Рита все думала, як їй бути далі. Образа на чоловіка Юрка зростала з кожним сімейним святом. А одружені вони були лише два роки, третій пішов…
А винні у всьому… Подарунки! Родичів у чоловіка було багато: батьки, дві тітки, троє дядьків, дві сестри, брат. І все зі своїми сім’ями. Усім потрібні не просто подарунки, а найдорожчі подарунки!
– Ми не повинні виглядати гірше за інших! – завжди казав Юрко.
– Ну я розумію, що батькам можна купити дорожче, але твої племінники ще маленькі для таких сум…
– Я ж зі своєї зарплати їм дарую!
– А потім я все на собі тягну. І постійно грошей не вистачає. Ми жодного місяця нормально не можемо прожити. Вся комуналка на мені, вся їжа на мені. У мами постійно позичаю. А віддати нема чим.
– Ну, що ти знову починаєш? Натомість квартира моя. Ну, не підемо ми в гості, але подарунок треба.
– У мене цього місяця грошей на комуналку немає. Відпускні скінчилися, а зарплата ще не скоро.
– Не вмієш ти гроші розподіляти. Все треба було врахувати. Я що, з твоєї ласки маю племінницю без подарунка залишити.
– Роби, як хочеш, але я тебе попередила.
Рита була ображена не лише через нескінченних родичів. На перший день народження у шлюбі Юрій їй не подарував нічого!
Теж саме було і на восьме березня, якщо не брати до уваги три троянди.
Спочатку був його день народження, і він попросив годинник. Попросив заздалегідь, щоб Рита встигла зібрати гроші на подарунок.
Рита назбирала і купила. А перед її днем народження Юрій одразу попередив:
– Риточко, ми одна сім’я, давай без подарунка, бо ми так витратилися на всіх. У мене просто немає грошей на все. Ти ж не образишся?
– А я що, особлива якась? Усім подарунки, а мені ні?!
– Ми гостей покличемо. А це знаєш скільки витрат. Та тобі ж гості подарують.
Але подарунки були такими, що краще б їх і не було. А в порівнянні з тим, що дарували Рита з Юрком, таке просто в порівняння не йшло!
Рита коли розкрила всі подарунки, які їй подарували родичі, то очам своїм не повірила!
На столі перед нею стояли: чашка з блюдцем для чаю, ваза для квітів, статуетка, малюнок лісу, торт, ваза фруктів…
…День народження племінниці пройшов. Звісно Юрій подарував кругленьку суму грошей.
Але й Рита після цього не стала платити комуналку, адже вона попередила. З їжею теж почала економити.
Наближався день народження Юрія. Він попросив новий телефон. Рита купувати його не збиралася. Назбирати вона могла, але не хотіла.
– Рито, а що ми готуватимемо на мій день народження? Треба щось придумати.
– Що купиш, те й приготую.
– Це як?
– Пиши меню, ні в чому не відмовляй собі, а я напишу список продуктів по ньому. Потім ти все це купиш. Ну а я приготую.
– Давай ти сама може…
– Ні. У мене немає грошей.
– А де вони?
– Борги роздала, – сказала Ріта, хоча гроші у неї були, але вона їх вирішила не витрачати. – Так, любий, подарунок тобі буде інший. І то, якщо грошей вистачить.
– Як інший?
– Так вийшло, ми ж одна родина.
Образився Юрій, мабуть. Продукти для свята купували на його гроші.
– А чому все так дорого?
– Ти сам меню склав. Зате стіл буде на славу.
Усі гості подарували гроші. Скільки їх було, Рита навіть не побачила. Усі конверти Юрій одразу ховав у кишеню.
– Я й так витратив більше, аніж подарували, – сказав він пізніше Риті.
– Ну тоді плати комуналку, якраз гроші є. Вже за другий місяць борг вийшов. У мене грошей немає.
– Куди ти поділа?
– Їжа потрібна щодня. Ціни бачив?
– Заощаджувати треба!
– На подарунках теж економити треба.
– Ти й так на мені заощадила. Сорочка, звичайно, красива, але дешева.
– Дешева? А як це ти визначив?
– А що ти ще можеш купити?!
– Але ж ми одна сім’я. Могла б і нічого не дарувати.
– Як це нічого?
– Так. Ти ж мені дарував “нічого” на день народження.
– Згадала?! В мене грошей не було.
– Але ж для всіх ти знаходиш.
– Яка ти дріб’язкова. А комуналку сама плати! Я куплю за ці гроші телефон. Ти ж знаєш, я мріяв про нього.
– Твоє діло. Буде борг за три місяці. Твоя проблема. Я тут не прописана.
– Ти мене дістала.
– Чим?
Юрій пішов і повернувся із телефоном.
– Чудово, – подумала Рита. – Тепер він не матиме грошей навіть на черговий подарунок родичам. Зараз ще за комуналку і все інше…
Знову був день народження.
– Рито, дай дві тисячі. У тітки день народження.
– Ну нема. Тітонька твоя мені подарувала чашку з блюдцем, а я їй дай дві тисячі?
– Та що ти така жадібна?
– У мене немає грошей. Я мамі на день народження десять тисяч вислала.
– Скільки?! Десять?! Ти зовсім, чи що?!
– Ти ж своїм батькам по десять даруєш. Чим мої гірші?
– А як же тітка?
– Я не піду на день народження. І на своє свято влаштовувати не буду. Накривати стіл заради статуетки немає сенсу…
– Я завжди знав, що ти дріб’язкова, меркантильна. І взагалі збирай речі і йди!
– А ти знаєш що? Я вже зібрала! І це не ти мене виставляєш, а я сама йду. На розлучення подам потім.
Рита витягла з кімнати вже спаковану валізу. Одяглася і вийшла. Вона вже перевезла свої речі до батьків, залишалася тільки ця невелика валіза.
Юрій не думав, що вона піде. Вона ж жила у його квартирі. Свого житла немає. А вона пішла. Та ще й так не вчасно…
Грошей у нього на подарунок тітоньці нема, а ще й холодильник порожній…