Валентина Пилипівна, наспівуючи, поралася на кухні. – Олежику, у мене є така чудова ідея! – раптом сказала вона сину. – А приводь-но ти до нас свою дівчину знайомитися! Олег, як жував бутерброд, так і застиг. – Мамо, вона зараз у бабусі в селі. Не знаю коли повернеться, – нарешті сказав він. – Так ти подзвони, запитай, – сказала Валентина Пилипівна. Олег заметушився, занепокоївся. Він зрозумів, що втрапив у халепу

Валентина Пилипівна побачила за дверима сина й обурилася:

-Олеже! Ти знову після роботи одразу додому прийшов? Зараз знову сядеш із тарілкою за комп’ютер? Я колись дочекаюся, щоб ти мене з дівчиною своєю познайомив?!

-Мамо, ну звичайно дочекаєшся! Скільки там мені тих років! У мене все ще попереду, – засміявся Олег, трохи повненький, високий хлопець років тридцяти, знімаючи черевики в коридорі. – А що у нас на вечерю?

-Ні, ви подивиться на нього, люди добрі! Матері скоро шістдесят, а він у неї за вечерю питається! Це ти зі своєю дружиною вже маєш мене вечерею годувати!

Валентина Пилипівна дуже переживала, що її син, Олежик досі не одружений.

Та який там “не одружений”! У нього навіть дівчини нема!

Вона у свої майже шістдесят ніяк не могла зрозуміти, як можна в тридцять років так жити: робота, дім, комп’ютер!

Ну хіба так можна з дівчиною познайомитись, сім’ю завести? Та й взагалі, це ж нудно, зрештою…

Вона строго сказала Олегу, щоб він не приходив додому одразу після роботи:

-Іди в кіно, кафе, знайомся з ким-небудь, спілкуйся. Сидячи біля телевізора або біля комп’ютера ти нікого не знайдеш! – повчила вона сина.

-Ну чому одразу “не знайдеш”, он скільки сайтів знайомств – гортай собі фотографії, вибирай, знайомся!

-Ага, а то я й дивлюся, що ти не на побачення щодня біжиш, а додому! Вечерю йому давай! Ось не стане мене, залишишся один у цьому світі – згадаєш мене тоді!

Валентина Пилипівна не знала, що вже й робити з сином. Навіть до своєї знайомої, такої ж майже шістдесятирічної жінки звернулася.

-Тамара, у тебе ніби дочка є, давай з моїм Олежиком познайомимо її, раптом вони сподобаються один одному!

-Та ти що, Пилипівно, дочка ж моя заміжня вже давно! Двоє онуків у мене! Так що ти спізнилася, раніше треба було думати! А ти ось, що, – продовжила Тамара, підморгнувши. – Ти, Пилипівно, скажи, що заслабла. Що хочеш, мовляв, перед тим, як тебе не стане, ще невістку й онуків побачити.

Валентина Пилипівна пораду послухала, і коли Олег прийшов додому одразу сказала, що дуже слаба. Олег запереживав, швидку викликав.

Поїхала вона в лікарню…

Олег дзвонив разів по десять на день. Переживав за матір.

-Алло, так, Олежик, слухаю, – сказала Валентина Пилипівна слабким голосом. – Все добре, синку, шкода тільки, що так і не доведеться мені на твою наречену подивитися, та діточок поняньчити!

-Доведеться, мамо, доведеться! Є в мене наречена, ось видужаєш, і я тебе з нею познайомлю, – раптом сказав Олег.

Йому дуже хотілося якось підбадьорити маму, щоб вона видужала і перестала йому говорити про весілля. Ось і сказав перше, що спало на думку.

А мама, як взялася за цю фразу, що «є наречена»!

-Та ти обманюєш!

-Мамо, ну, що ти таке кажеш! Як я можу?

Олег покрутив головою на всі боки, у пошуках рішення. І раптом його осяяло – поряд, за кілька кроків від нього, на зупинці стояла Юлька, дівчина, яка у них на фірмі кур’єром підробляла. Досить симпатична такі зазвичай мамам подобаються.

-Мамо, я тобі зараз фото з нею надішлю, щоб ти мені повірила. Почекай трохи, – сказав він.

-Надішли, синку, надішли!

Олег рішуче попрямував до дівчини, а та з цікавістю спостерігала за його рухами.

-Юля, допоможіть мені, будь ласка! Мама дуже хоче, щоб я одружився. Заслабла он зараз!

-Так, я випадково чула вашу розмову! Ви навіть не уявляєте, як я вас розумію, у мене приблизно така сама ситуація! – несподівано відповіла Юля.

-Давайте, допоможемо один одному, зробимо селфі! – благав Олег.

-Добре, тільки і ви мені надішлете кілька фото на мій номер телефону! – погодилася Юля.

Олег зрадів – все вийшло!

Вони з Юлькою сфотографувалися, посміхаючись на фоні зупинки. Олег, як і домовлялися, переслав їй фотографії теж.

Валентина Пилипівна була щаслива і одужувала прямо на очах.

Аякже! Треба вийти швидше з лікарні, з нареченою сина познайомитися. А то все життя зупинилося, поки вона тут вилежується.

Була вона в лікарні тижнів зо два, і всі два тижні їй снилася невістка, та ще й вагітна.

Зрештою, Валентину Пилипівну виписали. І вона, як ні в чому не бувало, наспівуючи, поралася на кухні.

-Олежику, у мене є така чудова ідея! – раптом сказала вона. – А приводь-но ти до нас свою дівчину знайомитися!

Олег, як жував бутерброд, так і застиг.

-Мамо, вона зараз до бабусі в село поїхала, не знаю коли повернеться, – нарешті сказав він.

-Так ти подзвони, запитай, – сказала Валентина.

Олег заметушився, занепокоївся.

-Добре, добре, мамо, я їй сьогодні подзвоню, – сказав він.

-От і чудово, я чекаю! – радісно сказала мати.

Олег зрозумів, що втрапив у халепу. Ну що тепер робити? Фотографії матері він відправляв з однією дівчиною, а приведе іншу?!

Як він виглядатиме в її очах! Юлькин номер він не знає, вона ж тільки підробляє у них. Але він заспокоївся і задумався. Він же надсилав Юлі фото на телефон, номер має зберегтися…

-Юлю, здрастуйте! Це Олег, пам’ятаєте, той хлопець з фотографіями? – сказав він у слухавку.

-Здрастуйте, Олежику! Пам’ятаю, звісно. Давайте я вгадаю: мама хоче побачити наречену на власні очі, правда?

-Так! Як ви здогадалися?!

-У мене теж саме, тільки я хотіла сказати матері, що наречений від мене пішов.

-Ні, я так не можу, моя мама тоді почне дуже хвилюватися!

-Ну гаразд, а чим я зможу вам допомогти?

-Хочу запросити вас у гості в суботу, на знайомство з моєю мамою.

-А потім як викручуватиметеся, коли мама весілля вимагатиме?

-Ну, придумаю щось… Що мало причин весілля відкласти?

На тому вони й зійшлися.

Коли Олег сказав, що в суботу приведе знайомитись свою дівчину, Валентина Пилипівна пурхала по квартирі від щастя. Здавалося, вона навіть помолодшала років на десять. Вона розпитувала сина: як її звуть, скільки їй років, що вона любить і таке інше.

Олег не знав, що вже й вигадувати і нарешті, він знайшов безвідмовну формулу.

-Мамо, у Юлі смаки, такі як і в мене! – сказав він.

Валентина Пилипівна заспівала ще веселіше і стала ще активніше готуватися до зустрічі майбутньої невістки.

І ось, настав цей день!

Юля зі всіх сил старалася не сподобатися Валентині Пилипівні!

-Дівчина просто соромиться і ніяково почувається, – вирішила Валентина Пилипівна.

Підсумок зустрічі був невтішним – Юля дійсно запала в душу Валентині Пилипівні.

Дня не минало, щоб вона не запитувала у сина, як там Юля, передавала їй вітання…

А Олег якось і сам уже роздивився у Юлі ту, свою єдину…

До речі, він вгадав: смаки та ставлення до життя у них виявилися схожими.

А одного разу хлопець зрозумів, що радий був би ніколи й не розлучатися з дівчиною і щодня бачити її у себе вдома.

Зараз Олег і Юля готуються до весілля – сукні, обручки, гості і таке інше!

Валентина Пилипівна щаслива. Тільки тепер вона вже чекає, коли вони будуть готуватися до народження малюка – пелюшки, підгузки, ліжечко і таке інше…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.