Максим зранку попрасував штани, вибрав сорочку. Він готувався до побачення з незнайомкою. – Що ж, вперед! Може моє самотнє життя сьогодні закінчиться, – подумав він і сів у машину. Він приїхав на місце зустрічі, і став біля входу. – Привіт, – пролунав раптом знайомий дівочий голос. Максим від несподіванки різко обернувся. Він не вірив своїм очам

Максим сидів на дивані, спершись на спинку та витягнувши ноги, на яких поставив ноутбук. На фоні ледь чутно працював телевізор.

За темними вікнами причаївся прохолодний березневий вечір. Вдень сонце світило дуже яскраво. З настанням вечора було морозно.

У відчинене вікно тягло холодом. Максиму було ліньки вставати і закривати вікно. Він уже два тижні заходив на сайт знайомств. Набридла самота, хотілося знову стабільних стосунків, якоїсь певності у житті.

Але жінки на сайті сприймали його шукачем пригод і одноразових зустрічей на ніч.

Через фотографію. Він поставив фото крутого брутального красеня. Той чимось скидався на Максима. Тільки у хлопця на знімку очі випромінювали енергію і бажання, а у Максима погляд якийсь сумний.

Йому виповнилося тридцять два. Він підтримував свою фізичну форму. Готувати собі не хотілося, їв мало. Друзі та колеги з-поміж жінок відзначали, що худорлявість йому личить, а модна неголеність надає мужній таємничий шарм людини з «минулим».

Але Максим себе таким не відчував. Швидше – втраченим та самотнім.

Їх із Мариною познайомив друг по інституту Іван. Він, до речі, потім підкинув йому ідею знайомства на сайті. Мовляв, нема чого копатися в собі, жити минулим. Потрібно рухатися далі. Ось Максим і рушив…

Вони з Мариною прожили разом півтора роки. З дітьми не поспішали. Якби повернути все назад, він ніколи не зробив би тієї фатальної помилки. Тоді вона не поїхала з ним на дачу до друзів. Там Максим єдиний раз у житті перебрав з ігристим.

Він пішов у ліс. Йому стало недобре. Він навіть не пам’ятає, як було її звати, не бачив за столом. Звідки вона там узялася?

Все сталося швидко і безглуздо. Хтось із друзів розповів Маринці. Вона влаштувала сварку, потім почала цуратися Максима, не підпускала до себе, мовчала. Достукатися, порозумітися не вдалося.

Потім Марина пішла… Він думав, вона заспокоїться і повернеться. На дзвінки вона не відповідала.

Погляд натрапив на знімок знайомої дівчини та відволік від спогадів про дружину. З цією чорнявою він навіть зустрічався. Симпатична, яскрава. Чоловіки не проходять повз таких. Але серце Максима не обізвалося, не стрепенулося. У неї, як виявилося, був високий верескливий голос, який був йому неприємний.

Максим перевів курсор на наступний знімок. А от цієї він раніше на сайті не бачив. Пряме світле волосся, розумні красиві очі. Дівчина на знімку не посміхалася, просто дивилася на камеру. Не кликала, не манила поглядом.

-Знає собі ціну, – зрозумів Максим. – Чому б не спробувати?

-Привіт. Ти недавно на сайті? Не бачив тебе тут раніше. Не хочеш поговорити? – написав він їй.

За кілька хвилин вона відповіла:

-Привіт. Давай поговоримо.

-Ти симпатична. Зневірилася знайти хлопця в реальному житті? – Максим намагався писати напівжартома, як зі старою знайомою.

-У тебе та сама історія, на мою думку, якщо ти сидиш на сайті знайомств, – відреагувала вона одразу.

-Здогадалася. Пальця в рот не клади, – посміхнувся Максим про себе.

-Так. Ті, хто подобаються, вже одружені, а решта мені не потрібна.

-Те саме. Моя подруга мала сумний досвід знайомства в інтернеті. Один мало не розвів її на гроші в ресторані. Хотів пообідати за її рахунок. Якщо ти з таких, тримайся від мене якнайдалі.

-Я не люблю ресторани. Кафе краще і ні до чого не зобов’язує. Може, зустрінемося там? Чого витрачати час на листування? Одразу зрозуміємо, чи варто продовжувати знайомство, – запропонував Максим.

-Який ти спритний. Давай поговоримо. Бувай.

-Що означає “бувай”? – занепокоївся Максим, трохи розчаровано.

-Поки що просто поспілкуємося, – відповіла Вероніка.

Максим розслабився.

-Вероніка, – промовив він уголос, ніби надкусив велику червону ягоду і відчув у роті солодкий смак із кислинкою. – Вероніка, – повторив Макс. – Швидше вигадане ім’я, якесь надто солодке.

Вони ще певний час переписувалися, потім Вероніка попрощалася.

-Ну ось, тепер думай, що вона має чоловіка, чи хлопця, і вона шукає запасний аеродром. Або є дитина, яку пора вкладати спати, – подумав Максим невдоволено.

Сидіти на сайті більше не хотілося, і Максим пішов спати. Вночі довго дивився в стелю, що біліла в темряві. Намагався уявити нову знайому.

Наступного дня він ледве дочекався кінця робочого дня, прийшов додому та ввімкнув ноутбук. Вероніка з’явилася в мережі лише через три години. Одразу запитав, чому так рано пішла із сайту, чим займається, чи є дитина.

-Поки що немає дитини. Просто люблю рано лягати спати, – відповіла Вероніка.

Максим згадав, що Маринка теж не любила ходити на останні сеанси в кіно, засиджуватися допізна у друзів. Любила лягати спати до одинадцятої години.

-А в тебе є діти? – прочитав він і хмикнув.

-Не встигли з дружиною завестись, – відповів він.

-Розлучилися? Вона виявилася корисливою? – припустила Вероніка.

-Ні. Вона хороша. Я зробив дурницю, за яку дорого розплатився, – чесно зізнався Максим.

Йому подобалося, що Вероніка не була манірною, відповідала швидко, ставила прямі запитання. Йому дуже захотілося побачити її. Максим відчував, що цього разу все складеться. Вона те, що йому потрібно.

-Давай зустрінемося. Легше і продуктивніше говорити, дивлячись у вічі. Завтра субота. Може, сходимо в кафе? Згодна? Чи маєш інші плани? Я не дуже поспішаю? – запитав він.

Відповідь цього разу довелося чекати довго. Максим нервувався, ходив по квартирі, сварячись на себе, що поспішив. Потім не витримав і написав:

-Я хотів попередити, що на знімку не я. Але ти не розчаруєшся. Я схожий на того хлопця.

-Це теж не моє фото. Не розчаруєшся? – у відповідь запитала Вероніка.

-Ні, якщо ти схожа на дівчину на знімку. Виходить, ти згодна? – зрадів Максим.

-Так. Не витрачатимемо час і сили один на одного. Якщо не сподобаємось, просто припинимо спілкування, – відповіла Вероніка.

Максим усе більше переконувався, що вона не розчарує. У нього навіть виникло відчуття, що вони давно знайомі. Із нею легко. Вони домовилися зустрітися о шостій годині біля одного з магазинів у центрі міста.

Максим зранку вибирав сорочку, прасував штани. Хотів заради такого випадку поголитися, але вирішив залишити щетину. Вона надавала йому віку та загадковості, як правильно сказала одна з його колег.

Звик, та й не хотів, щоб виглядало, ніби він старанно готувався до побачення.

До наміченого часу він почав дуже хвилюватися.

-Хвилююся як хлопчик. Хто б міг подумати. Що ж. Вперед. Може моє самотнє життя й закінчилося, – подумав він і сів у машину.

Він приїхав до магазину, де вони домовилися зустрітися, і став біля входу, намагаючись нікому не заважати, але й не пропустити Вероніку. Приготувався довго чекати.

-Привіт, – пролунав раптом такий знайомий голос.

Максим від несподіванки стрепенувся, різко обернувся і зустрівся очима… з його Маринкою.

Максим не вірив своїм очам.

Він окинув її швидким поглядом. Помітив, що дружина змінилася: округлилася, випрямила волосся.

-Ти мене чекаєш? – запитала Марина, розглядаючи Максима.

-Так, якщо ти Вероніка, – відповів їй Максим.

Руки раптом стали чужими. Він не знав, куди їх подіти, тож засунув у кишені куртки.

«Тільки не говори, що випадково тут, і про Вероніку не маєш жодного уявлення», – благав він про себе.

-Хлопець на знімку на тебе справді схожий. Тобі йде щетина. Подорослішав. Я сподівалася, що то ти. Рада, що не помилилася, – зізналася Марина.

-Я теж радий, що це ти. Тільки чому ж Вероніка? – Максим нічого не розумів.

-Ну що? В кафе? А то нежарко, – сказала Марина замість відповіді.

Вони сиділи у затишному кафе. Свічка у склянці в центрі столу відкидала на них тепле світло, пом’якшувала риси обличчя. Максим зрозумів раптом, що сумував за дружиною, що йому, крім неї, ніхто не потрібен.

-Давай спробуємо спочатку. Я обіцяю, що більше нікуди без тебе не піду, нічого такого більше не станеться, – Максим накрив долонею руку Марини.

-Не обіцяй. Я тебе нікуди більше не відпущу одного, – сміючись, сказала вона.

-Може ігристого за зустріч? За початок нового життя, – запропонував Максим і легенько стиснув дружині руку.

-Ні, – Марина скривилася, але руку не прибрала.

-Чому?

-Ти пам’ятаєш останню нашу ніч? Перед тим, як я пішла від тебе?

-Звичайно, – Максим не одразу зрозумів, про що говорить Марина.

А потім йому стало жарко. Тієї ночі він вкотре вмовляв її пробачити його, виправдовувався. Якоїсь миті він обійняв Марину і…

Але вранці вона знову цуралася його, ніби між ними нічого не сталося. А коли він повернувся з роботи, з квартири зникли її речі. Марина пішла. Він часто думав, що якби зрадила вона, він, мабуть, теж не пробачив би.

-Я вагітна, – тихо сказала Марина, чекаючи реакції Максима. – Вже майже три місяці. Дізналася, коли пішла. Не сказала тобі, думала, ти не повіриш, що дитина від тебе. На сайті побачила твоє ім’я, чужий знімок. Сподівалася, що це ти, тож відповіла.

-Маринко! У нас буде дитина! Я такий радий! Знаєш, коли я їхав на зустріч, то був певен, що моє життя зміниться. Але навіть уявити не міг, як. Я тебе люблю і більше нікуди не відпущу. Не пізно ж виправити помилки?

-А я нікуди і не піду, – Марина щасливо посміхнулася.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.