– Забрали, повели, – голосила по вулиці Бобриха. Сусіди зібралися біля неї і давай розпитувати. – Кого? Куди? – Борьку мого, ця училка колишня Таїсія повела. Попросила паркан полагодити, а його вже добу вдома немає. Сусіди переглянулися і пирснули зі сміху. Який же з того Борьки наречений

-Забрали, повели, – голосила по вулиці Бобриха.

Цікаві сусіди оточили бідну жіночку і давай розпитувати.

-Кого? Чого?

А вона одне голосить:

-Повели, залишили на старість років одну!

Сусідка справа, Люся гримнула:

-Ану виразно говори. Сидиш тут, сльози ллєш. Звідки ми знаємо, що сталося?

Бобриха витерла ніс рукавом брудної кофти і вже спокійніше сказала:

-Борьку мого, ця училка колишня Таїсія повела. Попросила паркан полагодити, а його вже добу вдома немає. Повела, – знову заревіла вона.

Сусіди переглянулися і пирснули зі сміху. З Борьки наречений, як з старого Полкана породистий пес.

Худючий, борода клаптиками на вічно немитому обличчі. А Таїсія, хоч і пенсіонерка, жінка ставна. І зачіска і макіяж невеликий і крапелька духів обов’язково. Щоб вона, та Бориса повела? Бути такого не може.

Ну посміялися трохи, та й розійшлися по своїх справах. А Бобриха так і залишилася сидіти на ґанку і голосити.

Люська прийшла додому, а їй спокою ця історія ніяк не дає. Вирішила вона сходити і хоч оком глянути, що там відбувається. Вдаючи, що просто проходить повз, вона побачила Бориса і аж присіла. Поголений, одягнений в чисту майку і трико, він лагодив паркан. А поруч на лавці сиділа Таїсія та чітко поставленим голосом читала йому брошуру про шкоду гульок всіляких.

Люська позадкувала, вона цього ніяк не очікувала.

-Так, і дійсно, Таїсія Бориса повела. Он як під себе підлаштовує. Бідна Бобриха, який не який мужик в домі був, – подумала вона з жалем.

Хоча, з її точки зору, та сама була винна. Одягалася як попало, чи то в плаття, чи то в халат. На голові не зрозумій що, то хустка, то шапка. Все замурзане і запране. До того як вони з Борисом стали жити разом, вона не гуляла і виглядала пристойно.

Сам Борька приїхав в село невідомо звідки. Говорив, що колись у нього тут родичі жили, але толком не міг назвати жодного прізвища.

Ось і прибився до Вальки Бобрихи, яку останнім часом ніхто на ім’я і не називав. І почалася у них веселе життя. Двір поступово приходив в запустіння, та й вдома не завадив би хоч косметичний ремонт. Вони ходили по селу і заробляли випадковими підробітками. Грошима їм давно ніхто не платив, більше натурпродуктом. Біленькою, та шматком хліба й іншою їжею.

На наступний день все село побачила вже не Бобриху, а Валентину. У найкращому своєму плаття, нехай і старомодному, в босоніжках одягнених на білі шкарпетки. Волосся прибрала, натягнула невідомо звідки взяту панаму.

Йшла вона цілеспрямовано, до будинку Таїсії. Відкрила хвіртку і зайшла. Борис і Таїсія пили чай перед пузатим чайником.

-Здрастуй, Валентина, проходь, чаю поп’ємо, – чинно запросила Таїсія.

-Я не на чаї прийшла сюди, а за своїм чоловіком, – спокійно відповіла Валя.

Таїсія єхидно сказала:

-А де твій чоловік? Покажи свідоцтво про шлюб. Нема? Ось і виходить, що немає у тебе ніякого чоловіка. Ось так-то люба, – і сьорбнула з кухля ароматного чаю.

Тут вже Валентина не витримала.

-Ах, ти така сяка. Буде вона мені тут розказувати, ким мені Борька доводиться. Так, не розписані ми, але п’ять років пліч-о-пліч прожили. А ти чого мовчиш? Присів тут, тумбочкою прикинувся, – крикнула вона до Бориса. – Ану кажи, хто я тобі? Дружина чи ні?!

Борис підняв на неї винуваті очі.

-Прости, Валя, використовував я тебе. Таїсія моя дружина вже багато років. Обманув я її колись. Поїхала сюди в село глухе, а мені сказала не шукай і що ніколи в житті не пробачить.

Я ж гуляв, жив як хотів. А коли озирнувся, зрозумів, найкраще що в моєму житті було, це Таєчка. Ледве знайшов через знайомих, де вона живе і сюди. Але вона мене і на поріг не пустила. Так і робила вигляд, що я їй стороння людина.

Тільки одного разу зустрілися ми і поговорили серйозно. І вона мене, слава Богу, пробачила. І ти мене пробач. Втягнув я від своєї біди, тебе в ці гульки. Ти, Валю, кидай цю справу, воно ні до чого доброго не приведе.

А Таїсія підійшла до Валі і посадила її за стіл.

-Ми ж одружилися, коли нам по вісімнадцять було. Я Борю з армії чекала. Він приїхав, став працювати, щоб я інститут закінчила. Дбайливий був, все добре у нас було. Ще не оселилася з нами сусідка Мілочка. Так то вона Люда, але представлялася завжди Мілою. Так ось ця мила Міла і стала мого Борю до себе часто кликати. То меблі зібрати. То холодильник пересунути, то люстру почепити.

А я молода була, наївна. З жінками такими ніколи не зустрічалася. Та й Борі вірила, як собі.

У той день на уроці відчула себе недобре і до доктора пішла. А мені і кажуть, вітаємо, скоро ви станете матусею.

Я зраділа, ми давно хотіли дітей, додому підстрибом помчала. Борю порадувати. Приходжу, його немає. Ну думаю на роботі затримався. Але час йде, а його все немає. Вирішила йому на прохідну зателефонувати, а телефон якраз у Мілочки був тільки. Я до неї, стукаю, а двері відкриті. Я зайшла, кричу, Мілочка я подзвоню, ти де?

І пройшла в кімнату. А там картина. Мій Боря і ця жінка. Я як закричу. Боря схопився і мене побачив. Мілу відштовхнув і до мене.

А я бігом з квартири, але не додому, а вниз по сходах. Ну і прокинулась в доктора, Боря поруч. І новина, дитини немає і більше ніколи не буде.

Ось цього я йому пробачити так і не змогла. І коли він з’явився п’ять років тому, я його і слухати не стала. Сказала, ти для мене ніхто і ніщо. Боря правильно говорить, поговорили ми. Старі вже стали, образи стерлися, а любов залишилася. Зрозумій нас, Валечка, і прости, заради Бога.

Валя йшла додому і плакала. Вона згадала своє життя і свою першу любов. Він її використав, Вася, Василько і поїхав. І прожила вона все життя з нелюбом-чоловіком Іваном, який любив гульнути і наліво піти. І якого нестало випадково… На роботі щось трапилось.

Так і залишилася вона одна на довгі роки, поки до неї Борис не поселився. Обох похитала доля, а попереду безпросвітна старість. Ось і гуляли. Думала, що до кінця життя разом будуть, а воно он як виявилося. Ну Бог їм суддя…

Назавтра новина про те що Борис і Таїсія насправді давно одружені, облетіла все село. Всі жаліли чомусь Валентину.

А вона робила вигляд, що нічого не сталося. Кинула гульки і збирається до сестри своєї їхати троюрідною. Та теж одна, а вдвох їм веселіше буде.

Ось такий сільський переполох, який закінчився цілком мирно для всіх учасників цієї історії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.