За чверть століття спільного життя Данило та Жанна начебто все змогли зробити. Дітей виростили, вивчили та одружили, не гірше за інших.
Син – бізнесмен. Дочка у нього росте, три роки нещодавно виповнилося.
А їхня донька, Олена, рік тому заміж вийшла. Скинулися родичі, купили їм двокімнатну квартиру.
Вже і після «срібного» весілля Данило та Жанна два роки минуло. Ось тільки останнім часом все частіше та частіше сварки між ними почали виникати.
Сварки виникали і раніше, коли діти були маленькими. Дружина завжди була чимось незадоволена або може такий характер мала.
Постійно сварилася дітей і, чим ставали дорослішими, тим частіше їм діставалося. Але ось у них свої сім’ї, тепер особливо не посваришся, а чоловік поруч, ось йому й почало діставатися за трьох.
Чому сварилися? Не було причини. Просто, коли у Жанни був поганий настрій, вона чіплялася до дрібниць і починала згадувати все, через що були сварки за останні роки.
Ось і сьогодні прийшов чоловік з роботи втомлений і пізніше, з друзями трохи відзначили закінчення робочого тижня. Якщо Жанна і без причини починала сварки, а тут причина була очевидна.
– Ти що гульбанив? – зустріла чоловіка вона в коридорі.
– Трохи, тиждень важкий був…
– Щось у тебе останнім часом кожен тиждень важким став.
– Жанно, я часто гульбаню? Раз на тиждень і то трохи, – і чоловік подався у ванну.
– Ось із цього і починається, – продовжувала Жанна, бачачи, що чоловік не звертає на неї уваги. – І черевики брудні, і куртка теж. Ви що десь там валялися?
Чоловік вийшов із ванни і пішов на кухню. Налив з каструлі борщ і став їсти, зовсім не звертаючи уваги на бурчання дружини, але та зайшла на кухню:
– Добре влаштувався. Гульнув, поїв, зараз ляже на диван, поспить собі. Потім футбол по телевізору.
– Жанно, ну, що ти знову завелася? Що тобі не вистачає? Діти дорослі. Живи та й радій!
– З тобою порадієш, – якщо вже дружина почала сваритися, то не відчепиться. – Ти он у квартирі ремонт не можеш зробити.
– Ти ж євроремонт хотіла. Ось і збирай гроші!
– З твоїх грошей, мабуть, назбираєш. В інших мужиків і вдома євроремонт, і машини, і дружин на море возять, а я за все життя і моря не бачила.
– Так і я не бачив.
– Ти мені все життя обіцяв: “Жанно, ось виростуть діти, будемо ми з тобою жити щасливо і багато”. Де воно, це щасливе і багате життя? – дружину просто дратував спокій чоловіка.
– Року не минуло, як Оленка вийшла заміж. У нас все попереду.
– З тобою? Попереду?
– Все! Замовкни! – не витримав Данило. – Можна, хоч один вечір без твоїх сварок прожити?
– Ти ще кричатимеш до мене?
Чоловік підвівся з-за столу. Пішов у кімнату, де ліг на диван, сподіваючись, хоч трохи поспати, але де там було. Слідом зайшла дружина:
– Все! Розлігся на дивані, і справ ніяких немає.
– Зникни, хоч на пів години! – він спробував заснути.
– Краще ти зникни! – сказала Жанна. – Не хочу я за тобою до кінця своїх днів бруд прибирати.
– Та, щоб тебе!
Чоловік скочив з дивана, кинувся в коридор і почав збиратися.
– Ти куди? – одразу запитала дружина.
– Іду від тебе назавжди!
– Ну, і йди! Не пропаду.
Данило одягнув куртку і пішов.
Жанна зачинила вхідні двері на замок. Сіла на диван, де п’ять хвилин тому лежав чоловік і заплакала.
Трохи заспокоївшись, вона встала і прошепотіла, кудись у бік вхідних дверей:
– Все одно повернешся. Куди ти подінешся?
Час наближався до півночі, а чоловіка не було. Не витримала – подзвонила. Пролунали гудки і… Чоловік вимкнув телефон.
– Подумаєш! – фиркнула Жанна.
Трохи згодом знову набрала номер, але він знову скинув виклик.
Подумавши, знову набрала.
– Телефон абонента вимкнений або знаходиться поза зоною дії мережі, – пролунав голос автовідповідача.
І вона заплакала від безсилля. Знову заспокоївшись, взяла телефон:
– Треба дочці зателефонувати. Може, у неї? – глянула вона на годинник. – Часу уже дванадцята, мабуть, сплять. Дочка на останньому місяці, засмутиться. Так, і подзвонила б вона одразу. Де він? Що робити? Батьків він не має. Сестра в іншому місті живе. До кого він пішов?
До ранку так і не вдалося заснути.
А вранці пролунав стукіт у двері. Як була в сорочці, жінка кинулася в коридор, не дивлячись у вічко, відчинила двері і застигла від несподіванки.
– Жанно, що з тобою? – у дверях стояла її подруга, яка жила по сусідству.
– Зіна, – уткнулася Жанна в плече подруги. – Данило вчора пішов і досі не повернувся.
– Сварилися?
– Так.
– Усе заспокойся! Іди приведи себе в порядок! Я поки що на твоїй кухні погосподарюю.
Коли Жанна зайшла на свою кухню, на столі стояв свіжозаварений чай і ваза з цукерками.
– Сідай! – сказала подруга. – Розказуй, що трапилося?
Жанна сьорбнула ковток:
– Ми вчора посварилися…
– Це ти з ним посварилася і, мабуть, уже не пам’ятаєш через що?
– Він веселий трохи прийшов і весь якийсь брудний. Я зробила йому зауваження.
– Ну, як ти робиш зауваження, я знаю, – посміхнулася Зінаїда. – І що далі?
– Слово за словом… Він кинувся в коридор і пішов. Сказав – назавжди, – з очей Жанни полилися сльози.
– Ох, подружко, доведеш ти його, піде він до іншої. Нині незаміжніх жінок багато. Його будь яка до себе забере.
– Що ти таке кажеш, Зіна? – на обличчі Жанни відбився переляк.
– От і думай! Або трохи поступатись своєму чоловікові, або все життя одній прожити на свою зарплату. Іншого такого ти не знайдеш. Я тобі гарантую.
І тут на телефоні Жанни заграла музика, яка змусила здригнутися. Вона приготувалася до чогось страшного. Не зваживши на те, хто дзвонив, гукнула в слухавку:
– Де він?
– Ви, про кого, тітко Жанно? – пролунав розгублений голос зятя.
– Про Данила…
– Він же ж у лікарні…
– Що-о-о?! – ахнула Жанна.
– Тітко Жанно, що з вами? – голос зятя став зовсім розгубленим.
– Що, що сталося?!
– У вас онук народився. Ми з дядьком Данилом зараз поруч із пологовим будинком. Ви що плачете?
Зінаїда взяла з рук подруги телефон:
– Костю, все нормально! Це твоя теща від радості плаче. Зараз вона приїде, – вона вимкнула телефон і підштовхнула Жанну. – Збирайся! Що сидиш? Зараз таксі викличу.
– Зі-на-а! – ахнула подруга і заплакала більше колишнього.
– Все! Заспокойся! Приводь себе в порядок! У тебе онук народився, а ти плачеш.
Жанна скочила з-за столу і кинулася у ванну, подруга посміхнулася їй услід і стала наводити лад на кухні.
Таксі зупинилося біля центральної міської лікарні. Жанна одразу кинулася до пологового будинку. Чоловік і зять стояли біля вікон і щось розглядали в телефоні.
Вони одночасно повернулися, почувши кроки. Данило взяв телефон і кинувся до неї:
– Жанно, дивись, наш онук!
Але дружина обійняла його і заплакала.
– Ти, що, Жанно?
– Данило, пробач мені!
– Жанно, ну що ти? Я ж люблю тебе! – і знову показав екран. – Дивись, який у нас внук!
– Гарний, – Жанна провела рукою по очах. – На тебе трохи схожий…