Вже з пів години Софія чекала Максима. На вулиці було холодно і вітряно. Максим запізнювався… – Та що ж це таке? Ще й телефон на морозі сів – подзвонити не можна… Ну добре, ще хвилин 10 і йду, – думала вона. Раптом неподалік вона помітила пару. Хлопець простягнув дівчині букет квітів та вона їх не взяла і пішла. Аж раптом той самий хлопець підійшов до неї

Вже з пів години Софія чекала Максима. Зима, на вулиці було холодно і вітряно. Максим, як в принципі й завжди, запізнювався. Софія періодично терла одна об одну змерзлі руки і відчувала – ноги теж уже скоро почнуть мерзнути.

-Та що ж це?.. І телефон на морозі сів, як на зло, подзвонити не можна… Ну добре, ще хвилин десять чекаю і йду, – думала Софія.

Раптом вона помітила пару. Хлопець з букетом квітів уже хвилин 15 чекав дівчину і ось вона тільки підійшла.

Він простягнув їй квіти та дівчина їх не взяла. Вони ще деякий час про щось розмовляли і вона пішла.

Софії стало його шкода.

“Оце так. Дівчина кинула хлопця прямо на моїх очах. Та де ж той Максим?..”

Софія пройшлася туди сюди і вже збиралася йти. Але раптом той самий хлопець з букетом підійшов до неї.

-Привіт. Тримайте, це вам, я сам вибирав, – і він простягнув квіти Софії. – Дивіться які гарні!

Софія, неочікувано для себе взяла букет.

-Ви б додому йшли, холодно на вулиці, – продовжив хлопець. Ви тут скільки вже чекаєте?

-Мабуть хвилин сорок…

-Ви що! Тим більше! Ви ж он як легко вдягнені. Треба себе цінувати! Так можна і застудитися. Той чоловік, якого ви чекаєте точно не вартий того, щоб годинами його на морозі чекати…

Софія повернулася додому, зайшла в квартиру. Хвилин 20 вона сиділа в коридорі, поки змогла зігріти змерзлі руки.

Вона зняла куртку і понадягала на себе пару теплих светрів і шкарпеток, заварила гарячого чаю.

Через якийсь час, відігрівшись, вона подзвонила Максиму.

-Як це сьогодні? Ми ж не на сьогодні домовлялися. Та ні. На завтра ж, зайчику.

-Хіба на завтра? – здивувалася Софія.

-Ну звісно. Так, на завтра. Мабуть ти щось наплутала. О другій! Не переплутай на цей раз.

Софія поклала слухавку, сіла в крісло і заплакала…

Вже цілих чотири роки вони зустрічалися з Максимом. Максим був красунчиком. Від дівчат відбою не було. Але чомусь він вибрав саме Софію. Через це вона у всьому йому старалася догодити – доглядала за собою, старалася модно вдягатися, робила зачіски, які йому подобалися…

-Моя дівчина повинна бути стильною, завжди гарно вдягненою. Такою щоб відповідати моєму статусу, – говорив Максим.

При цьому зустрічалися вони переважно по вихідних. Ну ще бувало іноді у вівторок.

Часом Максим приносив до неї свій одяг, щоб попрати:

-Краще ніж ти, ніхто так не попере і не випрасує! Моя мама хіба в пралку кине і все.

Також Софія завжди готувала йому їсти на роботу на кілька днів. При чому готувати треба було саме так, як він любив.

-Ти ж не хочеш Софійко, щоб я харчувався фаст-фудом? Ти ж так смачно готуєш. Хто ж як не ти зможе так смачно зробити…

Ну і звичайно Максим дуже любив, коли ним захоплювалися. А ще він міг запізнюватися, хоча іноді і приходив вчасно…

Також він частенько міг забувати про гроші, адже за всі ці обіди, які готувала Софія вона платила з власної кишені. І це при тому, що в Максима була зовсім не бідна родина, дуже хороша робота і велика зарплата.

І от роки йшли, а Максим одружуватися навіть і не думав…

Софія допивала свій чай.

-От що ти з нього візьмеш? – вона витерла сльози.

По телевізору показували погоду, завтра похолодає ще більше, розповідав ведучий з екрану.

Раптом Софія глянула на букет квітів, подарований незнайомцем. Вона поставила квіти у вазу і знову подумала про Максима:

“Зовсім забула попрати його одяг, а ще ж треба йти готувати… Йому ж на тиждень на роботу треба обідів. І в магазин бажано було б сходити, холодильник он порожній…”

Дівчина сильніше загорнулася в плед: “Це ж знову на той холод виходити треба буде.”

В Софії раптом мурашки пробігли по шкірі – завтра зустріч, а по телевізору ще більше похолодання обіцяють… Ну ні! В її голові звучали слова незнайомця з букетом: “Треба себе цінувати… Треба себе цінувати…”.

Вона знову глянула на квіти і рішуче встала з крісла. Взяла познімала теплий одяг, вдяглася у зручну піжаму, змила косметику і розпустила волосся. Одяг Максима кинула у пралку і запустила прання. А пізніше, зручно вмостившись на дивані, увімкнула свій улюблений серіал і так захопилася, що лягла спати аж під ранок…

У двері безперервно дзвонили.

-Вже майже третя година… Ого! Оце так я поспала, – Софія пішла відкривати двері.

В квартиру забіг Максим:

-Ти що ж це вдома? Ми ж домовлялися! Я приходжу, а тебе немає! Думав може не дочекалася мене і пішла, а ти навіть не вдягалася ще!..

-І що оце таке стоїть? – він показав рукою на квіти.

-Як це що? Це букет квітів. Гарні дуже, правда?

Максим вирячив очі. Софії він взагалі ніколи нічого не дарував. І квітів теж. “Ти ж не через гроші, чи подарунки зі мною зустрічаєшся”, – пояснював він.

-Так чому ти не прийшла?

-Та от встала тільки. Вчора серіал вирішила подивитися, та так захопилася, що під ранок і лягла тільки.

-Серіал? Що це означає взагалі? А де ж мої обіди, мій одяг? Мені на роботу йти завтра, а ти нічого не принесла.

-Обіди ми можемо разом приготувати, а одяг я зараз попрасую і готово.

-Що значить разом готувати? Я ж чоловік! Мені готувати йти? Взагалі то я гроші заробляю, я годувальник!

-Ну хай так. Ти заробляєш гроші. А де ж ті гроші? Ти мені ні копійки не даєш ніколи!

-От візьмемо шлюб, тоді й гроші даватиму, – Максим говорив роздратовано.

-Цікаво і коли ж це ми візьмемо шлюб?

-Як це коли? Тоді коли вирішу я! Тобі, що тільки гроші потрібні? Ти тільки через це зі мною?!

-Ось тримай, – Софія взяла пакет із одягом Максима, – хай тобі мама попрасує, а можеш і сам. Все, до побачення…

-Але ж мама так не вміє…

-Максиме, все, до побачення! Ми розходимося. Ти не зрозумів? Достатньо вже з мене. Знайшов собі робітницю…

Пройшло 12 років. Софія з донькою і чоловіком гуляли по парку. Було сонячно, віяв теплий літній вітерець.

Раптом неподалік вона помітила трохи смішну пару. Чоловік ішов повільно, гордо розправивши плечі, трошки попереду жінки. А жінка дріботіло позаду, немов намагаючись наздогнати його, але увесь час притишуючи крок.

Вона одразу впізнала Максима.

-Оо, привіт… Це ти Софіє? Як справи? – Максим також помітив її.

-Здрастуй. Все чудово. От гуляємо всією сім’єю. Це мій чоловік Сергій і донька Люба. Знайомся.

-Аа… Ммаксим.. Дуже приємно… А це… Це моя знайома… Настя…

Софія поглянула на Максимову супутницю. Дівчина стояла неподалік. Модно одягнена, зачіска, макіяж, туфлі на височенних підборах і… якийсь сумний, сумний погляд.

Боже, як же ж вона схожа на ту іншу Софію!

Софія посміхнулася:

-Ну добре. Нам вже треба йти. Ми ще в кіно збиралися всі.

-Ддо побачення.., – Максим пішов не озираючись вперед, а його “знайома” задріботіла за ним…

Софія стояла і дивилася їм в слід. Вона була щаслива, що колись, ще давно, незнайомий хлопець подарував їй красиві квіти і сказав такі важливі в її житті слова…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.