Віктор ішов на день народження дружини його друга. Він зібрався взяв подарунок і вирушив до будинку Валерія. Залишалося купити квіти. Віктор зайшов у квітковий магазин, купив гарний букет і підійшов до будинку Валерія. Тільки-но він взявся за дверну ручку, як раптом хтось його обійняв. – Ага, ось і ти! – почувся жіночий голос. Віктор застиг від здивування

Віктор приїхав після навчання працювати вчителем до невеликого містечка, де жила тітка Таня, старша сестра батька.

Її чоловік був директором місцевої школи, от він і запропонував йому набратися досвіду, під його керівництвом. Хлопець погодився не роздумуючи.

Віктор поринув у роботу, прислухаючись до будь-якої поради Валерія Павловича.

Він якось мало і рідко спілкувався поза роботою, звик бути один. У нього ніколи не було коханої дівчини і він останні роки здебільшого навчався, а зараз працював.

А все тому, що ще в школі дівчинка, яка йому дуже подобалася, і він запропонував їй дружити, заявила:

-Ти в дзеркало на дивився? Та яке там з тобою дружити. Іди вчись краще, може, коли-небудь і буде з тебе щось.

Одному Богу відомо, як хлопчина взяв себе в руки, але з того моменту він став самітником і взявся за навчання.

Школу він закінчив із чудовим результатом і легко вступив до університету.

А та горда дівчинка ще в десятому класі народила дитину. Чоловік її через рік залишив, і вона залишилася ні з чим, без освіти і з дитиною на руках.

Віктор, коли дізнався про її долю, навіть подумки пошкодував молоду матусю.

Адже він її давно пробачив і навіть був вдячний за той випадок, який справді допоміг йому стати успішним.

У школі він познайомився з іншим молодим вчителем Валерієм.

Вони були трохи схожі і зростом, і зовнішністю. Хлопці, на взаємну радість, швидко порозумілися і поступово потоваришували.

Якось Валерій запросив Віктора на день народження його дружини, яка мала круглу дату – двадцять п’ять років.

Він спочатку хотів відмовитись, але потім прийняв запрошення. І ось у суботу він зібрався і вирішив до будинку Валерія прогулятися пішки, а заразом купити квіти. Подарунок уже був куплений.

Коли він виходив зі свого під’їзду, то випадково натрапив на якусь бабусю.

-Ой, даруйте, я випадково. Може вам допомогти дійти до квартири?

Вона подивилася на нього і сказала дивні слова:

-Вибачаю, але ж ти теж пробачив і навіть пошкодував. За це тобі буде подарунок долі – любов свою зустрінеш, та таку, що на все життя. Іди.

Бабуся розвернулась і зайшла до під’їзду.

Віктор здивовано знизав плечима і поспішив у квітковий магазин, купив гарний букет і ось він уже біля будинку Валерія.

Тільки-но він взявся за ручку дверей, як раптом хтось обійняв його ззаду:

-Ага, ось і ти!

Віктор здивувався:

-Що це сьогодні відбувається: то бабуся, то тепер це…

Він обернувся і побачив милу, червону від збентеження, дівчину:

-Вибачте, я вас із братом переплутала.

-Нічого страшного, буває. Ви заходите у під’їзд?

Вона кивнула і побігла вперед, Віктор пішов за нею і вони знову зустрілися на майданчику другого поверху біля дверей квартири Валерія.

-Ви теж сюди? – запитав він.

Двері відчинив сам господар.

-О, а ви колись встигли познайомитися?

Дівчина знову почервоніла, а Віктор сказав:

-Ми просто разом увійшли, але ще не знайомі.

-Тоді знайомтеся – це моя молодша сестричка Марійка, а це мій друг Віктор.

До Валерія підійшла молода жінка, він озирнувся і додав:

-А це моя кохана дружина, Людмила.

-Дуже приємно. З днем ​​народження вас! – Віктор простягнув букет та коробочку з подарунком дружині друга.

Вечір вдався на славу, Валерій познайомив Віктора з гостями, всі були чудові люди, але йому найбільше припала до душі, його молодша сестричка.

І Марійка майже весь вечір поглядала на нього зацікавленим поглядом. Потім він наважився і запросив її на танець. Дівчина простягла йому руку і знову почервоніла.

-Ви так мило червонієте, в наш час це рідкість. А може, перейдемо на ти? – сказав він.

-Із задоволенням. Я багато чула про тебе від брата, ти йому подобаєшся.

-А ось я про тебе жодного разу від нього не чув і дуже радий нашому знайомству. А ти?
-І я також…

З того дня Віктор із Марійкою вже й не розлучалися, бо одразу відчули взаємну симпатію, яка переросла у справжнє кохання.

Бабуся мала рацію, доля зробила йому щедрий подарунок в особі його майбутньої дружини – Марійки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.