Весілля було красиве – багато гостей, шикарне плаття, феєрверк та й все таке. Потім життя потекло у своєму звичному руслі. Оля і Славко переїхали у власну квартиру, почали працювати. І тут раптом, ні з того ні з сього… Ольга подає на розлучення

Все було як в книжці. Оля закохалася в Славка і зробила все, щоб привести його в РАЦС. За Славкові “сохли” всі однокурсниці: симпатичний блондин, веселий, одягався модно, з хорошої сім’ї.

Одним словом, перший хлопець на селі і завидний наречений.

-Він умів спілкуватися, тому подобався всім – добродушний, чарівний, безвідмовний, – згадує Ольга. – Якщо дівчинка проявляла активність, погоджувався сходити в кіно або ще куди-небудь, але сам ні за ким не бігав. Здавалося, дівчата йому в принципі подобаються і взагалі він любить життя.

З ним завжди було легко і весело, будь-яку ситуацію він немов розряджав своїм оптимізмом. Такий собі пестунчик долі, на другому курсі його навіть стали називати Сонячним зайчиком.

Ольга не була красунею – звичайна зовнішність, зате в навчанні була сильна і в організації процесів їй просто не було рівних. Вона відразу стала старостою, керувала загальними заходами, з усіма швидко перезнайомилися. І якось відразу прив’язалася до Славка – його добродушність можна було використовувати на користь групі, і проводити з ним час було одним задоволенням.

Для початку Ольга стала Славі другом. Була завжди поруч – на парах сиділи разом, брали участь в самодіяльності, робили презентації, писали курсові. Поступово всі звикли, що діти постійно разом. Але, крім дружби, між ними так нічого і не виникало.

-До третього курсу у мені вже здавалося, що йому взагалі не подобаються дівчата, – посміхається Оля. – Пам’ятаю, ми писали курсову і майже не розлучалися: засиджувалися допізна і залишалися ночувати то у нього, то у мене. Але Славко ніяк цим не користувався, немов йому нічого і не треба. Навіть поцілувати жодного разу не намагався! А я, хоч і була закохана, першою починати не хотіла.

Але і відмовитися від такого жениха було вище Оліних сил. Після захисту диплома вона поїхала в село до дідуся з бабусею. І через місяць оголосила Славі, що зустріла тут своє перше кохання, дідусевого сусіда, і виходить заміж. Вони, мовляв, з дитинства не бачилися, а тут зустрілися і покохали один одного.

В’ячеслав на тиждень просто зник. А потім раптом приїхав в село до Ольги з букетом і обручкою:

-Олю, ми стільки років разом, я не можу тебе втратити.

План вдався. Ольга прийняла пропозицію.

Але вже під час підготовки до весілля їй стало не по собі:

-Коли я отримала свій “приз”, раптом зрозуміла, що це все не приносить ніякої радості. Немов це треба тільки мені. Славко просто звик, що поруч є друг, товариш і брат в моїй особі. Відвикати не хотів, про що і сказав майже прямим текстом.

Весілля було красиве – багато гостей, шикарне плаття, феєрверк та й все таке. Потім життя потекло у своєму звичному руслі. Молоді переїхали у власну квартиру, почали працювати, якось легко поділили побут.

І раптом через рік Ольга подала на розлучення…

-Батьки мене, звичайно, не зрозуміли. І подруги теж. Спочатку думали, що я зустріла іншого або Славко почав гуляти. Потім запитували – може, Славік дітей не хоче, опісля говорили, що це мовляв я вже з жиру бішусь:

-Такий же гарний хлопець, чудовий старт сім’ї! Чим ти незадоволена?

-От тільки знаєш що? Вже через пару місяців мені стало нестерпно з ним нудно і порожньо. Ні, Славко був все такий же сонячний, не робив нічого поганого, тільки… він мене не любив. Навіть в ліжку це були якісь дружні відносини, без емоцій. Я уявила нас через 10 років такого спільного життя і жахнулася…

Є такий старий фільм, називається «Молода дружина». Там одна стара жінка каже головній героїні, яка виходить заміж за чоловіка, який в неї закоханий:

-З некоханим чоловіком життя остогидне.

Так ось, ставши некоханою дружиною, Ольга швидко зрозуміла, що це означає. Легкість і безвідмовність Сонячного зайчика в сімейному житті раптом стала виглядати як повна байдужість. Як є – так і добре.

Ніхто не вірив, що Ольга піде в нікуди. Але вона і правда повернулася до рідної домівки, поринула з головою в роботу і зараз ні про що не шкодує:

-Можливо, це був просто занадто ранній шлюб, – оцінює вона свій вчинок через два роки. – Славік теж не одружився, живе у батьків. Після розлучення зовсім недовго ображався, може пару місяців.

А потім подзвонив як ні в чому не бувало, ми з ним знову дружимо. І ось те, що розвал шлюбу він сприйняв так само легко, як і його створення, для мене найкращий доказ, що я все зробила правильно…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.