– З твоїм дипломом ти, коли завгодно, знайдеш собі роботу. Якщо не захочеш, я забезпечу нашу сім’ю – переконував чоловік Марію. Але сталася бiдa, і Марії довелося шукати роботу. – Стійте, то ви мене прибиральницею берете? – мало не плaчyчи зaпитала Марія…Ти краще, подякую, що таку роботу знайшла

Коли Марія закінчувала інститут, вона була вже вагітна. Це її взагалі не хвилювало. Її Толік досить непогано заробляв, що дозволяло оплачувати іпотеку за квартиру, а Марії займатися навчанням та майбутнім малюком.

– З твоїм дипломом ти, коли завгодно, зможеш знайти собі будь-яку роботу! Навіть, якщо не захочеш працювати, я зможу забезпечити нашу сім’ю, – переконував чоловік Марію.

Але Марія навіть не хвилювалася за це. Вона була впевнена – її Толік зробить все, аби вона була щаслива.

І ось, народився, малюк. Молода сім’я була на сьомому небі від щастя. Та ще й, Толік, отримав підвищення, що розуміється, наповнить сімейний бюджет молодої сім’ї.

– Давай може, ще одного, одразу народимо? – сміючись питав Толік дружину. – Все рівно ми ж двох хотіли.

Марія не була проти. Ай справді, ліпше відразу двох відняньчити, а потім і про кар’єру думати. До того ж, Толік пообіцяв взяти няню в допомогу.

Наближався День Народженя сина. Марія підготовлювала святкове меню, придумувала розваги для гостей. І тут, зненацька, у квартиру забіг Толік.

– Марійко, я на секунду. Мене по-роботі відправляють у відрядження, але обіцяю тобі – до Дня Народження сина, повернуся!

Марія посміхаючись: – Ти пообіцяв!. Поцілувавши чоловіка на прощання, закрила за ним двері. Марія мала подарунок, для Толіка, який вона хотіла піднести в день народження сина.

– Марія Іванівна? Ваш чоловік потрапив в aвa.piю. Bін не вuжuв.

Вже тиждень ця фраза не виходила з голови Марії, вона не могла в це повірити. Толіка не стало за день до дня народження сина. Батьки Марії, як могли, підтримували доньку.

Пройшло два місяці. Гроші, які відкладав Толік, стали закінчуватися. Потрібно було вносити черговий платіж за квартиру. Треба було якось жити. Але як?

Можливо, я буду сидіти з Андрійком, а ти пошукаєш роботу? – сказала мама Марії. – З твоєю освітою зарплата у тебе буде більша, ніж у мене.

Марія прислухалася до слів мами. Андрійкові, до садочка лишалося два роки, а гроші закінчувалися. Вона почала шукати роботу. Як виявилося, її диплом, нікого не цікавив – всі хотіли стаж роботи. Марія вже було опустила руки, аж раптом мама згадала, про свою племінницю. Вона працювала на підприємстві, і не маючи відповідної освіти, мала хорошу посаду.

Племінниця вислухала маму Марії, та пообіцяла допомогти, чим зможе…

Родичка вислухала і пообіцяла допомогти. Варя з надією почала рахувати дні.

– Марійко, сестричко, я домовилася! Є для тебе робота!

– Ой, дякую тобі дуже, Галю! Ти не уявляєш, як ти мене виручила!

– З першої зарплати подякуєш! Завтра бери документи і приходь до нас!

Марія, немов на крилах, мчала на нову роботу. Директорка, а за сумісництвом, свекруха Галі, презирливо подивилася на неї з-під лоба :

-Не надійся на родинні зв’язки! Відноситися буду, як до будь-якого працівника!

– Та що ви! Мені не потрібні жодні привілеї! Я вас не підведу! – посміхнулася Марія.

– Чудово! Тоді приходь раніше, щоб підготувати всі кабінети до робочого дня! Щоб всюди було чисто! Сміття з корзини також повикидай! І не лінуйся, часто, ганчірку промивати, щоб запаху неприємного не було!

– Гаразд – здивовано відповіла Марія, – а нащо мені ганчірку промивати?

– Як це нащо?- знову зневажливо подивилася начальниця. – Всі ви, прибиральниці, завжди лінуйтеся ці ганчірки промивати. Потім запах стоїть як в сміттєвому контейнері!

– Стійте, то ви мене прибиральницею берете? – мало не плачучи запитала Марія.

– А ким ти хотіла? Спеціалістом? У нас і так штат повний! А ти ще й без досвіду. – начальниця заусміхалася. – Добре, вмовила! Дам тобі ще на пів ставки роботу! У нас кур’єр звільнився.

Ти краще, подякую, що таку роботу знайшла. – «втішила» Галя.

__________________________________________________

Пройшло шість місяців. Марія, вже привикла до своєї роботи, вже не переживала за свою посаду. У неї вийшло поєднувати і прибирання приміщень і кур’єрську службу. Тільки зарплати, все рівно не вистачало. Добре, що хоч мама допомагала, як могла.

– Марія Іванівна? Це страховий агент вашого чоловіка телефонує. Ви мене чуєте?

– Так, я чую Вас – прокинувшись сказала Марія. Вона поняття не мала звідки взявся цей страховий агент.

– Ваш чоловік, Анатолій Вікторович, був нашим клієнтом. Він застрахував своє життя. Сьогодні настав термін виплати. Як Вам зробити виплату: на рахунок, чи на погашення кредитів?

Марія не знала, що відповісти… – Аааа.. Багато там?. Агент назвав суму. Цього повністю вистачило на іпотеку, і навіть трохи залишилося. Вони домовилися про перерахування.

Дівчина не могла повірити у своє щастя. Вона зателефонувала мамі.

– Все-таки, тобі дуже пощастило з чоловіком! Таких більше немає! Слава Богу! Тепер хоч про іпотеку не будеш хвилюватися! – розчулилася жінка.

___________________________________________

– Маріє, говорять ти на економіста вчилася?! – до неї підійшла одна з співробітниць економічного відділу.

– Так, закінчувала економічний, а що?

– У тебе зараз багато роботи?

– Ні. Я вже майже все доробила!

– Чудово! Йдемо, допоможеш мені!

– От і чудово. Підемо, допоможеш мені!

З цього дня Марія почала допомагати майже всім співробітницям економічного відділу. Вона дуже надіялася, що тепер її оцінять і при можливості переведуть на посаду, що відповідає її спеціальності.

Невдовзі одна жіночка, з економічного відділу вийшла на пенсію. Марія була впевнена, що займе її місце, але все-таки вирішила порадитися з сестрою.

– На місце Вікторії Андріївни? А чого це прибиральницю мають взяти на місце спеціаліста? – уїдливо відповіла Галя.

– Та я ж.. Я ж маж необхідну освіту. Я вже все знаю, багатьом дівчатам допомагаю – розгубилася Марія.

– Не знаю, не знаю – протягнула Галя.

– Куди – куди? – презирливо запитала директорка. – Геть здy.piла! Я ще тільки, прибиральницю в економісти не переводила! Йди ліпше прибери у коридорі, брудно всюди!

Марія, ледве стримуючи сльози, вибігла з кабінету начальниці.

На місце Вікторії Андріївни, взяли молоденьку дівчинку, яка тільки закінчила інститут. Зате тато у неї мав власний, успішний бізнес, що і замінило їй досвід роботи.

– Колеги! – звернулася начальниця. – Хочу представити вам нову співробітницю. Так, вона ще молода, і не має багато досвіду, але ви ж допоможете новій колезі на перших порах?

Колектив дружно закивав.

-Таню, – звернулася до новенької одна з колег, – ми не завжди зможемо тобі допомогти, роботою завалені по самі вуха… Але ти це.. До прибиральниці нашої підходь.. Вона економічний закінчила, до того ж найкращого інституту у місті! Вона допоможе!

 -До прибиральниці? – здивовано запитала Таня.

– Так так. Вона всім допомагає. Половину роботи за нас робить.Прикольно, правда? – додала її колега

– Ну добре, спробую

Марія була в підсобці. Раптом вона почула сміх. За стіною була загальна кімната, де всі пили чай та відпочивали. Був обід. Вона вирішила вже не звертати на це увагу,як раптом почула:

– Прибиральницю? На корпоратив? Та ви що? Давайте вже безхатьків зі смітника покличемо! – голос Тані, нової співробітниці, залився сміхом.

– Ну раз в рік можна і всім разом відсвяткувати, – сказав хтось несміливо.

– Разом? Та ви що? Хто ми, а хто вони, – обслуговуючий персонал! Хай знають своє місце! Правда, Галю?

Марія завмерла, слухаючи, що скаже її двоюрідна сестра.

– Ну покличемо ми її. Всі ми будемо нарядні, стильні… І вона… У якомусь халаті бабиному! Всю нашу стильну компанію своїм виглядом зіпсує. Ще й фоткатися піде. Ви що, хочете фоток з якоюсь ніщебродкою? Так що Таня права! Хай вон… з сантехніками йде святкує!

Всі зареготали. Першим бажанням Марії було вбігти в кімнату для відпочинку, і вчепитися в волосся сестри. Але вона стримала себе. «Ніщебродка значить?» «Негідна з ними святкувати?»… То хай і звіти самі роблять.

_________________________________________________

Марія домивала підлогу в коридорі, як хтось ззаду підійшов до неї.

– Чуєш! Як тебе там? Ідем допоможеш мені з звітом – позаду була Таня.

-З яким ще звітом? –  вдавши, що не розуміє, про що мова відповіла Марія.

-Як це з яким? З цим самим…Ідем все побачиш!

– А чим я вам допоможу? Я ж прибиральниця, я в цьому не розуміюся!

– Та що ти ламаєшся! Я знаю, що ти всім звіти робиш! Пішли швидше! Я сьогодні раніше хочу піти. Хочу по магазинах пройтись ! Це тобі не важливо в чому ти ходиш, а мені важливо!

– Ще раз повторюю: я не економіст! І ніякі звіти я робити не буду!

– Значіть так! – Таня тупнула ногою. – Ну дивись! Взагалі без роботи залишишся!

Марія з жалем подивилася на дівчину, викрутила ганчірку, і пішла прибирати інший кабінет.

-Маааріє! Я хочу, щоб ти допомогла Тані зі звітами –  строго заявила директорка.

– Ще раз повторю це Вам. Я прибиральниця, я не економіст – Марія сміливо подивився в очі начальниці.

-На зло це робиш? Та хто ти така, щоб зі мною торгуватися? Ти ніхто! І освіта твоє – до одного місця! У Тані – батько з грошима і зв’язками! А у тебе що є? Тільки ця робота! Яку ти легко можеш втратити! Значить так: ти допоможеш Тані зробити її роботу і вийдеш в новорічні канікули і зробиш за неї річний звіт! – істерично вимовила директорка.

– Але це не входить в мої обов’язки?

– Тут я вирішую, що входить в твої обов’язки, а що ні! – Або ти зробиш, що кажуть, або – я тебе звільню по статті! – начальниця грюкнула кулаком по столу.

Марія не встигла вимовити ні слова, як в двері без стуку зайшли двоє чоловіків. Побачивши їх директриса схопилася.

– Що, Зоя Павлівна, виховуєте працівників? – посміхаючись, сказав старший.

– Та ось трошки, Василь Петрович, – промямлила начальниця, – можеш йти, Маріє, потім договоримо!

-Ні! Чекай! – командним голос, наказав, Марії Василь Петрович. – Чому ви не хочете виконувати свої обов’язки?

-Тому що економічні звіти не входять до обов’язків прибиральниці! – відрубала Марія.

-А ви, я так розумію, прибиральниця?

-Тааа, Василь Петрович, не слухайте її! Вона у нас дивна … Ось, і тримаємо з жалості ….

-Знаєте що? – набравшись сміливості, і не переживаючи, що з нею буде. – А ви перевірте звітність! Там половину я робила! За просто так!

Чоловіки перезирнулися.

-А і перевіримо, ми як раз сюди за цим і приїхали – спокійно відповів Василь Петрович.

______________________________________________

-Боже мій ! Що це буде? Що це буде? – бігала по кабінету Галя.

-А що таке? – Марії і було начхати, вона вже дивилася газету з оголошеннями про роботу.

-Та ти знаєш, хто це? Звідки тобі знати …. Це з керуючої компанія! З Києва!

-В Києві, вирішили, зробити контрольну перевірку всіх наших підприємств, – пролунав за спиною дівчат голос Василя Петровича, – а я вирішив проїхатися з ним.

Галю затрясло ще сильніше.

_________________________________________

Марія прийшла на роботу. В будівлі було дуже тихо. – «Зробили вихідний, чи що?» – здивувалася вона, але через секунду побачила одну жінку з економічного відділу.

-Ой, Марія! Що зараз буде? Пішли в конферент-зал, всі вже там!

– А я там навіщо?

– Йдемо! Там всі!

Конферент-зал і дійсно був заповнений людьми. По-центру, за столом, сидів Василь Петрович і кризовий менеджер.

– Значіть так, колеги! Не будемо ходити довкола, відразу скажу, – почав Василь Петрович, – ми, з Віктором Павловичем приїхали до вас, щоб провести перевірку, виявити слабкі сторони і, відповідно, усунути їх. І як я здивувався, коли ми виявили, що слабкі сторони у вас – це не погані постачальники чи покупці, і навіть не купівельна спроможність – а ви самі. Як виявилося керівні посади у нас займають непрофесіонали. Ось від чого страждає наше підприємство.

Я тепер розумію, чому ніяких зрушень не відбувається. Підприємство тупцює на місці. У вас немає зацікавленості.

Ось чому, ми з Віктором Павловичем прийняли рішення почистити ваші ряди і знайти нових працівників, які будуть повністю відповідати нашим критеріям, які будуть виводити підприємство на новий, сучасний рівень!

Зі зборів всі вийшли шоковані. Марія відразу пішла до директора. В руках у неї була заява на звільнення. Марії трапилася інша робота. Біля її будинку, у продуктовий магазин, потрібен продавець, вона на днях зайшла туди, і її погодилися взяти. Тому тут її більше нічого не тримала.

– Марія Іванівна, ви мене чекаєте? – поруч з нею стояв Віктор Павлович.

-Навіть не знаю, – невпевнено, дивуючись як її ім’я запам’ятали, відповіла Марія, – Я ось заяву на звільнення принесла, а кому віддати – не знаю.

– Проходьте в кабінет!

Вони зайшли в кабінет начальниці, Віктор Павлович взяв Марії крісло. Вона слухняно сіла.

– Я думаю, Ви поспішили, із звільненням. Я дивився вашу справу, і ваші звіти, які ви робили для економічного відділу. У мене не виникло жодного сумніву, що ви професіонал своєї справи. Я хочу попросити вас, залишитися. І запропонувати нову посаду. Вас влаштує – головний економіст?

-Що, ось так зразу, головний? – Марія усміхнулася.

-Так, ось так зразу, – серйозно промовив Віктор Павлович, – я впевнений – ви справитесь. А я ніколи не помиляюся в професіоналізмі людей. Робота у мене така. То яка ваша відповідь?

-Я згодна. На кого писати заяву?

-На мене. Василь Петрович на рік зробив мене в.о директора. Поки я не підберу собі заміну.

____________________________________________

– Віктор Павлович, я склала планування на наступний рік. Глянете?

-Так, Марія Іванівна, сідайте. У мене до вас розмова.

Марія сіла в крісло. Минув рік як вона отримала свою посаду. За цей рік вона вивчила всі тонкощі роботи підприємства. За рік вони разом з Віктором Павловичем підвищити прибутковість підприємства майже на десять відсотків. Звісно не багато, але зважаючи на стан в якому їм дісталося підприємство – пристойно.

Зою Павлівну, Галю, Таню і всіх хто не пройшов перевірку Віктора Павловича, було звільнено. Галя ледве влаштувалася в один із супермаркетів. Таню батько відправив знову вчитися. А ось Зої Павлівні пощастило найменше. Чутки про те, що її звільнили через непрофесіоналізм, швидко розійшлися. Її нікуди не хотіли приймати на роботу. Вона змушена була звернутися з в службу зайнятості і чекати виходу на пенсію.

– Ваші розрахунки ідеальні, втім як завжди – посміхнувся Віктор Павлович, відклавши документи, – але зараз не про це. Як ви знаєте, Василь Петрович зробив мене вашим керівником на рік, з умовою, що я знайду відповідну заміну. Так ось, цей рік вже закінчився і я прийняв рішення. Я знайшов людину, яка відповідає всім нашим вимогам на посаді керівника підприємства – це ви.

Марія від подиву витріщила очі.

– Але-але … Я ж не маю відповідного досвіду … Я не впевнена, що виправдаю ваші сподівання ..

– Виправдаєте. Повірте, я розбираюся в людях!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.