Андрій підійшов до квартири Лариси. – Ой, Андрію проходь, – радісно відчинила вона двері. Андрій подарував їй каблучку, яку купив раніше. – Дякую, коханий. Я зараз, – Лариса вийшла в кімнату. Її все не було і Андрій підійшов до дверей. Лариса воркувала по телефону: – Не чекала я від нього такого. Він же біднота. Заручини? Тобі самій не смішно? Андрій не вірив своїм вухам

-Чоловіче, вибачте будь ласка, але ви вже стільки часу розглядайте вітрину, не можете визначитися? – запитала Олена у покупця.

Хлопець зам’явся.

-Розумієте, шукаю каблучку для коханої дівчини, але коштів не вистачає…

-А яку суму ви маєте? – поцікавилася Олена.

Він почервонів.

-Три тисячі…

-Тоді ви не там дивіться. Он на тому стелажі, каблучки подешевше, але і якість звичайно не та…

-Та ви що? – вигукнув хлопець. – Моя Лариса ніколи таке не носитиме. Вона знаєте, яка? Витончена, тендітна, вишукана. Їй обов’язково треба з камінчиком і бажано з діамантом.

Олена задумалася.

-А знаєте що? Є у нас вироби з невеликими недоліками. На вітрину ми їх не викладаємо. Почекайте секунду.

Вона вийшла в підсобку, а хлопець залишився чекати.

-Ось, дивіться, – Олена відкрила коробочку.

Витончене колечко з невеликим діамантом заблищало у неї в руці.

-Тут бачите, невеликий недолік. Але воно все одно коштує більше за ваші три тисячі.

Хлопець засумував.

-Мабуть нічого не вийде… – і сумно пішов до виходу.

Раптом Олена його гукнула:

-Почекайте!

Він повернувся.

-Я тут подумала, Новий рік все таки, свято… Якщо ви мені пообіцяєте, що першого січня принесете ще дві тисячі, я вам його зараз і віддам.

Хлопець зрадів.

-Звичайно принесу. Дякую вам! – і глянув на бейджик. – Олено. А мене Андрій звати. Давайте обміняємось телефонами і мені напевно треба розписку написати?

Олена махнула рукою.

-Я вам вірю, Андрію. Не думаю, що ви обманете. Зараз я вам його запакую красиво і даруйте його своїй нареченій.

Андрій довго дякував чуйній продавчині, на що вона з усмішкою сказала:

-Бажаю вам щастя у Новому році разом із Ларисою!

Андрій радісний пішов, а Олена засумувала. У неї цієї Новорічної ночі жодних сюрпризів не намічалося.

Її колишній, Сашко, пішов від неї тиждень тому. Він був жвавим, веселим, а вона спокійною та розважливою.

На початку їхніх стосунків вони щовечора до когось ходили, «тусили», як висловлювався Сашко.

Олену вже після п’ятого походу в гості це втомило.

Скільки разів вона просила:

-Давай посидимо вдома. Я приготую вечерю. Я і так на роботі втомлююся, а ще ці вечірки…

Він раз посидів, другий і сказавши що вона нудна і стара, гримнув дверима…

Отже сьогодні вона під ялинкою загадає бажання і подивиться якийсь старий фільм перед сном.

Андрій зайшов у підʼїзд і подзвонив у квартиру Лариси.

-Ой, Андрію, ти вже тут! Проходь, – радісно відчинила вона двері.

Андрій зайшов і не довго думаючи подарував дівчині каблучку, яку купив у магазині.

Лариса заплескала в долоні і вдячно чмокнула його в щічку.

-Спасибі, коханий. Я зараз. А ти поки приготуй ігристе. Треба відзначити.

Андрій підійшов до дверей кімнати і застиг. Лариса воркувала по телефону:

-Так, уявляєш, каблучку з діамантом. Не чекала я від нього такого. Він же бідний студент. По троянді носив мені, а тут мабуть назбирав. Заручини? Та ти що? Він і я? Самій не смішно? До вас на вечірку? Хотілося б, та не можу.

Треба ж цьому нещасному віддячити. Мабуть півроку ще грошей не матиме, після такої покупки. Ха-ха. Ой, двері гримнули. Піду подивлюся. Андрійку, ти де? Уявляєш, пішов. Ну і добре. Значить, до дев’ятої я у вас. Заодно і каблучку покажу. Цьом-цьом.

Андрій ішов по вулиці і плакав. Як вона могла? Він же любив її, обожнював, а вона? Він для неї бідний. Так, він студент! Але він підробляє у хорошій фірмі. До речі, сьогодні начальник його похвалив і сказав, що на нього чекає підвищення.

Жив він правда у комуналці. Із сусідів дві сімейні пари з дітьми, та баба Ганна, самотня жінка, без дітей.

Її він і зустрів, коли зайшов у квартиру.

-Андрійку, що з тобою? Білий якийсь. Не заслаб часом? Ану ходімо до мене, гляну, – і не слухаючи його заперечень, повела його, як маленького за руку до себе.

-Все з тобою добре, – сказала вона. – Значить кохання, так Андрійку?

Він розплакався.

-Поплач, легше стане, – гладила вона його по голові.

Коли він заспокоївся, вона зробила йому чаю.

-А тепер розповідай!

Андрій, вже соромлячись, все їй розповів.

Вона стиснула губи.

-А гроші в тебе є, щоб Олені віддати?

Андрій зам’явся.

-Я хотів у батька запитати, але думаю не дасть. І так говорить, що я ніяк самостійним не стану. Він взагалі, як з цією Іриною став жити, після того як мами не стало, дуже змінився.

Я тільки запитати щось хочу, а він уже кричить. Продам що-небудь або у друзів позичу.

-Ну, любий, це марна справа. Друзі всі свої запаси, мабуть, витратили на подарунки і на свято. Ось, візьми, – і вона дістала зі скриньки гроші.

-Баба Ганна, та ви що? Не треба. Я сам, – відмовлявся він.

-Бери, я сказала. Пенсія у мене хороша, витрачати нема на кого. Потім віддаси.

Андрій взяв гроші.

-Але тут більше ніж мені потрібно.

Ганна посміхнулася.

-А букет дівчині? Подякуй і не сперечайся. І ось ще. Є в мене каблучка. Непроста. Якщо почуття щирі, воно стає гарячим. Мені його прабабуся подарувала. Завдяки йому я була щаслива зі своїм Іваном. Шкода, що передати йому нікому, дітей у нас не було…

-Алло. Олена? Це Андрій. Який у вас обручку купував. Хочу вам гроші віддати, щоб борги на Новий рік не залишати. Я не надовго. Тільки віддам і піду. Можна зайти? Говоріть адресу.

Олена заметалася по кімнаті. Боже мій, як вона виглядає. Зачіски нема, макіяжу теж. І плаття? Яке плаття одягнути? Вона швидко перебирала своє вбрання, а потім схаменулась. Він же не на побачення до неї йде, а просто віддати гроші.

Але в такому вигляді теж зустрічати не хочеться. Вона підфарбувала губи, одягла домашнє плаття і дістала ігристе.

Продзвенів дзвінок і вона підвелася. Вона глянула на ігристе.

-Нісенітницю яку придумала, – фиркнула вона про себе і прибрала її з очей подалі.

Вона відчинила двері і застигла від захоплення.

Андрій стояв з букетом червоних троянд.

-Проходьте, Андрію, – запросила вона.

Він пройшов в коридор. Заметушився. Однією рукою став нишпорити в кишені, дістав каблучку.

-Потримайте, будь ласка, – і слідом дістав гроші.

-Ось. Дякую вам дуже.

-Яка у вас каблучка гаряча, – раптом вигукнула Олена і віддала її йому.

Він машинально взяв каблучку назад і здивувався.

-І справді гаряче…

Він поклав її в кишеню і тільки тут помітив, що букет досі в нього в руках.

-Вибачте, я такий незграбний. Це вам…

-Дякую – посміхнулася Олена і сором’язливо запитала:

-Ви поспішайте? Може чаю?

Він усміхнувся у відповідь.

-Із задоволенням, все одно нікуди не поспішаю…

Олена підняла брови.

-А Лариса?

Він посміхнувся.

-А ніякої Лариси у моєму житті більше немає…

Олена щасливо посміхнулася і вони весело розмовляючи пішли за святковий стіл…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.