– Ти точно з ними впораєшся? – запитала Олена, намагаючись застебнути чобіт. – Так! Скільки можна повторювати? – відповів чоловік. Олена випросталась і з сумнівом глянула навкруги. І як вона взагалі наважилася кудись поїхати? – Їдь спокійно на те весілля! Відпочинь там, – заспокоював її Рома. Коли Олена вийшла на двір вона зареготала: – Ну-ну, побачимо, що ти скажеш післязавтра

-Ти з ними впораєшся? – недовірливо запитала Олена, намагаючись застебнути чобіт.

-Так! Скільки можна повторювати? – сердито відповів чоловік.

Олена випросталась і з сумнівом окинула поглядом свою компанію: чоловік, дочка чотирьох років, і маленький син, якому щойно виповнилося два роки.

І як вона взагалі наважилася сама кудись поїхати?

Олена не знала, хто з них відповідальніший за дітей чи все-таки чоловік, який ще жодного разу не залишався з ними один…

-Їдь спокійно на весілля і ні про що не думай. Відпочиньте там з мамою, сестра тобі зрадіє, – заспокоїв її Рома і посміхнувшись додав:

-Я дорослий чоловік, а це лише діти. На роботі я керую цілим відділом, що набагато складніше…

Молодший син, Толік, занудьгував, і з протяжним: “Тато ку-ку!” вчепився в батьківські штани, які блискавично поповзли вниз.

Розчервонівшись, Рома підтягнув штани. А потім, абияк відірвавши чіпкі пальчики сина від свого одягу, взяв його на руки.

-Бачиш! Ми впораємося! – бадьоро вигукнув Роман.

Олена намагалася стримати емоції. Але, не в змозі більше терпіти вона відвернулася до дверей і пробурмотівши:

-Все, мама поїхала! – вона вискочила на сходову площадку.

Пробігши два прольоти, вона опинилася на вулиці. Ось тут-то вона й зареготала.

-Значить, ти кажеш, що з дітьми впоратися простіше, ніж з підлеглими на роботі? – сміялася вона, витираючи сльози носовою хустинкою. – Ну-ну, побачимо, що ти скажеш післязавтра…

Сяк-так заспокоївшись, жінка поправила скуйовджені біляві локони і вирушила на автовокзал, де мала зустрітися з мамою. За останні чотири роки це була її перша “втеча” з дому без дітей.

Олена вирушала на весілля до сестри, в інше місто, де мала веселитися і ні про що не думати. Хоча… Хіба може мати викинути з голови своїх дітей, тим більше, якщо вони залишаються з… Ромою?

-Оленко, привіт! – зраділа Наталя Сергіївна, коли зустрілася з дочкою на автовокзалі. – Чому ти така сумна?

-Привіт мамо. Переживаю… Думаєш, Рома впорається?

-Куди ж він подінеться? Нехай, спробує трохи себе на твоєму місці, – посміхнулася мама. – Його потрібно провчити.

-Це трохи зажорстко.

-Оленко! Він не маленький. Ти котрий рік все домашнє господарство тягнеш на собі, і дітей теж. А Роман і пальцем не поворухне, – похитала головою Наталія Сергіївна. – Я, звичайно, розумію, що він заробляє гроші… Але діти не тільки твої, але і його теж! Ось коли він сам з ними гуляв, без тебе?

Олена мовчала.

-Не було тaкого, – кивнула мама. – А тепер, коли вже так зійшлося, що в нього відпустка, а наша Марічка виходить заміж, чому б йому не побути з дітьми? Діти дуже скучають за татом. І тобі потрібно трохи розвіятися, не одному ж Ромі їздити на корпоративи з ночівлею!

-Напевно, ти маєш рацію, – зітхнула Олена. – Я написала йому докладну інструкцію… Тільки ось він навіть не став її дивитися.

Наталія Сергіївна відмахнулася.

-Ти все там поприбирала, підготувала. Все. Далі квартири ніде не подінуться!

Молода жінка, якій нещодавно виповнилося тридцять сім, зітхнула з полегшенням. У цей час до зупинки під’їхав автобус, і вони вирушили на посадку.

-Діти! Толя, Ірина! – кричав Роман, у якого вже крутилася голова. – Досить бігати. Вам час купатися і спати!

-Ми не хочемо! – пискнула на бігу Ірина і вискочила на диван.

Роман покосився на годинник: була половина одиннадцятого.

-І як вона примудряється їх заспокоїти, що до десятої всі вже сплять? – пробурмотів він.

Пройшла ще годину, перш ніж чоловік зумів зібрати дітей у ванну, викупати і вкласти їх у постіль. Але, на цьому його пригоди не закінчилися.

-Пити! – вигукувала Аріна.

-В туалет! – кричав Толя.

-Зараз.., – буркнув Роман, заходячи в кімнату вже вп’яте. – Ти що? Як так? Я ж надів тобі підгузник! – звернувся він до Толі.

Переодягнувши сина і поправивши доньці ковдру, чоловік знову вийшов з кімнати, але не встиг він дійти до кухні як…

-Тату! Тепер і я хочу! – заволала Ірина сміючись.

Роман зціпив зуби. Він так сподівався випити кави і подивитися якийсь фільм!

Ранок був нерадісним. Дочка осідлала батька, який хропів на всю кімнату, і голосно сказала:

-Тату! Ми їсти хочемо! І Толя, мокрий.

-Поклич маму… – пробурмотів Роман, знімаючи з себе дівчинку.

-Її немає.

-А де вона?

-Поїхала!

Очі Роми різко відкрилися. То був не сон — Олена справді поїхала. Насилу підвівшись, чоловік глянув на годинник, який показував шосту ранку.

-Ірина! Іди спати. До дев’ятої ще довго…

-Я хочу їсти! – насупилась дівчинка.

-Гаразд… – процідив Рома, виповзаючи з-під теплої ковдри.

Переодягнувши сина, чоловік вирушив на кухню, де на нього чекав неприємний сюрприз. Він не зварив звечора кашу.
-Дивитиметеся мультики? – зрозумів він, побачивши на обличчях дітей початок істерики.

-Так!

-Чудово.

Всадивши Ірину і Толю до телевізора, Роман, не поспішаючи, попрямував на кухню. Він повільно промив крупу, ретельно відміряв потрібну кількість молока, і поставивши кашу на вогонь, посміхнувся.

-Нічого складного. А вона в мене не вірила…
Коли крупа більш-менш почала розварюватися, з дитячої долинув крик. Кинувши все, Роман помчав туди. У повітрі витав запах.

-Що таке? Що це пахне так неприємно?

-Толя!

-А де горщик? – озирнувся Рома.

Він зробив крок уперед і коли його нога ступила на килим, чоловік відчув під п’ятою щось тепле і слизьке. Зирнувши вниз, він скрикнув, а діти зареготали.

-Що це?!

-Толя! – сказала Ірина і зареготала.

Дівчинка махнула рукою у бік вікна, де за шторкою вміло ховався Анатолій. А голубенькі штанці з красномовною плямою сиротливо лежали біля батареї.

-Чому ти мене не покликав? І навіщо таке зробив?! – запитував чоловік, зaтискaючи ніс.

-Я п*кaкa… – обурено промовив хлопчик, розглядаючи свої руки…

-Тільки не треба обманювати!

Роман кинувся до сина, дивлячись собі під ноги, щоб більше ні на що не наступити. Ціла година пішла на те, щоб відмити дитину, відтерти килимову доріжку і виявити пригорілу кашу на плиті.

Нарешті Рома погодував дітей, а потім, не бажаючи більше випробовувати долю, вирішив вивести їх на прогулянку.

Чи думав він, що процес одягання розтягнеться на цілу годину, що, бігаючи за дітьми по кімнаті, а потім, збираючи розкиданий одяг, він втомиться ще більше, ніж якби виправ усі килими в будинку?

Звичайно ж, він іноді чув, як Олена іноді прикрикує, коли вони збиралися на вулицю, і навіть соромив її за це! Але тепер і він сам став говорити те ж саме, зриваючись на крик.

-Ірино, одягай шапку! Ні, вона не колюча! Припини її знімати. Толя, куди ти побіг? Не треба, кидати шкарпетки за диван.

Здавалося, що найстрашніше позаду і на вулиці можна розслабитися. Олена ж, гуляє з дітьми аж двічі на день значить їй подобається… Тільки не тут було…

Ірина і Толя, розбігалися в різні сторони: дочка хотіла копатися в пісочниці, а син, так і хотів стрибнути в калюжу, зображуючи водолаза.

Як не намагався батько встежити за обома, Толя все ж таки зміг досягти свого. Додому він йшов задоволений і брудний: з жовтого комбінезону стікала темна вода, рукавиці наскрізь просочилися нею ж, а бежева шапка… Її можна було сміливо викинути!

Пізно ввечері, коли Роман уклав дітей спати, то без сил ліг на диван.

-Яке кіно? Які ігри на комп’ютері? Як Олена це витримує?

Недодумавши думку, чоловік гучно захропів. Прокинувся він о дев’ятій ранку, тому, що вхідні двері гримнули, а донька, кинулась у коридор.

-Мама!

-Невже… – пробурмотів чоловік, уткнувшись носом у подушку.

Він хотів було ще полежати, але згадавши, що вчора не прибрав у дитячій, і забув розвішати випраний килим, який все ще валявся у ванні… Тут же підскочив.

-Оленко! – вигукнув він, дивлячись у коридор.

-Привіт, – підозріло сказала вона. – Ви ще спите? Дивно, при мені вони підскакують не пізніше половини сьомої…

Вона принюхалася.

-А чим так пaхне? З каналізації, чи що?

Рома почервонів. Він нічого не відповів… Лише галaнтно зняв з дружини пальто і сипав компліментами, запевняючи, що Оленка виглядає дуже відпочилою.

Жінка здивовано дивилася на чоловіка: вона встала о четвертій ранку і була неабияк пом’ятою після автобуса і вчорашнього свята. Звичайно, їй вдалося трохи розвіятися, а ось Роман… Виглядав дуже виснаженим.

-Як ви тут, без мене? – обережно запитала вона, заходячи до дитячої.

-Добре… – побурмотів чоловік. – Але ти більше не їдь, а то нам без тебе дуже нудно… І, пробач мене.

-За що?

-Ти була права, – зaм’явся він. – Це просто неможливо було витримати. Принаймні, у мене не вийшло…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.