В Оксани не стало чоловіка. На прощання приїхала сестра Рита, обоє плакали. Оксана дуже переживала. Коли вона трохи заспокоїлася, то почала розбирати речі чоловіка і вирішила зайти в гараж. Там у Андрійка багато мотлоху назбиралось. Оксана відкрила кришку старої коробки і ахнула! Там були якісь старі листи! – Чиї це листи? – подумала вона. – Я йому не писала! Та й для чого? Жили ж разом! Раптом вона побачила адресу сусіднього села. Вона відкрила перший лист і в неї потемніло в очах. Чоловіку писала її сестра

Ганну чоловік відвіз до пологового будинку. Вона ніби ще й не збиралася туди, говорила:

-Мені ще півтора тижня, а може й більше ходити.

Але сьогодні зранку їй стало важко і викликав Микола «швидку», відвезли Ганну, і він теж поїхав з нею, правда слідом на своїй старенькій машині. Все-таки пологовий будинок у районі, а йому ще назад їхати дванадцять кілометрів.

Живуть Микола з Ганною у своєму будинку у невеликому селі. Одружилися з великого кохання, Микола довго ходив за нею, доки Ганна погодилася стати його дружиною. Ганна приїхала молодою вчителькою у село, після закінчення училища. Працювала у школі, навчала дітлахів у молодших класах. Добра, скромна, і як тільки Микола її побачив уперше біля школи, одразу вирішив:

-Це моя майбутня дружина. Приблизно про таку я мрію. Треба познайомитись.

І познайомився, провівши Ганну до гуртожитку, де їй виділили невелику кімнатку, як молодому фахівцю. Якось Ганна запросила його на чай, він оглянув цю кімнату і сказав:

-Не діло це. У такій кімнатці живеш, навіть повітря мало, ремонту немає. Я пропоную тобі вийти за мене заміж і переїхати до мого дому.

Сказав так буденно, ніби й нічого в цьому немає, ніби то вже давно вирішена справа. Ганна навіть чаєм поперхнулася, і втупилася в нього своїми блакитними очима в пухнастих віях:

-Микольцю, ти що мені пропозицію робиш? Так просто?

-Так, виходь за мене заміж. А що тут такого? Від тебе тільки згода, все інше на мені. Я тебе люблю і давно мрію, що ти станеш хазяйкою в моєму новому будинку. І я підозрюю, що ти теж до мене небайдужа?

Ганна сміялася, а Микола не розумів, що він сказав кумедного. Але Ганна припинила сміятися:

-А я розмріялася, думала ти встанеш на одне коліно, вручиш мені каблучку, а тут все так просто.

-Ганнусю, ну до кільця справа не дійшла, вона в мене вдома, я ж не знав, що сьогодні так вийде. Взагалі-то я так і хотів, тож чекай. Буде тобі й коліно, буде й каблучка!

Відгуляли весілля і почалося їхнє сімейне життя. Ганна раділа, її чоловік спокійний, поступливий, добрий, її любить, що ще треба? Вона приблизно так і уявляла своє щастя.

Микола ходив біля пологового будинку, чекав, переживав, забігав всередину, з надією дивився на двері, які мають відчинитися. Нарешті двері відчинилися і медсестра, посміхаючись запитала:

-Ви чоловік Ганни? Вітаю з донькою, красунею! – і пішла назад.

Микола летів назад додому на крилах, він став батьком, у нього донька, яка буде схожа на Ганну.

Ганна лежала в палаті, коли на сусіднє ліжко поклали молоду дівчину. Ганна навіть здивувалася:

-Ой, яка молоденька, скільки тобі років? Як тебе звати?

Та подивилася на неї сумно:

-Тамара, вісімнадцять скоро, – і відвернулася до стіни.

Радості на її обличчі не було.

Години через дві принесли годувати дітей, Ганна чекала на свою Оксанку, взяла її на руки, з розчуленням і радістю почала годувати. Сусідка Тамара навіть не повернулася до дитини. Медсестра дивилася на неї:

-Візьміть свою доньку, її треба погодувати.

Але Тамара не реагував, а потім повернувшись, сказала:

-Не потрібна вона мені. Заберіть її від мене. Не хочу її бачити.

Ганна аж застигла. Як можна відмовлятися від своєї дитини? Медсестра покликала лікарку, вони вдвох почали її вмовляти, але марно. Дівчинка заплакала, її треба годувати.

Ганна не витримала, звернулася до лікарки:

-Давайте я нагодую, дівчинці вистачить молока.

Лікарка полегшено зітхнула та кивнула головою. Маленька дівчинка заспокоїлася, а потім заснула.

Тамара написала відмовну від дочки, дізнавшись про це, Ганна вирішила поговорити з лікаркою:

-Скажіть, а можна мені забрати додому дівчинку. Нехай у мене буде дві дочки.

-А як ваш чоловік на це подивиться?

-Нормально, він у мене хороший і добрий.

…Ось так і виховують Ганна та Микола дочок-двійнят Оксанку та Риту. Правда вони не схожі, але нічого буває, так і пояснюють вони всім, що «близнючки схожі, а двійнята бувають різні». Нікому не казали, що одна донька не рідна. Любили їх однаково.

Дівчата росли, навчалися у школі, час минав, вони дорослішали…

…Сталося так, що обидві сестри закохалися в одного хлопця – Андрія. І з усього видно було, що він ніяк не міг визначитися, якій із сестер віддати перевагу. Обидві гарненькі, але по-своєму. Оксанка світленька з блакитними очима, Рита – темно-русява з сірими очима. Так і кидався Андрій від однієї до іншої.

А потім Рита раптово поїхала, сказавши, що знайшла роботу у місті. Батьки не розуміли, чому так різко дочка вирішила поїхати. Оксанка теж не розуміла, але зраділа, що суперниці в неї тепер немає. Хоча, якби Андрій вибрав Риту, вона не образилася б на сестру, розуміла – серцю не накажеш.

Андрій та Оксанка одружилися. Жили добре. Років через три приїхала Рита до батьків із маленьким сином Володею. Заходила в гості до сестри, але від кого народила сина, мовчала. Потім щороку приїжджала у відпустку із сином, а коли син виріс, приїжджала одна. Говорила тепер, що мешкає десь далеко.

У Оксани з Андрієм двоє дітей, син та дочка, теж дорослі, поїхали із села. Батьки залишилися одні у своєму будинку, який давно збудував Андрій.

І раптом заслаб Андрій, дуже важко… Згасав Андрій на очах Оксани.

На поминки приїхала Рита, обоє плакали, Оксана дуже важко сприйняла втрату. Ледь прийшла до тями. Сестра теж переживала, і якби не підтримка сестри, Оксана не знала б, як пережити це.

Коли Оксана трохи заспокоїлася, то почала розбирати речі чоловіка. У хаті все поскладала і вирішила зайти в гараж.

Там у Андрійка багато мотлоху назбиралось. Стару коробку на полиці, вона хотіла викинути одразу, але щось її зупинило. Оксана відкрила кришку і ахнула. Там були якісь старі листи, акуратно перев’язані мотузочкою.

-Чиї це листи? – подумала вона. – Я йому не писала! Та й для чого?! Жили ж разом!

Раптом вона побачила на конверті адресу сусіднього району. Вона відкрила перший лист і в неї потемніло в очах…

Чоловіку писала її сестра Рита…

Багато чого дізналася Оксана, читаючи ці листи про життя свого чоловіка та рідної сестри Рити.

Оксана сиділа тут у гаражі на якомусь ящику, листи валялися біля її ніг. Як їй пережити це все? Виходить весь цей час Рита жила у сусідньому районі. Туди вона поїхала вагітна від Андрія, та син Володя його. Рита звісно вчинила благородно, поїхавши з дому, залишивши нареченого сестрі.

Вона бачила, як Оксана кохала Андрія. Нікуди не виїжджала, весь час жила неподалік сусіднього району, Андрій відвідував її та сина, допомагав і продовжував любити двох жінок. І вони обоє його любили. Тільки Оксана завжди була поруч, прямо дивилася йому в очі, а Рита далеко, і при зустрічах просто в очі майже не дивилася.

Оксана зайшла в хату. Їй стало недобре. Викликала «швидку».
Вона лежала в ліжку і дивилася в стелю. Згадала листи і заплакала.

-Краще б мене не стало, краще мені б нічого було не знати…

Але пам’ять невблаганно повертало їх у минуле. Вона згадувала, з яким інтересом Андрій завжди дивився на Риту, у неї іноді проскакували нотки ревнощів, але вона швидко з цим справлялася.

Відчинилися двері в палату, опустивши голову увійшла Рита, не молода вже, але все ще гарна. Підійшовши до сестри, торкнулася за руку:

-Вибач мені, сестро. Я завжди хотіла тобі розповісти, але не наважувалася. Ви жили добре, дружно, я не могла зіпсувати твоє життя, не наважувалася…

-Про що ти говориш! Та ти зіпсувала моє життя. Тепер мені вже все одно, – прошепотіла Оксана.

Рита зітхнула і промовила:

-Це я виїжджала така з села, вагітна. Тільки ця людина, що жила в мені, не дозволила зробити щось погане. Я пожертвувала своїм щастям, сестро, заради твого щастя, аби ти була щаслива. Я дуже тебе люблю, і уявити не могла, як би ти пережила наше весілля. А ти так і не зрозуміла, що я подарувала тобі свого коханого чоловіка, просто віддала добровільно, хоча вже носила його дитину, і мала на нього більше прав.

Та що тепер говорити, Оксано? Кого тепер ділити? Нема кого, пішов він. Залишив усіх нас. Вибач мені, сестро, ти моя найрідніша. Крім тебе та сина нікого в мене немає в цьому житті. Вибач, це мене все життя турбує, я переживала, що ти дізнаєшся. Ну, навіщо він зберігав ці листи? Якби не листи, все було б добре…

Жінки обнялися і ще довго плакали. Їм тепер доведеться заново переглянути своє життя і стосунки, знайти в собі сили помиритися і прийняти те, що було їм долею…