У двері подзвонили. Аня відчинила. На порозі стояла дівчина з великою валізою. – Привіт, – сказала вона. – Я дочка вашого чоловіка, мене звуть Настя. Можна увійти? Аня poзгyбилacя, і пропустила дівчину в квартиру. Ні про яких дітей чоловіка вона зроду не чула

-Привіт. Я дочка вашого чоловіка, мене звуть Настя. Можна увійти?

Аня розгубилася, і пропустила дівчину в квартиру. Настя зняла пальто, почепила на вішалку, велику валізу дбайливо поставила в кут.

-Ну, як поживає мій татко? Діти ще є у нього?

-Є, у нас син Міша. Настя, вибачте, а хто ваша мама?

-Мою маму звати Олена, з батьком вони разом вчилися в інституті, потім вона завагітніла мною, і він втік… Ось так от. Мамі нелегко було, навчання довелося кинути, бабуся допомагала, чим могла. Але нічого, виростили, розумницю і красуню.

-Зрозуміло… Я нічого не знала про це. Ми познайомилися вже після його навчання.

-Мама ніколи не говорила, хто мій батько, а недавно, вона заслабла, і відправила мене до батька. Знайомі знайшли адресу по його імені і прізвищу, і ось я тут. Перший час у вас поживу, а там видно буде. Що це у вас готується таке смачне, котлети? Я така голодна.

Аня застигла. У її чоловіка є дочка, виявляється, і вона буде у них жити…

-Квартирка трикімнатна, я сподіваюся? Інакше, як ми всі розмістимося тут.

Аня кивнула головою, і тихим голосом сказала:

-Так, трикімнатна. Зала, наша спальня, і кімната Михайла.

-І куди ж ви мене поселите? Сподіваюся, не на кухню?

-Не знаю ще… Якщо чесно, то я трохи якби здивована…

-Нічого, матусю, звикнете. Життя тепер у всіх нас зміниться. А батько де працює, я так розумію, він на роботі зараз? Машина є у нього?

-Працює водієм у начальника. Машина є, старенький Ланос, на більше поки грошей не вистачає.

-Мда… Ланос, це звичайно потужно. І роботка у нього, так собі. Краще б він сам начальником був, так?

Настя голосно засміялася. Ані було не по собі від цієї дівчини.

-Ну що, давайте поїмо, чи що. На гарнір є щось, або одні котлети?

-Ось пюре ще, і помідори солоні.

-О, я люблю таке. Ще б компотик… Мама моя смачно готує, сподіваюся, ви теж.

Дівчина почала їсти, ніби сто років їжі не бачила. Вона сама все накладала, не соромлячись.

-А братик мій де? В школі? Нічого, ми з ним подружимося, я навчу його, як уроки правильно прогулювати.

-Та ні, дякую, не треба його вчити цьому. Мишко відмінник у нас.

-Годі вам, розслабтеся, гумору не розумієте чи що?

Грюкнули вхідні двері.

-Аня, я прийшов! Голодний, як вовк!

-О, татко прийшов! Піду знайомитися.

-Ну, здрастуй, тату!

-Хто, вибачте? Чий я батько?

-Мій, звичайно

-Не розумію… Звідки у мене така доросла дочка? У мене тільки син Михайло і все, Ви щось плутаєте.

-Олену Вервечко пам’ятаєш, вчилися в універі разом? Так ось я її дочка, ну і твоя, тато…

-Не знаю я ніякої Олени. Була у мене тоді дівчина, Світланою звали, так вона мене сама кинула і пішла до Борьки з 5-го курсу. Ви щось плутаєте, дівчино…

-Та нічого я не плутаю. Ось, адресу вашу знайомі знайшли, по імені та прізвищу, мама моя не буде обманювати.

Настя полізла в кишеню і дістала папірець з адресою.

-Можна глянути?

-Звичайно, тримайте

-Так тут вказано будинок номер 64, а у нас 62. Ви явно помилилися адресою.

-Та не може бути! Ану… Хм, і правда, 64 будинок… Що ж я так неуважно дивилася на номери будинків. Ви знаєте, а я навіть рада, що ви не мій батько. Сподіваюся, мій справжній батько не водій, і машина у нього не Ланос. Ну добре, піду знайомитися зі справжнім татусем. Дякую за котлети, дуже смачні. Чао!

Двері зачинилися, Аня з чоловіком сіли на диван і подивившись один на одного, засміялися.

-Ну що, батько, пішли котлети їсти, доньці он сподобалися!

-Пішли, мамо, он як буває, приходиш з роботи, а тут дочка. Фуух. Ну і дівчина, співчуваю я її справжньому батьку…

Ганна з чоловіком повечеряли і весь вечір згадували про “несправжню дочку”, радіючи, що дівчина помилилася номером будинку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.