-Ти де? – почула Валя в слухавці голос чоловіка. – Скільки можна чекати?!
-Вже біжу, коханий! Тільки на хвилинку до Марічки забігла! Давно не бачилися…
Валя швидко попрощалася з подругою і прямо побігла додому.
Павло повернувся з роботи раніше. Бігти було недовго – подруга жила поруч, всього лише два будинки від неї…
Увійшовши в будинок, Валя постаралася заспокоїтися, взяла себе в руки і з усмішкою зайшла на кухню.
Вона налила чоловіку гарячого борщику у велику тарілку, дістала сметанки з холодильника.
-Їж, коханий, ти рано сьогодні? На роботі щось? – з цікавістю запитувала Валя.
-У відрядження відправляють мене. Терміново. Прийшов, а тебе нема вдома! – відповів Павло. – Чоловік ненагодований, а вона по подружках бігає!
Валя тільки кивала головою, винувато посміхалася і все бігала навколо чоловіка, то пропонуючи добавки, то хліба, то чаю…
Павло їв мовчки. Валя стояла біля стіни і дивилася, як їсть чоловік. У її пам’яті зʼявилася картина дитинства. Так стояла біля грубки її мати і дивилася, як їсть її чоловік. Завжди готова догодити, часто терпіла образи батька і ніколи йому не суперечила.
Валя переймала таку поведінку мами. Звідки їй тоді в шість років було зрозуміти, що така її поведінка була неправильна. Батько часто сварився. Але мама нічого не казала йому і не суперечила.
Коли Валі виповнилося 13 років, вона вперше поставила запитання мамі:
-Матусю, ти чому вислуховуєш від тата оце все, так не повинно бути, коли я вийду заміж, – впевнено говорила Валя.
-Дай Бог Валечко, поживемо побачимо, – говорила мама і йшла в іншу кімнату і тихо плакала.
Валя познайомилася з Павлом у 23 роки, вона підробляла екскурсоводом. Павло був у її групі.
Він звернув увагу на гарненьку дівчину з волоссям кольору пшениці і блакитними, як озера, очима.
Після екскурсії він підійшов до Валі із запитанням.
-Ви індивідуальні екскурсії проводите? Покажете мені нетуристичний Львів?
Увечері Павло запросив на знак подяки Валю в кафе. На його подив вона погодилася. Він був уважним і дбайливим.
Через три дні він повертався додому. Валя проводжала його на поїзд. Почалося довге листування і дзвінки. Тільки через півроку Павло зміг знову приїхати у Львів.
Зустріч була радісною. Валя відчувала, що Павло їй дуже подобається.
Він не такий, як її батько. Він ніжний і дбайливий.
Цілі два тижні вони були разом. Вона взяла відпустку. З радістю погодилася поїхати з Павлом у Київ.
Десять днів пролетіли як один день. Потім Валя познайомила Павла з батьками. Мама розуміла, що доньці пора вже заміж, а Павло на вигляд надійний і порядний чоловік.
Павло поїхав цього разу сам, обіцяв батькам Валі повернутися через три місяці. І знову листування та дзвінки. Він прилетів зненацька перед Новим Роком.
-Більше чекати не можу Валя, виходь за мене заміж. Поїхали зі мною у Київ, там у мене будинок, батьки про тебе вже давно знають і приймуть тебе з радістю.
Валі були так приємні ці слова. Її не збентежило, що вона майже його не знає, хоча вони переписуються рік, який він чоловік у побуті, вона знала тільки з його слів.
Вона все ж таки погодилася на вмовляння Павла, розрахувалася з роботи і вони вже разом поїхали в Київ.
Будинок був великий за 20 км від міста. Було й господарство теж чимале.
Їй, яка виросла в місті, було важко звикати до нового способу життя.
Про роботу вона вже не думала. Стала Валя домогосподаркою…
Вийшло так, що її життя поступово почало перетворюватися на життя принеси-подай-прийми.
Вона ще всередині чинила опір, завела подругу.
Маму засмучувати своїми скаргами вона не хотіла. Все більше і більше вона розуміла, що Павло не той, що був до заміжжя.
Він поступово ставав владним, не терпів заперечень.
Павло збирав валізу. Через годину за ним приїде машина…
-Коли повернешся Павлику? – несміливо запитала Валя.
-Через тиждень, ти не сумуй…
Він підійшов до дружини, обійняв її.
-Будь розумницею.
Наступного ранку вона пішла в ЗАГС, подала заяву на розлучення і поїхала до мами…
Більше такого життя з чоловіком вона терпіти не хотіла…
Ось таке рішення ухвалила Валя.
А що думаєте ви? Правильно вчинила Валя, чи ні?