабусі в село. Вона не любила залишати надовго чоловіка, але дуже хотілося відвідати маму. Пробувши день, жінка занепокоїлася: як там її Ігор? Якось дивне відчуття було у неї. Залишивши сина, Люда вирушила додому.

Набрала цілі сумки сільських гостинців і мріяла, як порадує коханого приголомшливим борщем із пампушками. Усміхалася, уявляючи задоволене обличчя чоловіка.

Людмила вирішила зробити Ігорю сюрприз: увійти тихесенько і ніжно обійняти. Ось він зрадіє! Обережно відчинила двері вона застигла. Зі спальні долинали голоси: незнайома жінка сміялася, а її коханий говорив:

– Та хіба моя зрівняється з тобою, кохана! Ти ж королева краси! Я б давно пішов до тебе, та шкода її.

Людмила застигла і не могла переконати себе поворухнутися. Її коханий чоловік, сміється з неї з чужою жінкою. Це навіть не зрада. Це підлість, якій немає виправдання.

Людмила зібрала в кулак всю силу волі, видихнула і зайшла до спальні. Ігор та його дамочка здивувалися від несподіванки.

– Ти ж у мами, – протягнув Ігор.

– Як бачиш, ні, – сказала Людмила, – можеш від мене йти до своєї королеви. Тебе ніхто не тримає.

– Ігоре, ти ж обіцяв одружитися зі мною, – заревіла коханка, – йдемо прямо зараз.

Ігор, звичайно, відчував себе винним, але виду не показував. Він швидко зібрав речі і, виходячи з валізами з квартири, буркнув Людмилі:

– На розлучення подам сам. Синові допомагатиму грошима.

Те, що було в Людмили на душі, ніхто не знає. Надто добре вона вміла ховати переживання та сум за усмішкою.

На роботі лише через два місяці дізналися, що від Людочки пішов чоловік.

– Нехай буде щасливий, – сказала вона подружкам, – а я займатимуся сином, кар’єрою, собою, – і задерикувато підморгнула.

Півроку Ігор не з’являвся. А потім різко прокинулися батьківські почуття. Став приходити щонеділі відвідувати сина. Чоловік змарнів, одяг на ньому був якийсь неохайний. Він радісно приєднувався до смачного обіду, приготовленого колишньою дружиною.

– Які делікатеси готують нині королеви? – Усміхаючись, запитала Люда, спостерігаючи, як Ігор змітає все підряд зі столу.

– Вона взагалі не готує, – жуючи, відповів чоловік. Не любить і не вміє. Щодня: магазинні вареники, яєчня, салат.

Потім колишній чоловік починав згадувати минуле: як вони любили одне одного. Говорив, що не вірить, що у Людмили більше не залишилося почуттів. Якщо вона дасть шанс, він готовий повернутися і все виправити.

– Ти прийшов до дитини? Забирай Івана і йдіть гуляти, – просто і ясно відповіла Людмила.

У жінки замість душі була порожнеча. Людмила ніколи не зможе вибачити таку підлість. Ігор не має шансів. Чоловік зрозумів: він втратив не смачні обіди та затишний будинок. Він втратив головну жінку у своєму житті. Більше його так любити ніхто не буде.

Людмила вірить, що обов’язково зустріне свого чоловіка і буде безмежно щасливою. Головне – не забувати отриманий досвід.

Адже кохання – це не коли один любить, а інший дозволяє себе любити. Справжнє щастя там, де все роблять разом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.