– Ну що, Іванівна, видала, нарешті свою доньку заміж?
– Що означає “нарешті”? Моя донька така легковажна, щоб одразу за першого зустрічного заміж вискакувати? Придивилася, оцінила і пішла під вінець! Віктор цілий рік до неї залицявся, поки вона свою згоду не дала! – Ольга Іванівна з гордо піднятою головою пройшла повз сусідків, що сиділи біля під’їзду на лавках.
– Ага, як тільки дізналася, що Віктор успішний бізнесмен – одразу і погодилася на заміжжя ця Лариска! Хлопець приховував ретельно, щоб його не за гроші любили, а все одно розкопали. А до того, поки не дізналися, то Лариска все носа крутила! Бач! Принцеса на виданні у тридцять років! – хмикнула одна із сусідок, як тільки Ольга зникла за дверима під’їзду. – Як тільки й охмурити примудрилася з таким поганим характером?
– Так вони і Сергію не дозволяли одружуватися з Оленою, мовляв, село неосвічене. А як тільки дізналися, що у “села” три своїх салони краси, квартира в центрі, та машина дорога, одразу з “села” перетворилася на бажану невістку! – підтримала друга сусідка.
– Бідна Олена! Не встигла вийти заміж, як посадила чоловіка собі на шию! Бачите, його скоротили, а відповідної роботи за його статусом він знайти не може!
– Та який там статус? Статус ледаря – ось і весь статус. А жінка крутиться як білка в колесі, щоб його забезпечити, та матусі його догодити! Адже Ольга теж не соромиться у невістки гроші брати – типу одна сім’я! Так і працює бідна Олена на дві сім’ї!
Пліткарки замовкли. Вони вже не вперше обговорювали свою сусідку – зарозумілій Ользі та її дітям, здавалося, що вони взяли від неї все, що робило їх такими ж зарозумілими, гордими і безапеляційними у своїх бажаннях.
***
А у Ольги тим часом були інші турботи. Її старенька мама, що жила в селі, зовсім здала. Погано ходила, бачила і вже не могла себе обслуговувати. Характер у мами був не цукор, тому варіант, щоб взяти її до себе – Ольга навіть не розглядала. Але в спеціальний заклад для літніх людей теж не хотіла, обіцяючи відписати квартиру, в якій жила Ольга, державі.
Свого часу Ольга просила у матері, щоб та зробила дарчу на неї, коли та переїжджала до села на свіже повітря, але жінка лише посміхнулася:
– Я тобі подарую свою квартирку, нажиту непосильною працею, а ти мене під старість років і залишеш у тому селі! Ні! Доглядатимеш мене до кінця моїх днів, а то д*лю тобі, а не квартиру!
Оля розуміла, що їй нізащо не вжитися з мамою.
Наближався день народження мами Ольги. Вона повідомила Олю, що на свій день народження хоче переїхати в комфортабельну міську квартиру. Несподівано Ольгу осяяло:
– Тобі все одно, у кого жити?
– Аби умови хороші були і доглядали мене краще! – прошамкала стара.
– Будуть тобі королівські умови! І такий самий догляд! – урочисто пообіцяла Ольга.
На сімейному святкуванні, присвяченому ювілею бабусі, зібралися всі родичі. Сергій із Оленою приїхали раніше, щоб допомогти накрити на стіл.
– Олено ! Ну що це таке! – обурювалася Ольга. – Ну я ж просила тебе купити не будь-що, а саме фермерської ковбаси! Як ми їстимемо цю хімію?
– Вибачте, Ольга Іванівна, але в мене не було часу заїжджати на ринок! – Відповіла злегка роздратована жінка.
Останнім часом вона стала втомлюватися не тільки від роботи, а й від постійних причіпок свекрухи. Спочатку вона не розуміла і намагалася в усьому догодити родичам, але згодом все-таки усвідомила, що ті просто сіли їй на шию і користуються її працею. Вона довго терпіла і все сподівалася, що у родичів тимчасові труднощі і скоро вони пройдуть, як Лариса вийде заміж. Але навіть після весілля сестри чоловіка, від неї постійно щось вимагали: то купити свекрусі новий телевізор, то оновити Сергію машину, то подарувати Ларисі на день народження дорогий телефон, нібито від усієї родини.
Олена вирішила, що після ювілею бабуся перестане так активно матеріально підтримувати сім’ю чоловіка. Вона хотіла розширювати свій бізнес, а на це були потрібні гроші. До всього іншого, їй набрид чоловік, який вічно сидить удома і скаржиться, що не може знайти гідну роботу. Коли ж вона намагалася влаштувати його до своїх знайомих, Сергій кривив обличчя і повідомляв:
– До цих вискочок? Та вони ж ніхто! Як мені, інтелігентному освіченому фахівцю на них працювати?
Все це почало набриднути Олені і вона стала думати про докорінні зміни в своєму житті, які повинні були початися після ювілею бабусі. Вона відмовить у грошах свекрусі та заставить чоловіка вийти на роботу!
– У тебе сім’я має стояти на першому місці! – обурилася свекруха. – Подумаєш, проблеми у неї з бізнесом! Та який це бізнес?! Так, шарашкіна контора!
– Між іншим, ви за рахунок цієї “шарашкиної контори”, як ви висловилися, практично живете!
– Що?!? – обуренню Ольги Іванівни не було межі. -З а твій рахунок? Ці копійки і подачки ти вважаєш “своїм рахунком”? Та ти втричі більше мусиш нам давати!
– Ах, Подачки?! – не витримала Ольга. – Значить так! З цього дня ви від мене більше жодної копійки не отримаєте! Ні ви, ні Лариска, ні ваш син!
– І не треба! Це ти без нас спробуй проживи!
У цей час у квартиру увійшли Лариса із чоловіком.
– Ви чого так кричите? – скривилася жінка. – Вас на майданчику чути! Олено, ти чому ще на стіл не накрила?
– Я взагалі-то, як і ти, теж у гості прийшла, а не на роботу! – Огризнулась Олена і пішла в кімнату, де був майже накритий стіл і сидів Сергій із бабусьою.
– Олено, ну чого ти так розкричалася? – почав чоловік. – Мама права: навіщо їсти незрозуміло що із магазину? Могла б і з’їздити на ринок!
– А ти щодня вільний – чому не з’їздив? Машина в тебе є! – парирувала Олена.
– Ну я ж чоловік! Це не чоловіча справа за продуктами їздити!
– А які чоловічі? На шиї у дружини сидіти та ще й рідню свою привісити?
– Ну Олена …
У цей час у кімнату зайшла Ольга.
– Олено! Досить на всіх кидатися! Ти в пристойній сім’ї перебуваєш! Не псуй людям свято!
Усі розсілися за стіл. Олені хотілося негайно підвестися і піти, але вона намагалася заспокоїтися. Цілу вечерю Лариска хвалилася, скільки часу вона приділяє магазинам і які речі там купує.
– Ти ж знаєш, мамо, я не буду всяку китайську підробку купувати, – робила з себе світську левицю Лариска, – мені тільки бренд і якість подавай!
– Яка ти в мене, дочка розумниця! – вторила їй Ольга. – Не те що деякі!
Вечеря проходила в розмовах про те, яка Ольга та її діти розумні та витончені. Знають, як поводитися і як подати, щоб не впасти в очах вищого суспільства.
Олена мовчала. Мовчав і чоловік Лариси – Віктор. Бабуся, не звертаючи ні на кого уваги, поглинала страви, що стояли на столі, голосно чавкаючи. Нарешті, наситившись, вона сказала:
– Досить розмов! Куди ти мене прилаштуєш, Ольга?
На мить повисла тиша, а потім Оля стрепенулась і впевнено вигукнула:
– Куди-куди? До Олени, звичайно! Куди ж?
– Це чому це до мене? – здивувалася жінка.
– А До кого? – не менш здивувалася Ольга. – Я вже не молода, щоб бабусю доглядати, та й місця у мене мало. До тебе якраз!
– А чому не до Лариски? У неї теж багато місця! Та й вона не працює! І взагалі – це її рідна бабця!
– Ти що, очманіла? – Заволала Лариска. – Я взагалі-то одружена! У мене чоловік!
– У Мене так-то теж! Причому безробітний! А я ще й працюю
-Тю-ю! Яка це робота?! – скривила губи Лариса. – Ось у мене у Віктора – робота! Свій бізнес! А в тебе так! Так що, забирай бабу і справу з кінцем!
– Знаєте що? – Схопилася Олена. – Та пішли ви всі! Я подаю на розлучення! Ти, – вона обернулася до Сергія, – можеш залишатися у матусі! Твої речі я тобі пришлю!
– Він подасть на поділ майна! – заволала Ольга.
– Хай спробує!
Олена схопилася і вибігла з квартири. У кімнаті зависла тиша.
– Я, мабуть, теж піду, – підвівся Віктор.
– Ти Куди, Вітя? – залепетала Лариса.
– Додому! А ти, Ларисо, залишайся у мами. Зовсім! Речі я тобі надішлю. На розлучення подам сам!
В оглушливій тиші чоловік вийшов із квартири.
_______________________________________________
– Хороший вечір…
– Прекрасний…
– Може, пройдемося? Я знаю неподалік непогану кав’ярню з відкритою верандою та видом на парк.
– Звучить привабливо, – Олена підхопила Віктора під послужливо підставлений лікоть.