Алла прокинулась рано. Вона відкрила очі, глянула на шафу з одягом, яка стояла в кімнаті і задумалась.
Її чоловік Микола ще спав.
– Миколо, Миколо! – раптом почала будити вона чоловіка.
Микола аж стрепенувся.
– Що таке, кохана? – сонно запитав він.
– А твоя тітка Софія, хто вона тобі, як родичка? – несподівано запитала Алла.
– Знаєш, Алло… Мені дуже дивно чути від тебе таке запитання.
– Чому це дивно? – ахнула Алла.
– Тому що вчора ви з тіткою Софією цілувалися частіше, аніж з рештою гостей!
– Так, я цілувалася, – сказала Алла. – Тому що я не можу не цілуватись, коли мене хочуть цілувати родичі. Але вчора я бачила цю жінку вперше у своєму житті!
– Та ну?! Хіба? – Микола здивовано дивився на дружину нічого не розуміючи.
– Я клянуся тобі, Микольцю!
– Треба ж… – Микола здивовано зиркнув на дружину. – Тоді я поясню тобі, Аллочко. Тітка Софія, це та сама тітка, яка довгий час жила за кордоном в одній східній країні. Але нещодавно вона чомусь повернулася назад.
– Це я знаю і без тебе, – невдоволено вигукнула Алла. – Учора за столом всі про це тільки й говорили. Але я хочу знати інше. Яка вона тобі тітка за спорідненістю?
– Що значить – яка?
– Вона тітка з боку твоєї мами, чи тата?
– Ах, он ти про що, – нарешті зрозумів питання чоловік. – Ну, звісно, вона родичка з боку мами.
– Ого, як це неправильно, – невдоволено вигукнула Алла. – Це дуже погано, Микольцю. Дуже погано…
– Що значить – погано? – насторожився Микола. – Ти щось маєш проти моєї мами та її родичів? Що вони зробили тобі поганого?
– Микольцю, не роби таке обличчя, воно тобі не пасує, – занервувала дружина. – Я нічого не маю проти твоїх родичів із будь–якого боку. Але краще б ця тітка Софія була з боку твого батька.
– Алло, припини так говорити негайно, – обурився Микола. – Запевняю тебе, мамині родичі нічим не відрізняються від татових. Вони однаково поважають нас і навіть люблять. Особливо коли ми даруємо їм на свята подарунки.
– Ось–ось, Микольцю. Ти дуже до речі про це заговорив, – у голосі Алли з’явилося занепокоєння. – Ти знаєш, що у тітки Софії незабаром відбудеться дуже солідний ювілей?
– Звісно знаю.
– І що вона нас на нього запросила, теж знаєш?
– Я все знаю. Але все–таки не розумію, до чого тут мої батьки?
– До того, що перед тим як вирушити на ювілей, нам доведеться витратитися на дорогий подарунок. А якби тітка Софія була родичкою по лінії твого тата… – Алла нервово зітхнула. – Тоді нам було б набагато простіше.
– Як дивно ти говориш… – Микола замислився. – Я ніяк не знаходжу зв’язку між днем народження тітки, лінією її спорідненості та нашим подарунком.
– Ти не знаходиш цього зв’язку, бо ти думаєш не в тому напрямі.
– Благаю, Алло, не говори загадками, – занервував і Микола. – У мене від твоїх шарад голова йде обертом.
– Гаразд, я тобі поясню. Якби тітка Софія була родичкою по лінії твого тата, я могла б передарувати їй одну з численних кофтинок, яких мені надарували за ці роки родичі з боку твоєї мами. Тепер ти мене розумієш?
– Не дуже?
– Ну, як же ж ти не розумієш? Родичі з боку мами, мабуть, пам’ятають, що вони дарували мені. І якщо я передарую їхню кофтинку тітці Софії, може статися сварка.
– Це навряд–чи, Аллочко. Мої родичі не люблять гучних сварок.
– Тоді буде тиха сварка. Тобі це потрібно, Микольцю?
– Ах, он воно як… – Микола задумався, а потім спитав: – А хіба не можна передарувати тітці Софії подарунок, який тобі дарували родичі мого тата?
– Я тебе благаю, Микольцю. Ти що, не пам’ятаєш, що вони мені дарують?
– І що вони дарують?
– Не можна бути таким неуважним. Родичі твого тата дарують мені те, що можна з’їсти одразу за святковим столом.
– Хіба?
– Миколо, поглянь на мене уважно. Думаєш, чому я ніяк не можу бути стрункою? Моя фігура стала такою тільки завдяки тортикам твоїх родичів. А тим часом кофтинки збираються в нашій шафі, і я не знаю, що з ними робити.
– Ти можеш дарувати їх за гроші жінкам у себе на роботі.
– Миколо, не говори дурниць. У мене унікальний розмір, і з ним не так просто дарувати мої кофтинки. А ось у тітки Софії, таки так… І її розмір – точно мій, і я вже було придумала, яка кофтинка підійде до її очей… Але тепер моя фантазія остаточно зайшла в глухий кут.
– Так… – зітхнув чоловік. – Може тобі й справді припинити їсти ці тортики?
– Що таке, Микольцю? Ти хочеш сказати, що я розповніла?
– Ні-ні-ні! – злякався Микола. – Ти дуже гарна… Тільки трішки об’їлася тортиками… Послухай, Аллочко, а може, подарувати нашій тітці Софії ту велику вазу, яка давно вже припадає пилом у нас в коморі, і займає там багато місця. Я не пам’ятаю, кому з нас її подарували, але окружності тієї вази дуже гармонійно підкреслюватимуть окружності тітки Софії. Тобі так не здається?
– О, Боже, Микольцю! – вигукнула раптом радісно дружина. – Де ж ти був раніше? Я лежу тут в ліжку і думаю, а він мовчить, що вже придумав!
– Дякую, Аллочко, за комплімент. Але все–таки хто подарував нам цю вазу? Родичі з чийого боку?
– Цю вазу мені подарували на роботі! – вигукнула Алла. – І це значить, що тітці Софії дуже пощастило з нашим подарунком! Дуже пощастило!