Зіна помітила, що із чоловіком щось відбувається. Додому він почав приходити пізніше, її майже не помічає. Поїсть і одразу на диван. А потім у ліжко і теж одразу спати. Вранці сніданок та на роботу. Жодного особистого життя, і майже жодних розмов. Навіть скинув трохи. Правда, всі вихідні проводить вдома, що також якось дивно. Ні рибалки, як раніше з друзями, ні посиденьок.
Черговий поцілунок та “бувай”, “привіт” і все. А їм лише по 50. Єдина дочка вже живе в іншому місті.
– Зіна, у нього хтось є. Середній вік. Криза. В усіх так. Перечекай. Або йди. Ми це вже проходили, – казали подруги.
– Ну ти в салон сходи, манікюр, педикюр, зачіска. Фігура у тебе і так чудова. Гардероб зміни. Та ти так добре виглядаєш, що йому треба?
– Я його бачу тільки за вечерею та сніданком. Мій гардероб він взагалі не бачить. Та й який середній вік. Йому вже п’ятдесят.
– Ну, тоді не знаю, що тобі й порадити. Запізнився він може із кризою.
А Віктор продовжував так само пізно приходити. Зіна не витримала і простежила за ним. З роботи він вийшов як завжди. Потім їй довелося довгий час ходити за ним вулицями. Ішов він не поспішаючи, роздивляючись людей. На деяких його погляд затримувався. Зіні навіть здалося, що він чогось радіє. Іноді Зіна переживала, що він помітить її, намагалася сповільнити крок і сховатися за спини перехожих. Цілих дві з половиною години вона ходила за ним містом. Ноги з незвички гули. Добре, що вечерю в холодильнику вчора приготувала.
Вперше вона прийшла з роботи пізніше за нього.
– А ти чого так пізно? Втомилася? – раптом спитав він.
Це було неочікувано. Останнім часом вони не так багато говорили.
– Дуже втомилася. Аврал на роботі. Перевірка має бути.
– Давай я сам розігрію вечерю.
– Ага…
Зіна сіла на диван і розслабилася. Коли Віктор покликав її, вона вже нічого не чула. Провалилася у глибокий сон. Нагулялася.
Їй снився Віктор. Вони йшли вулицею. Одні. Порожня вулиця так не буває. Ні машин, ні людей. Раптом Віктор підняв її на руки, голова закружляла. І вони одразу опинились у спальні. Перша їхня ніч разом. Перша їхня ніч після весілля.
Прокинулася вона у ліжку від запаху кави. Засинала на дивані, дивно, нічого не пам’ятаю, подумала вона.
– Господи, проспала.
– Зіно, вихідний. Ти полежи. Хочеш кави?
Зіна здивувалася. Кава? Він сам зварив каву?
– Хочу.
Вони разом пили каву.
– Ти так учора втомилася, що заснула без вечері. Може тобі змінити роботу.
– Ні. Все добре із роботою. Я просто вчора гуляла. – Зіна вирішила сказати правду. Не всю. Не казати ж йому, що вона за ним стежила.
– Гуляла?
– Так. Гуляла. Просто ходила вулицями. Ти пізно приходиш. На мене нуль уваги. Ну я і…
Віктор замислився. Адже він теж ходив вулицями. Просто ходив. Та й на дружину перестав звертати увагу, до вчорашнього вечора
Всі чоловіки на роботі вже одружені вдруге. А його друг, той і взагалі, знову розлучився. Усі стверджують, що дружини нудні. Потрібно змінювати обстановку. Це на початку з ними добре, а потім вони теж шукають чоловіків. І взагалі дружин час від часу треба міняти. Усі почали сміятися з Віктора – однолюб, підкаблучник. Один у колективі такий. Щодня обговорення його персони, і нових пригод кожного співробітника. Віктор ледве доопрацьовував до кінця зміни і йшов гуляти. Іноді чоловіки бувають великими пліткарями. Віктор переживав наговорити зайвого Зіні. Адже він її любить.
А вчора він звільнився. Його вже запросили до іншої компанії. Прощайте колишні друзі та колеги. Прощайте насмішки.
– А я звільнився. І вже нову знайшов. Тепер раніше приходитиму з роботи. Можемо разом гуляти. Ні, ти вчора дуже втомилася від прогулянки. Так не можна. У вихідні гулятимемо, але тільки не сьогодні. Сьогодні відпочиваємо.
– А може, на рибалку?
– На рибалку?
– Я завжди мріяла з тобою на рибалку поїхати. А ти все з друзями.
– Чого ж ти нічого не сказала? У мене зараз немає з ким поїхати на рибалку. Всі хлопці полінувалися. Їм не рибалка, а лише коханки потрібні.
– Ну, тоді по магазинах. Йдемо вибирати гачки та вудки.
Оце так поворот. І жодної кризи.
Треба вчасно зрозуміти, що нічого немає важливішого за сім’ю та рідну людину.
Іноді треба ділитися своїми проблемами та переживаннями з близьким. Поговорити, а не мовчати. Все можна вирішити розмовою, а не сварками або ще гірше розлученням. А те, що думають інші, це їхні труднощі, їм їх і вирішувати.