Віктор прокинувся рано. Сьогодні у нього день народження. Ранок почався з “привітання” дружини: – Чого ти так рано прокинувся? Сам не спиш і мені не даєш! – бурчала Марія. – У своєму репертуарі, – подумав Віктор. А що він хотів? Щоб Марія встала раніше і напекла його улюблених млинців? Так! Саме цього він і хотів. Хоч би у свій день народження! Але Віктор, не здогадувався, чим закінчиться цей день

Ранок Віктора в його тридцять третій день народження почався, говорячи банальною мовою, не з кави. І навіть не з чаю.

Він почався з “привітання” дружини.

– Чого ти так рано прокинувся? Сам не спиш і мене будиш своїм гуркотом!

Гуркіт – це намацування тапок ногами.

Віктор подивився на дружину, що ще не встигла відкрити сонні очі, і посміхнувся.

Марія у своєму репертуарі. Нічого не змінилось.

– Збирайся тихіше, а то завжди шумиш. Я не висипаюся через тебе. А… І сміття забери, коли підеш.

– Добре, кохана, – прошепотів Віктор. – І сміття заберу, і шуміти не буду.

А що він хотів? Щоб його дружина встала раніше і напекла його улюблених млинців зі згущеним молоком? Щоб він прокинувся від дражливого аромату свіжозвареної кави?

Так! Саме цього він і хотів.

Хоч би у свій день народження!

Але його дружина не належала до тих жінок, які будуть робити приємності коханому чоловікові. Аж ніяк!

Марія була повною егоїсткою.

До весілля вона ще якось намагалася догодити йому. Але потім її як підмінили. І навіть тесть, який поважав Віктора і охоче проводив з ним іноді час то на дачі, та на рибалці, дивувався, дивлячись на свою улюблену дочку.

– Ти, Марія, перебільшуєш, скажу я тобі! З чоловіком так не можна, – одного разу спробував він її вгомонити. – Чоловік ласку та турботу любить. А ти спиш до обіду та серіали дивишся. Тьху ти! А в хаті супу немає.

– Ну так, я бачу, як мама – то про тебе сильно дбала, – уїдливо відповіла батькові Марія, насолоджуючись тим сумом, який тінню майнув на його обличчі. – У тебе досвід з турботливими жінками є, а як же!

Знала, що каже дуже неприємні речі для батька.

Мама покинула їх, коли Марії було сім років.

Просто одного разу зібрала свої речі та поїхала. Залишила записку, що сімейне життя не для неї.

І покинула їх.

Батько шукав її кілька років.

Більше батько так і не одружився.

Віктор десь у глибині душі виправдовував дружину – вона ж виросла без матері, а батько її розпестив, бо звинувачував себе в тому, що сталося.

Але навіть у найгіршому кошмарі він не міг уявити, що після весілля його весела і галаслива Марія стане сварливою і ледачою жінкою.

Вони жили вже два роки, але щастя, яке поселилося в їхньому домі в день весілля, якось швидко і непомітно випорхнуло в невідомому напрямку.

Марія звільнилася з роботи (“Я тепер заміжня жінка, мене чоловік повинен утримувати!”), Почала відвідувати різні платні курси – від нарощування вій до плетіння ексклюзивних аксесуарів.

Жодне із захоплень, що купувалися на зарплату Віктора, не займало Марію на довгий час – вона втрачала інтерес через місяць і знову приступала до пошуків нових курсів. Причому жодних доходів у сім’ю це не приносило.

Віктор змирився з тим, що його дружина у вільному пошуку себе.

А інакше й не могло бути. Тому що на будь-яку спробу поговорити про роботу та реальні доходи Марія починала істерити та звинувачувати його в егоїзмі.

Тесть тільки бурчав, бачачи, що витворяє його дочка.

– Ти, синку, роби, як знаєш, – говорив він Віктору після чергової істерики Марії у присутності батька. – Я бачу, що вона далеко не подарунок. Розумію, що сам винний у цьому.

Віктору було дуже шкода тестя. Він прив’язався до нього як до батька. Якого в нього вже давно не було.

А Марію заносило дедалі частіше.

Курси було забуто. Тепер дружина мала інші розваги.

Вона весь свій час стирчала в планшеті або витріщалася в телевізор, а в перервах між цими захоплюючими заняттями доводила чоловіка своїми причіпками і вимогами.

На свій день народження вона написала перелік бажань.

– Ти не занадто замахнулась, рідна? – Віктор читав написане на вирізаному з паперу сердечку і хитав головою. – Ну, сніданок у ліжко і троянду я ще можу зрозуміти… Але букет зі ста однієї троянди! І кульки із зізнаннями в любові до тебе – це ось усе навіщо?

Але Марія просто образилася і нічого не захотіла пояснювати.

Звичайно, список бажань не був виконаний, а тому і день народження перетворився на сумне свято. Яке Віктор із тестем завершили удвох на дачі під тріск дров у грубці та брязкіт мобільника Віктора (Марія надсилала злі повідомлення).

…Зрозуміло, у свій день народження Віктор не очікував підвищеної уваги своєї ледачої та примхливої ​​дружини.

Намагаючись не шуміти, він вийшов зі спальні і зачинив щільніше двері.

Тридцять три роки… Треба ж! Майже півжиття.

А попереду ще стільки ж. З Марією…

На роботі його зустріли гучними вітаннями. На душі потеплішало, захотілося свята. Яскравого, веселого.

Зателефонував тесть, привітав, хрипаючи та кашляючи.

– Синку, я тебе сьогодні підвів… Думав, на дачі посидимо, та ось що виходить – занедужав трохи.

Віктору стало сумно.

Додому не хотілося. Він знав, що там застане Марію перед телевізором, що хрумкає печивом і хлюпає гарячим чаєм.

Задзвонив телефон. Дмитро?

– Друже! Я вітаю тебе з днем народження!

– Дмитре, дякую! Я так радий тебе чути!

– Ну тоді я подвою твою радість – ти можеш мене не тільки чути, а й бачити. Виглянь у вікно!

Віктор виглянув і побачив Дмитра, що махає йому. Він приїхав зі столиці!

Як же він був радий!

– Ну що? До тебе? Там, мабуть, твоя дружина стіл вже накрила, гостей покликала?

Віктор зніяковів.

І все ж таки вирішив зателефонувати.

– Кохана, це я. Ти як? Чим займаєшся?

– Та так. Нічим. Телевізор дивлюся. А ти скоро? Мені потрібен цукор та пара пачок крекерів. У мене все скінчилося.

– Марія, магазин у дворі, – розгубився Віктор. – Ти можеш сама все купити.

– А тобі складно? У мене грошей не лишилося. А! Ось ще що – тато занедужав, він не приїде сьогодні. Так що можеш заодно купити ігристе та сиру. Відзначимо твій день народження, чи що… А то в холодильнику пусто.

– Марія, Дмитро приїхав, уявляєш? Він зі мною зараз. Ми тоді в магазин, закупимося й додому. А ти там прибери, гаразд? Посидимо разом, посвяткуємо.

Дружина роздалася криками, з яких Віктор розібрав лише кілька фраз. І жодна не була схваленням його ідеї.

– Добре, не нервуй… Відпочивай. Я приїду сам.

Дмитро посміхався.

– Ти так і не наважився кинути цю…, друже?

Друг одного разу став випадковим свідком істерики дружини Віктора на порожньому місці. І він тоді рішуче заявив, що доки Віктор не розлучиться, він ні ногою до нього… Вони навіть кілька місяців не спілкувалися.

– Я вже на шляху до цього, – ухильно віджартувався Віктор. – Ходімо, відзначимо вдвох.

І вони вирушили до найближчого кафе, де чудово провели кілька годин, стежачи за футбольним матчем і голосно вболіваючи за свою команду.

– Ти де ночуватимеш? У нас? – Запитав Віктор друга.

Дмитро категорично замотав головою.

– Я на нічному поїзді назад. Проводиш, посадиш і йди до своєї дружини! Зачекалася, мабуть, – засміявся друг.

Віктор вимкнув мобільник приблизно годину тому, коли той буквально перегрівся від повідомлень Марії.

– Зачекає. Сьогодні мій день. Маю право.

Вони ще погуляли містом, потім поїхали на вокзал, де й розлучилися, пообіцявши один одному частіше зустрічатися.

Дімка поїхав у Київ, а Віктор поїхав додому.

****

…- Ви котика не бачили? Маленького такого? Сіренького?

Віктор спочатку навіть не зрозумів, що дівчина звертається до нього. Він уже підходив до свого під’їзду, коли вона кинулась у його бік.

– Котика? – здивовано перепитав він. – Ні не бачив.

– Він же пропаде, – видихнула дівчинка. – Він маленький, два місяці. Вискочив за двері якось… і… і втік!

Віктор цілком розділяв побоювання господарки котика.

Вони обійшли двір двічі, перш ніж почули слабке нявкання. Воно лунало з боку дитячого майданчика.

– Ось він! Йди до мене!

Дівчина підняла зляканого котика і сховала під куртку.

– Дякую вам за допомогу, – сказала вона. – Я так боялася одна блукати двором. Ви мій рятівник!

– Ходімо, проводжу, господиня блудного котика…

Виявилося, що вони живуть не просто в одному будинку, але навіть в одному під’їзді! Щоправда, на різних поверхах. Віктор на десятому, а дівчина на сьомому.

– А хочете, я пригощу вас чаєм? Ми ж сусіди… Мене, до речі, Аліна звуть.

– Мене Віктор. І від чаю я не відмовлюся. Мені поспішати все одно нікуди.

І він вийшов за Аліною на сьомому поверсі.

Ні, він не запав на цю тендітну дівчинку. Просто йому не хотілося йти додому.

Аліна відчинила двері квартири та запросила його увійти. Котик, почувши рідні стіни, сміливо вискочив з-за пазухи господині і помчав на кухню, звідки одразу пролунали звуки поїдання корму. Зголодніла.

Віктор вже почепив куртку, коли раптом помітив, що дівчина виявилася дуже симпатичною.

– А скільки тобі… вам років? – розгублено спитав він Аліну.

– Двадцять сім. І не треба викати. Ви одружені. Передбачу подальші питання… Проходь у ванну, мий руки, я чайник поставлю, – продовжувала Аліна. – Так ось, живу одна, вже незаміжня. І не планую. Колишній чоловік далеко. Батьків нема. Працюю дизайнером у проектній фірмі, квартира в іпотеці.

Віктор засміявся.

– А про мене ти хочеш щось дізнатися?

– Ні, – просто відповіла Аліна. – Не хочу. Мені достатньо, що я побачила. Ти просто хороша людина. А на місце у твоєму серці я не претендую.

– А у мене сьогодні день народження.

Віктор сам не знав, навіщо він це сказав.

– Ну тоді я пригощу тебе своїми фірмовими млинцями. Ти тільки почекай – зараз, я швиденько.

Поки він мив руки, упорядковував волосся, що вихорами стирчало на маківці, з кухні потягнувся аромат свіжої випічки.

Аліна примудрилася за короткий час напекти кілька тонких млинців, склала їх у красиву тарілку, заварила ароматний чай, поставила мед та варення у вазочках.

– А згущеного молока немає? – без особливої ​​надії поцікавився Віктор.

І відразу на столі з’явилася банка згущеного молока.

– Ти чарівниця? – захопився Віктор.

– Ні, – засміялася Аліна і відразу повернула його з небес на землю, – просто я не можу пройти повз знижки. Тому я маю все.

Вони пили чай і балакали. Про котика, про двір і новий дитячий майданчик, про роботу… Потім виявилося, що вони вболівають за одну футбольну команду, люблять читати одних і тих самих авторів (“Ти любиш читати ?!” – “А чому тебе це так дивує?”), їм подобаються ті самі жанри кіно.

…Коли настав світанок, вони продовжували говорити. Котик затишно вмостився на колінах господині. А Віктор раптом відчув, що йому дуже хотілося б помінятись із ним місцями.

– Я, мабуть, піду, – підвівся Віктор і попрямував до коридору.

– Ну… Ти заходь, якщо що, – відповіла Аліна.

І обидва засміялися.

“Це був найкращий мій день народження!” – думав Віктор, піднімаючись на свій десятий поверх.

Марія спала.

На кухні брудна посуд, рештки їжі. Святкувала.

Він пішов у вітальню і ліг на диван.

Треба зателефонувати тестю. І з’їздити до нього. Може, потрібна допомога. Марія може йти куди хоче! А батька він не відпустить. Ні.

Засинаючи, Віктор думав, як познайомить тестя з Аліною. Він має схвалити його вибір.

Треба ж вони жили в одному під’їзді! Дві споріднені душі…

Перед тим, як заснути, Віктор увімкнув телефон, проігнорував сотню повідомлень від дружини. Зайшов у діалог з Дмитром і відправив йому повідомлення: “Сподіваюся, ти доїхав нормально. У мене все чудово. Розлучаюся!”

********

Після дня народження Віктор з’їхав від дружини. Але не на сьомий поверх. Аліні він нічого не сказав. Вони поки що припинили спілкування. Точніше – він припинив.

Розлучення зайняло кілька місяців, бо Марія не давала своєї згоди.

Тесть мовчки схвалив рішення Віктор. І в день, коли суд виніс рішення про розірвання шлюбу, вони тихенько відзначали це на дачі під тріск дров, що горять у печі, і пісні з радіо.

– Є в тебе хтось на прикметі? – Запитав тесть (ні, не тесть – батько!).

Віктор не відповів. Він поки що й сам не знав – є чи ні.

Йому потрібен був перепочинок. А там вже буде видно…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.