– Ти вийшла заміж і нічого нам не сказала? – Тетяна з неприхованим хвилюванням дивилася на свою дочку. – Ти що – нам перестала довіряти?
– Мамо, та ми взагалі нікому нічого не сказали! – Марія посміхалася, ніби нічого особливого не сталося. – Просто подали заяву, просто розписались і все. Навіть мати Сергія про це не знала.
– «Навіть мама Сергія»! – передражнила дочку Тетяна. – Тобто вона на першому місці, а я на другому. І хто він – цей твій чоловік?
– Дуже мила, добра, турботлива, хороша людина!
– І ким працює твій Сергій? Скільки ви знайомі? Чому ти мовчала?
– Знайомі майже рік, працює слюсарем на заводі.
Мама закотила очі, таке враження, що їй стало зле, Марія захвилювалася. Але за хвилину вона схопилася і побігла на кухню.
– Василю! Василю! Ти це чув? Дочка вийшла за чоловік за заводського слюсара і нічого нам не сказала!
Батько відволікся від газети.
– Таня, попий водички, проблеми не сталося! – Він спробував заспокоїти дружину і звернувся до дочки. – Марія, а як так вийшло, що ти нам нічого не сказала?
– Тату, ну ти бачиш реакцію мами на те, що він слюсар? Як би я сказала? Вона негайно сіла на поїзд, приїхала б і змінила б всі наші плани. Навіть тобі я не могла сказати, бо ти відразу б усе мамі розповів.
– Ми дали тобі гарну освіту, – плакала мати. – Ти в музичну школу ходила, інститут закінчила, ну невже ти не могла знайти нареченого під себе?
– Та я під себе і знайшла.
– Не роби із себе не розумну! Ти розумієш про що я говорю! Про рівень, на якому ти перебуваєш! І хто тобі цей слюсар?
– Ну подумаєш, і я лише вчителька, ну і що?
– Ти інститут закінчила, а що він? ПТУ якесь після дев’ятого класу? Навчався погано? – Тетяна ледве стримувала себе.
– У нього складнощі в сім’ї! Він із 16 років працювати пішов!
– Я так і знала, що в нього ще й неблагополучна родина! Ну ти, донька і вляпалася!
Мати пішла у свою спальню голосно зачинивши двері, батько пішов слідом за нею зі склянкою води. Ех, не з того Марія почала, треба було якось по-іншому сказати. Хоча, як скажеш, якщо мама з завжди перебільшує, та ще й сама свариться, слухати нічого не хоче, до неї не достукатися. Мама мріяла про зятя з освітою: розумного та інтелігентного, як Олег із сусіднього під’їзду – той вічний студент. Мати казала: «От як отримаєш свій диплом, додому приїдеш, то заміж за Олега вийдеш!». Дивна вона – у Маріяї з Олегом нічого спільного, навіть закоханості не було, просто дружили. Тому після закінчення інституту додому вона не повернулася, закохалася у Сергія та вийшла за нього заміж. Марія обманула матір – її свекруха знала про розпис, але мамі було краще цього не знати.
Марія подивилася на свою сумку – треба було б її зібрати і поїхати. Квиток на післязавтра, але краще поміняти на сьогоднішній день, все одно в гостях у батьків нічого путнього не вийде: мама гратиме в мовчанку або влаштовуватиме сварки, а тато з докором дивитиметься на дочку. Заспокояться – тоді можна продовжити розмову. Марія так і зробила, навіть із батьками не попрощалася, поїхала на вокзал, звідти й зателефонувала.
– Мамо, спочатку прийди в себе, потім і поговоримо, – сказала вона.
– А де ви живете зі своїм Сергієм? Мабуть квартиру винаймаєте чи зі свекрухою?
– Ні, у нас невелика «кавалерка» від його діда дісталася.
Мама знову заплакала, настав час припиняти цю розмову.
Місяць мовчання, іноді Марія дзвонила татові. Той спокійно відповідав, що з мамою все гаразд, але вона поривається приїхати до дочки і влаштувати сварку. З чого б це? Але Марія знала свою матір – вона приїде. І ось справді – Тетяна повідомила, що забронювала на два дні номер у готелі, бо не хоче їхати у квартиру до неосвіченого зятя. А з його сім’єю знайомитися вже зовсім немає бажання – що це за сім’я, яка виростила такого сина? Причому мама торохтіла так, що слова вставити не можна.
– А навіщо тоді ти приїжджаєш? – Запитала Марія.
– Напоумити тебе і забрати! – вигукнула в телефон мати.
І все ж таки вдалося її умовити приїхати до матері Сергія. Ольга Павлівна вже чекала – накрила стіл. Тетяна зайшла з незадоволеним виглядом – начебто треба поводитися ввічливо, хоча сама вже настроїлася на сварку. Вдома чистенько, затишно, хоч і тісно: маленька двохкімнатна квартира. Ольга Павлівна – усміхнена, охайна жінка, поряд її дочка-школярка. Сергій був до вечора на роботі.
– Ви мене, звичайно, вибачте, – почала Тетяна сухим тоном, коли жінки трохи порозмовляли. – Начебто сім’я у вас така – благополучна, але як так вийшло, що син у вас працює слюсарем? Це ж ні в які межі.
– Не до навчання йому було, хоч навчався він добре, – сказала Ольга Павлівна. – Десять років тому не стало його батька, мого чоловіка: раптово пішов. Саме Сергій закінчував дев’ятий клас. Я медсестрою працюю, донька Наталеп ще була маленька, ось він і вирішив піти працювати на завод, щоб нам допомогти. Та ще на цьому ґрунті занедужав його дід – мій свекор, не міг перенести втрату сина. Спочатку начебто нічого, а потім зліг, так я його до себе забрала – все ж таки медсестра, і свекор близька для мене людина, дідусь моїх дітей. Він зараз спить у сусідній кімнаті, а його квартиру ми віддали молодим.
– Так, благородний вчинок, – у Тетяни пом’якшав тон. – Ну якось вчитися все рівно треба було Сергію.
– Він і вчився, вступив в ПТУ, – Ольга Павлівна здивовано подивилася на сваху. – А чому ви вважаєте, що слюсар – це щось погане? Сергій добре заробляє, збирається купити квартиру побільше, але не це головне – він любить свою роботу, йому вона цікава! Не всім же бути професорами! Та й хіба це не щастя – ходити щоранку на улюблену роботу і повертатися ввечері до улюбленої родини. Тим паче молоді так ніжно кохають одне одного.
Тетяна глянула на дочку – та аж сяяла від щастя. Заперечити нічого. Тетяна сама хоч і працювала завідувачкою дитячого садка, але роботу свою не любила – жіночий колектив, одна пережиття. Вдома чоловік, хоч і коханий, але якось віддалилися вони з ним, живуть як сусіди, кожен має своє життя, свій інтерес. А дочка сяє. Трохи пізніше приєднався Сергій – ввічливий, усміхнений. Зовсім не таким Тетяна його собі уявляла. Думка про сварку відпала сама собою. Вже коли Марія проводжала матір на вокзалі, та запитала її:
– Дітей народжувати не збираєтеся ще?
– Ні, поки один для одного поживемо, а потім, коли квартиру більше купимо, буде видно. Це ми з Сергійком так вирішили.
– Ну, це правильно, все правильно, – кивнула Тетяна.
Вона хотіла ще щось додати, на кшталт того, що Сергію треба було б кудись до інституту вступити, вищу освіту здобути, але промовчала. «Не всім же бути професорами» – згадала вона слова свахи.