Олена сиділа на ґанку і схлипувала. Вирішила показати, хто в домі господиня, ось і опинилася на вулиці.
-Ти нам заважаєш, – передражнила вона Андрія і витерла сльозу.
А ця Валентина ще. Посміхається так єхидно. Відповідальна працівниця. Ніч видно не спала, чатувала, поки Олена на роботу піде. Ні сорому, ні совісті, до майже одруженого чоловіка ходити. Вона мерзлякувато повела плечима і витерши ніс, зайшла назад в будинок.
-Андрію, мені з тобою поговорити треба. Серйозно, – сказала Олена.
Той підняв очі від паперів і махнув рукою.
-Потім. А краще ввечері.
Але Олена не відступала.
-Ні, сьогодні і зараз. І попроси свою гостю піти. На роботі зустрінетеся.
Андрій неохоче повернувся до Валентини.
-Іди додому, подумай ще раз, що ми пропустили, а на роботі поговоримо.
Валентина кивнула і пішла до дверей, зачепивши по дорозі своєю п’ятою точкою стілець. Той впав і Олена не втрималася.
-З такою кормою, ти нам скоро будинок розвалиш.
Та почервоніла і вискочила в двері.
Андрій докірливо похитав головою.
-Олена, що за невихованість? Вказувати людині на її недоліки. А тепер говори, що ти від мене хотіла?
-Ах, які ми ввічливі, – Олена почала закипати. – А виганяти наречену з дому під приводом, що я заважаю, це культурно? І взагалі, чому я приходжу після ранкового доїння і хочу наприклад відпочити, а в будинку сидить стороння жінка?
Андрій встав і почав ходити по кімнаті.
-Олено, у нас відповідальний концерт на носі. Сьоме листопада. Приїдуть з району, а може і з області. Ти розумієш, яка це відповідальність?
Олена закотила очі.
-Та в тебе цілий рік, то концерт, то збори. А одружуватися ми коли будемо? Адже три місяці я у тебе живу, а людям рот не заткнеш. Знаєш, як вони мене за спиною обзивають? Ні? А я знаю…
Андрій розлютився.
-Це все забобони. Пережитки минулого. Але якщо тобі так закортіло, завтра до сільради підемо і розпишемось.
Олена зойкнула від радості і кинулася йому на шию.
-Правда?
-Правда. Діставай своє краще плаття, – він поблажливо поцілував її в маківку.
Назавтра Олена на роботі голосно сказала:
-А я сьогодні з Андрійком розписуюся. Ті, хто про мене язики чухав, приходьте і переконайтеся, що у нас все серйозно, – і гордо піднявши відра з молоком, пішла до машини.
Вдома вона довго чепурилася, розгладжуючи складки на своєму рожевому платті. Довго вирішувала, заплести косу або йти з розпущеним волоссям. І все поглядала на годинник. Андрій обіцяв підійти до одинадцятої, а зараз вже пів на дванадцяту, а його немає.
З надією, що його, щось затримало, сама пішла до нього на роботу.
Зайшла в клуб, тихо. Вона пройшла за сцену, де знаходився невеликий кабінет Андрія. Двері були відчинені, а там…
Там її Андрійко м’яв боки Валентині. Олена від обурення, схопила, якийсь плакат. Вони здригнулися і відскочили один від одного.
-Я його вдома чекаю, щоб йти до сільради розписуватися, а він тут розважається! – грізно сказала Олена, заходячи в кімнату. Андрій зойкнув.
-А яка година? Це ти Валентина винна, давай порепетируємо, давай порепетируємо. Олена, ти готова? Пішли. Нас там вже Надія зачекалася, – і не давши сказати їй ні слова, повів до сільської ради.
Олена хотіла гордо відмовитися, але згадавши, що вона сьогодні на роботі сказала, покірно пішла слідом. І краєм ока помітила, що на лаві сидять її подружки і перші пліткарки, Райка і Танька.
-Перевіряють, – подумала вона і міцно взяла Андрія під руку. Коли всі формальності були завершені, вона вийшла вже дружиною Андрія, демонстративно обмахуючись посвідченням про укладення шлюбу.
Таку історію про своє заміжжя розповідала вже баба Олена, сидячи в оксамитовому кріслі. Романтична Ліза, п’ятнадцяти років, вигукнула:
-Ну, бабусю, так виходить дідусь і не любив тебе зовсім? Раз з Валентиною обіймався.
Баба Олена зітхнула:
-Яка ти ще не мудра, Лізонько. Я в твої роки розумнішою була. Думаєш мені подобалося все життя в гної копирсатися? Я хотіла жити в місті. А дід твій, царство йому небесне, дуже перспективним був. Правда голова була зайнята тільки роботою. Але я зуміла, всупереч батькам і односельцям, одружити його на собі і пишаюся цим.
Після того концерту, його стали висувати. Спочатку в області нам квартиру дали, а потім і в столицю покликали. А якби залишися я в селі і вийди заміж за Ваньку Мироненка, життя у мене по іншому б склалося. До сорока років виглядала б як бабця, з натрудженими руками. А найголовніше, у мене не було б вас, моїх онуків.
Так що я не дарма прожила життя. І задоволена цим. А любов? Не знаю є вона взагалі чи ні. Ми з Андрійком півстоліття без неї прожили і нічого. Зате в спокої і достатку. Чого і вам бажаю, внучата.