-Кохана моя, вставай, на ринок пора йти…
Баба Катя розплющила очі. Немає її Олексія Івановича поряд. Це був тільки сон…
Двадцять років минуло, як не стало її чоловіка, а уві сні ніби його життя продовжується. Так само називає її «кохана моя”, як і раніше.
-Мамо, йдіть снідати, я омлет зробила.
-Наталко, та не люблю я його, і недобре мені від яєць… Мені б каші пшоняної з молоком.
-Ну, немає в мене каші, нехай донька ваша купить і завезе, мені важко по магазинах бігати.
Попила баба Катя тільки одного чаю і знову пішла полежати. Сил ні на що вже не було, 90 років все-таки, відбігалася…
Внучка Ірина знову голосно увімкнула музику.
-І як це можна слухати, – подумала баба Катя.
Хотілося закрити вуха. Але сказати нічого не можна, адже баба Катя живе у них в хаті, вони тут господарі, що хочуть, те й роблять…
Не було й дня, щоб вона не згадувала свій затишний будиночок, який вони з чоловіком будували з такою любов’ю.
Син виріс, одружився, купили йому свій будинок. Дочка вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Живи й радій!
Але не стало її Олексія… Допомагало хазяйство від сумних дум відволіктися. Курочок погодувати, качкам трави принести, води налити…
Потім можна і прилягти, спокійно подивитися телевізор або альбом зі старими фото погортати. Онуки рідко приходили, діло молоде. Не до бабусі їм…
Син із віком почав гульбанити. Переживала за нього…
Дочка багато років жила зі свекрухою. Постійно скаржилася на неї.
-Терпи, доню, а що робити, це ж мати твого чоловіка, доглядати її більше нема кому, – казала баба Катя.
Онук Артем прийшов у гості – радість яка! Бабуся гріє чайник. Цукерки, печиво, все, що є, ставить на стіл.
-Бабусю, у мене розмова до тебе є. Ми з Оленою вирішили одружитися. Вагітна вона. Сама знаєш, з моєю мамою вона не ладнає, а нам жити ніде.
Бабуся, віддай нам свій дім, а ти до батьків переберешся. Ну що ти тут одна сидиш, а там все ж таки веселіше буде…
Та й старієш ти, догляд потрібний буде. Там на всьому готовому зате. Краса ж!
Бабуся розгубилася. З невісткою вони були у добрих стосунках, але разом ніколи не жили. Та й чи захоче вона свекруху до себе забирати.
-Ох, Артеме, навіть не знаю… Тут я хоч і одна, та хазяйка сама собі, а там я буду заважати… Навіть не знаю, що й сказати.
-Ну ти подумай, бабусю, весілля через місяць ми плануємо, час ще є. Я ремонтик тут невеликий зроблю, меблі твої доведеться викинути, старе воно все, сама розумієш.
Вночі їй наснився чоловік. Він сидів на порозі будинку і плакав. Вона гладила його по голові, говорячи, що все буде добре.
Вранці вона занедужала, а ліки закінчилися. Пішла до сусідки Семенівни, у неї завжди було…
-Знаєш, сусідко, онук просить будинок йому віддати, а мені до сина з невісткою перебратися. Не знаю, що робити. Молодим жити ніде, син Сашко гуляє, грошей нема допомогти дітям.
-Ну от ще придумали, бабу з дому вирішили виставити. Не погоджуйся, дороги назад не буде. Будеш там зайвою, старі завжди заважають. Нехай самі викручуються!
Увечері зателефонував син і присоромив матір, що та сумнівається.
-Адже онук твій, як-не-як, могла б і допомогти. Наталка не проти тебе забрати, каже, господарство тобі може віддати. Забирай своїх качок і курей, а у нас ще корови є, буде тобі чим зайнятися.
Середню кімнату тобі виділимо, в дальній Ірина живе. Ми з Наталкою на роботі весь день, будеш там, як королева!
Що робити, довелося погодитися. Приїхала вантажівка і перевезли найнеобхідніше до сина.
Артем одразу почав робити ремонт у бабусі в будинку, щоб після весілля одразу заселитися. Дім вона відписала на нього.
Тепер на ній було господарство і город. Поки сил вистачало, ще все було нічого. Але коли погано почуватися стала, невістка почала бабі Каті виговорювати, що їм ніколи хазяйством займатися. Відлежалася, мовляв і йди порайся по господарству…
Внучка Ірина вийшла заміж і вони з чоловіком жили з ними.
Увечері тепер телевізор був зайнятий, молодь дивилася свої фільми, голосно слухали музику.
Бабі Каті нікуди було приткнутися, скрізь вона заважала.
Коли у внука Артема народився син, вони почали лишати малюка їй, бо молода мати втомлюється, хоче виспатися.
Минали роки. Артем, вліз у борги на велику суму. Довелося продавати будинок баби Каті, щоб виплатити борг. Дружина від нього пішла. Артем почав гульбанити і зійшовся з жінкою, з якою разом і гуляли…
Потім не стало сина баби Каті… Вона залишилася жити з невісткою й онукою. Невістка стала дратівливою, злою, постійно натякала, щоб вона переїхала до доньки.
-Валя, Наталка каже, щоб я до тебе переїхала, все-таки з тобою краще жити, ніж з невісткою.
-Мамо, ти все життя присвятила їхній сім’ї, стільки зробила для них, дім внуку Артему свій віддала, ось нехай самі і доглядають тебе, так буде чесно.
Мені вистачило моєї свекрухи, я 30 років її доглядала. Я і сама вже не дівчинка, здоров’я не те, хочеться спокою.
Баба Катя з сумом дивилася у вікно. Життя пролетіло, як одна мить. Все намагалася допомогти дітям, онукам, сил не шкодувала, і ось тепер нікому не потрібна, тягар для всіх. Недарма тоді снився чоловік, перед переїздом, плакав, мабуть, бачив, яка доля її чекає….
Даремно, звичайно, вона поїхала зі свого будинку, але нічого не повернеш.
Залишається чекати, коли вона піде до свого Олексія… Баба Катя уявляла, як він зустріне її зі словами:
-Кохана моя, я так сумував, тепер ми будемо разом…