Віра відправила чоловіка в магазин, вона вирішила напекти млинців, а олія закінчилася. Ігор телефон завжди тримав при собі, а тут залишив на підвіконні на кухні, забув. Раптом, прийшло смс, Віра прочитала – “Іван”, і екран погас. Жінка взяла телефон і прочитала повідомлення. – Ігоре, коли на тебе чекати, я скучила, люблю, чекаю. Віра опустилася на стілець, вона не розуміла, що відбувається

Ігор одружився з великого кохання, Віру свою він зустрів у тітки у квартирі. Він працював водієм невеликої вантажної машини, кінець дев’яностих років, возив речі зі складу та назад.

Одного разу мама ігора попросила відвезти своїй рідній сестрі на інший кінець міста сумку з продуктами. Сестра матері сильно занедужала, вона самотня, дітей немає, тому доводилося допомагати. Ігор підняв сумку на третій поверх, подзвонив у двері. Двері відчинила молода дівчина, він навіть розгубився, по-перше, дівчина була симпатичною, а по-друге він чекав на порозі тітку. Незабаром у дверях з’явилася тітка та запросила його до квартири.

Тітка дуже зраділа, що він доставив їй продукти, налила чай, поставила на стіл вазу з печивом. Вона розповіла:

– Ось Ігоре, взяла я квартирантку Віру, вона студентка, навчається в нашому технікумі, через рік закінчить навчання. Мені добре з нею, вона дівчина не розпещена, не гуляє, та й трохи грошей я отримую від неї за оренду кімнати. І мені добре і їй добре. Батько її приїжджає з села, у них свій будинок, привозить картоплю, моркву, та й мені перепадає. Тож живемо ми з Вірою добре.

Ігор слухав тітку, а сам усе оглядався, чи не зайде на кухню Віра, але вона так і не вийшла з кімнати. Йдучи Ігор, тихенько повідомив тітці:

– А можна я ще приїду, мені Віра сподобалася, проведи тут роботу з нею щодо мене.

– Гаразд, гаразд, їдь, поговорю я з Вірою, – сміялася тітка, зачиняючи за ним двері.

З цього дня Ігор часто відвідував тітку та її квартирантку – красуню Віру. Віра теж була не проти зустрічей з Ігором, почуття накрили їх одночасно, наближалося до завершення навчання. Як тільки отримала Віра диплом, вони одружилися, ігор відвіз Віру до батьків у квартиру, спочатку жили в них і працювали.

Місяця за два не стало бабусі Ігора, і зробивши косметичний ремонт, вони переїхали до її квартири. Стало набагато легше, молодим таки треба жити окремо. Народився син, батьки з дитиною допомагали. Ігор любить свою дружину, вона допомагає йому у всіх питаннях, навіть іноді шукає клієнтів для перевезення вантажів. Та й вона завжди була його головною помічницею, підтримкою, натхненником.

Минув час, Ігор працює в компанії з перевезення вантажів, він водій-дальнобійник.

Їде надовго, Віра теж працює, син дорослий, закінчив будівельний коледж.

Якось Ігор їхав із вантажем, побачив на дорозі жінку з сумкою. Вона стояла з піднятою рукою, просила зупинитись. Ігор зупинив, було безлюдне місце, якось шкода стало жінку. Допоміг їй піднятися в кабіну і поїхали.

– Чому Ви стоїте одна на дорозі, до міста ще далеко, та й до найближчого села не близько?

Жінка дивилася зляканими очима на Ігора:

– Мене висадив мій друг, ми не живемо разом, зустрічаємось іноді. Ми їхали від моєї мами, слово за слово і посварилися. Він насварив мене і вигнав зі своєї машини, поїхав, кинувши на прощання:

– Як хочеш, так і добирайся. Мене не чекай і не шукай. Отак я й залишилася на дорозі одна. Страшно, машин мало, скоро стемніє.

– Ви де живете і як Ваше ім’я?

– Надія, можна Надя, живу я у селі Калинівка, недалеко від міста.

Ігор зрозумів десь, всього за двадцять кілометрів від його міста.

До села приїхали пізно, Надія запросила Ігора додому, жила вона у своєму домі. Спочатку він відмовлявся, але вона сказала, що повинна якось йому віддячити.

– Заходьте, я хоч чаєм Вас пригощу, від мами привезла полуничне варення.

Надії років сорок п’ять, зовні гарна, жінка з апетитними формами. Її теплий погляд сірих очей казав, що вона добра і привітна.

Надія налила чай, відкрила банку з варенням, запропонувала вишневу наливку:

– Ігоре, я можу пригостити вас моєю фірмовою наливкою, вона смачна та корисна.

Ігор відмовився, але випивши чай, вирішив, що можна трохи, все одно відпочиватиме в машині. Ніч вже, куди їхати. Хоч до дому небагато, але краще вранці.

Надія пригостила Ігора та й сама пригубила. Як вони опинилися в ліжку, Ігор не зрозумів.

Вранці він почував себе добре, відпочивший, бадьорий. Надія, як ні в чому не бувало, приготувала йому сніданок, нагодувала, і Ігор збирався їхати. Надія, обійнявши на прощання, сказала:

– Будеш повз проїжджати, я завжди тебе зустріну. Ти мені сподобався, спокійний, добрий.

– Дякую за ночівлю та все інше, мені теж все сподобалося, до побачення.

Ігор поїхав, а сам згадував Надю, дуже вона йому сподобалася.

Його трохи гризло сумління, що він зрадив своїй Вірі, жили вони добре, в ладу. Він правда кілька разів зраджував їй у дорозі, але це було швидко, вона про це нічого не знає, він сподівався, що Віра і цього разу нічого не дізнається.

Наступної своєї поїздки Ігор зателефонував до Наді, що проїжджатиме повз:

– Заїжджай Ігоре, я тебе чекатиму.

Ігор заїхав дорогою у рейс, провів ніч у Наді, зранку поїхав далі. Вона до нього дзвонила, казала, що сумує і чекає. По дорозі назад Ігор теж заїхав. Так закрутився у них дорожній роман, по дорозі в один бік та назад, Ігор затримувався на ніч у Наді. Вона завжди його зустрічала з радістю, готувала, годувала його, до речі, дуже смачно готувала і пекла пироги.

Так минув рік. Ігор зовсім закинув сім’ю, з відрядження у відрядження, не міг дочекатися чергової поїздки. Віра запідозрила недобре:

– Ігоре, ти що так рвешся у відрядження, не встигнеш удома побути, вже швидше тобі треба їхати? Чи не завів ти десь собі жінку на стороні? Я чула далекобійники це можуть.

– Що ти всіх слухаєш, просто що більше поїздок, то більше отримаю грошей. Тобі ж подобається, коли я приношу чималу суму?

Віра попросила чоловіка сходити в магазин, вона вирішила напекти млинців, а соняшникова олія майже закінчилася. Ігор телефон завжди тримав при собі, а тут раптом залишив на підвіконні на кухні, забув. Хвилин за десять засвітився екран, прийшла СМСка, Віра прочитала – “Іван”, і екран погас. Чомусь серце підказало, що треба прочитати, що цей Іван пише, і хто такий Іван, чоловік про нього нічого не розповідав. Вона прочитала:

– Ігоре, коли на тебе чекати, я скучила, люблю, чекаю».

Віра сіла на стілець, її трясло, вона ледве прийшла до тями, чоловіка поки не було.

– Значить ось який «Іван», сумує, чекає. Недаремно я підозрювала, я відчуваю, він змінився, рветься швидше в подорож. Що там за Іван? І скільки часу це у них?

Коли Ігор увійшов до будинку, глянув на дружину, одразу зрозумів, що щось неприємне трапилося. Він машинально глянув на підвіконня і зрозумів, що проколовся, як міг забути телефон?

– Ну що, дорогий чоловік, розповідай, що за «Іван» у спідниці чекає на тебе, любить і сумує? – гнівно спитала дружина.

– Віро, ти про що? Що трапилося, який Іван? – тягнув час Ігор, розуміючи, як би викрутитись.

– Почитай СМСку, як на тебе чекають і сумують.

Ігор зрозумів, що не зможе викрутитися, доведеться зізнаватись у всьому. Віра кричала, сварилася, збирала його речі. Ігор вискочив з квартири, трохи прийти до тями.

– Що ж робити? Погано вийшло, як я міг забути телефон? Доведеться їхати до Наді, вона завжди прийме, Віра мені ніколи не пробачить.

Ігор повернувся до квартири, склав речі в сумку, вийшло дві сумки. Віра, сиділа на дивані, поникла,і сумна.

– Вибач, Віра, може не варто так різко…?

– Іди, йди, бачити тебе не можу і не хочу, не пробачу ніколи, – тихо, але твердо сказала Віра.

Ігор нахилився, щоб взяти сумки, раптом відчув печ1ння з лівого боку і впав. Віра викликала швидку, його забрали до л1карні, де пролежав три тижні. Ліва сторона відмовила, ні рука, ні нога не рухаються. Коли полегшало, Ігора виписали додому, забирала його Віра. Вона й у л1карні була біля нього. Але вона це робила не від великого бажання, просто їй було незручно перед родичами та знайомими. Адже вони ще чоловік і дружина.

Ігору потрібна допомога дружини, ходити сам не може, лежить вдома цілий день, сподівається Ігор, що встане, але поки що не може. Без допомоги ніяк не можна. Доглядає його Віра. Надя не подзвонила жодного разу, вона до нього дзвонила на роботу, їй сказали, що він лежить удома. Віра працює, вранці йде, увечері приходить, з Ігором майже не розмовляє, тільки «так і ні».

Ігору ніяково перед дружиною. Він дуже шкодує, що в його житті з’явилася Надя, дружині складно з цим змиритися, він її знає, Віра не пробачить. Вона доглядає його, бо більше нікому. А потім Ігор дізнався, що Віра дзвонила Наді і сказала, що трапилося з Ігором:

– Це дружина Ігора, він не може ходити, і не знаю чи зможе надалі, якщо любиш його, приїжджай та забирай.

– А навіщо він мені зараз потрібний? – Відповіла Надя і відключилася.

Ось так перевіряється кохання. Ігор багато б зараз віддав, щоб повернути той час, коли він побачив на дорозі Надю. Він би проїхав повз, він дуже винен перед Вірою, але вже нічого не повернути. Ігор кілька разів намагався поговорити з дружиною, але вона не хоче його слухати, іде до своєї кімнати і зачиняє двері. Як загладити свою провину, Ігор не знає. Та ніяк, бо зрада не забувається. Тепер він повністю залежить від дружини. І невідомо, кому з них важче, дружині чи Ігору.

Він думає постійно про той момент, коли він, можливо, встане на ноги:

– Може вона чекає на моє одужання, щоб виставити мене з квартири? Але, мабуть, буде правильніше, якщо я піду сам… Я повністю усвідомив свої помилки, але від цього ще важче.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.