– Вставай, на роботу, Василь! Василь, навіщо будильник заводити, якщо ти його не чуєш? – приблизно так Марія будила кожен день свого чоловіка. Вирішив Вася поговорити з дружиною, запитати, що з нею відбувається. Прийшов він додому, кличе дружину.- Іди сюди, Маріє, мені поговорити з тобою треба!..Від цієї розмови Василь навіть дар мови втратив.

Сімейне життя останнім часом явно не йшло. Що б не робив Василь, все викликало у дружини тільки роздратування.

– Вставай, на роботу, Василь! Василь, навіщо будильник заводити, якщо ти його не чуєш? Скільки можна? Не чуєш? Ну ну! Спи далі! Вічно всі у мене на шиї висять, а я ж не залізна! – приблизно так дружина Марія будила кожен день свого спокійного і безобідного супутника життя Василя.

Чоловік важко зітхнув, але згадав, що пора на роботу, і весело зіскочив з ліжка.

Роботу свою він любив, там колеги доброзичливі, навіть начальник добрий.

На роботі можна було відпочити від причіпок дружини, поговорити з адекватними людьми.

Звідки тільки Марія брала ті страшні звинувачення, якими обсипала Василя, він не уявляв. Головне, вона не вживала лайливих виразів, якими зазвичай обходяться чоловіки.

Лаятися Марія вміла віртуозно. Мабуть, розуміла, що в душі чоловік її побоюється, та й піти від звичного побуту, від дітей не наважиться. Тому жінка користувалася своєю владою в повну силу.

Але всякому терпінню є межа. Тихий, миролюбний чоловік почав огризатися, що викликало новий потік негативу і різних неприємних слів з боку дружини.

Поки Василь збирався на роботу під звичний супровід: “ти спеціально мене доводиш …”, “тільки і мрієш про дівчат, ось і заганяєш мене …”.

Розмірковував, звідки жінки слова такі беруть, як у них фантазії вистачає? Він сам би нізащо до такого не здогадався. Звичайно, було бажання тріснути кулаком по столу і сказати: “Мовчи, жінка!”

Але східних коренів у нього не було, до того ж, сваритися з дружиною з ранку Василю просто було ліньки. Хоча дружина так вміла під шкіру залізти, що він мимоволі починав заводитися.

Прийшов Василь на роботу в роздумах, і вирішив з другом Павлом порадитися.

У Павла дружина завжди весела, добра, ходять вони завжди разом, за руки тримаються як молодята. Може, секрет якийсь у нього є?

Вийшли вони на подвір’я, почав Василь розмову:

– Ось поясни мені, Павле, як ти з Оленкою своєю живеш? Я ось десять років зі своєю Марійкою живу, звик до неї ніби, тільки пиляє вона мене з ранку до вечора. І чого їй не вистачає – заробляю нормально,на ліво не ходжу, майже не n’ю. Навіть в ліжку у нас з нею не виходить останнім часом. За що вона мене незлюбила? Ніяк я цих жінок не зрозумію!

– А ти всерйоз її слова не бери. Жінка, вона увагу любить. Подарунки там, квіточки, цукерки!

– Ага, я вже пробував! Вона вирішила, що я знайшов собі когось, вину свою загладжую! Два тижні потім зі мною не розмовляла.

Павло здивувався, нічого подібного у нього в сім’ї не траплялося.

– А як ви з Оленкою спілкуєтеся, невже ніколи не сваритеся?

– Буває іноді, тільки я її швидко заспокоюю! Обійму – і в кімнату! Ну, звичайно якщо дітей вдома немає! Головне, обійняти жінку треба міцно, по-чоловічому, притиснути до себе і не відпускати. Перевірено, відразу заспокоюється!

– Нічого собі! До моєї Марійки на кульгавий кобилі не під’їдеш, відразу розкусить!

– А ти спробуй! Обійми міцніше. Зрозуміє Марія, що ти її любиш і відпускати від себе не хочеш. Це для прекрасної статі дуже навіть важливо! А переговорити її ти все одно не зможеш, дуже вона у тебе грамотна!

Василь вирішив пройтися з роботи пішки, не дуже він додому поспішав.

Йде і думає, коли ж його сімейне життя початку котитися під укіс?

Починалося все дуже навіть вдало. Марію він зустрів в парку.

Вирішив пробігтися після роботи, а вони з подругою на лавці сиділи. Захопилися дівчата розмовою, що не помітили, як підліток з кущів вискочив, сумочку схопив і втік.

А Василь вчасно його помітив, наздогнав і перехопив метрів за сто від дівчат.

Хлопчина заплакав, пошкодував його Вася і відпустив. А сумочку приніс Марії. Хлопець навіть гроші витягнути не встиг. Подякувала йому дівчина, обмінялися телефонами.

Почали Василь з Марією з тих пір зустрічатися. І все у них було добре, з батьками познайомилися, як годиться, весілля зіграли.

Навіть теща прийняла його як рідного сина. Згадав він, яка Марія красива була в кремовій сукні, з квітами у волоссі. А головне, обидва вони були щасливі, любили один одного і навіть не думали сваритися.

Що ж з нею сталося, може, з ним самим щось не так?

Правда, не вмів він красивих слів говорити, але любив дружину і наліво ніколи не дивився.

Останнім часом замкнувся, став мало розмовляти, сумно було, прикро.

Раніше вони всі проблеми разом обговорювали, з дітьми гуляти ходили, раділи разом. Може, він образив дружину необережним словом, і вона немов з ланцюга зірвалася.

Вирішив Вася поговорити з дружиною безпосередньо, запитати, що з нею відбувається.

“Нехай лається, зате я зрозумію, в чому справа! Якщо вже так сильно вона мене нелюбить, підемо і розлучимося, що мучити один одного! – вирішив Василь, йде, сльози витирає. – Все одно цю жіночу логіку ніколи не зрозуміти!”

Прийшов він додому, кличе дружину.

– Іди сюди, Маріє, мені поговорити з тобою треба!

– Ну, слава Богу, чоловік у мене заговорив! А то вже я думала, ти онімів! – здивувалася Марія і сіла навпроти нього на стілець. – Ну, кажи, що надумав?

– Щось життя у нас останнім часом не ладиться! Ти ось все лаєшся, доброго слова мені ніколи не скажеш! У чому я винен? Я ж все для тебе, для дітей намагаюся, а ти мене в гріш не ставиш! Давай вже тоді краще розлучимося, ніж так мучитися!

Марія сплеснула руками:

– Нічого собі, це я в усьому винна? Сам уваги на мене зовсім не звертаєш! Я і лаюся, щоб ти мене помітив! – Марія раптом закрила обличчя руками і заплакала.

Василь навіть дар мови втратив. Жодного разу він не бачив, щоб його “залізна леді” плакала. Жіночих сліз чоловік виносити не міг. Злякався Вася, схопив дружину в обійми, притиснув до себе, став сльози витирати:

– Ти плачеш? Через мене? Так я ось обійму тебе і нікому не віддам.

А Марія посміхається:

– Чесно, не віддаси?

– Чесно, чесно! Нізащо не віддам!

Марія дужче плаче:

– Прости ти мене, Вася, заради Бога! Говорю зі зла всякі дурниці! Я вже думала, що ти мене розлюбив! Прикро було. Не підходиш, не питаєш про мої справи, не обіймаєш, як раніше!

Згадав тоді Василь, що йому Павло говорив і посміхнувся. Тепер він точно знав, як жіночу логіку перемогти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.