-Ні, ну ти розумієш там такий варіант, не хочеться втрачати цю квартиру. Зручна, хороший ремонт, від роботи недалеко. Чудо, а не житло. І плата прийнятна – скаржилася Надія подрузі по телефону.
-Ну і чого ти ниєш? Якщо все добре, знімай, поки не перехопили, – зауважила Марічка.
-Та господиня вперлася, одиноким не здаю, тільки подружній парі. Ну, Марічко, що мені робити?
Марічка трохи подумавши, ляпнула:
-Так виходь заміж швидше. У мене до речі подруга в РАГСі працює, черги не доведеться чекати.
Надія засміялася.
-Ну ти даєш, подруго. Де я тобі за тиждень чоловіка собі знайду? Сама знаєш, що я навіть не зустрічаюся ні з ким.
-Маша її заспокоїла:
-І тут я тобі допомогти зможу. У мене колега недавно з дружиною розійшовся і жити йому ніде. Дмитро його звуть. Зняти теж не може. Пристойне житло чомусь тільки для сімейних здають. Одружитеся фіктивно, поживете з місяць, а потім може і ситуація зміниться.
-Яка ситуація? – підозріло запитала Надя. – Що може змінитися? Я так то заміж не хочу, сама знаєш.
-Відразу видно, що тобі мужик потрібен. Для нервів і здоров’я. Гаразд жартую. Може Дімка, собі житло знайде.
Увечері вони зустрілися в кафе. Марічка, Діма і Надія. Машка, хитра лисиця, майже відразу втекла, справи у неї бачте термінові.
-А ти так, нічого собі, – ліниво протягнув Діма.
Надія образилася:
-Я з вами на ти не переходила!
Він нахилився ближче і її обдало запахом легкого чоловічого парфуму.
-Так ми ж одружені будемо. Або перед власницею на ви будемо спілкуватися. Так що раджу звикати.
Надя скривилася, але вирішила не сперечатися. Дістала із сумочки листок паперу, розписаний по пунктам. Простягнула йому.
-Ось ознайомтеся, тобто ознайомся. Я написала правила спільного проживання. Якщо, щось не так, краще обговорити зараз, а не сперечатися потім.
Він ліниво пробіг очима список і недбало сказав:
-Я згоден.
-Точно? – перепитала Надія.
Він кивнув.
-І ще одне, – вона почервоніла. – Ніяких жінок сторонніх. Якщо вам, тобто тобі закортить, веди в готель чи ще куди-небудь. Добре? – збентежено сказала Надя.
-А може поруч з тобою мене нікуди і не потягне – вкрадливо сказав Діма.
Надя почервоніла.
-А ось про це забудь. Ми просто будемо, як сусіди і нічого зайвого.
Через тиждень вони щосили облаштовувалися на новому місці.
-Ось дивись. Це твої три полички, інші мої, – ділила Надя шафу.
-А ось в холодильнику, де вибираєш? Дві верхніх або дві нижніх? – питала вона у Діми.
-А я думав, що у нас все спільне буде. І готувати ти будеш. Адже крім яєць я нічого робити не вмію.
-Ще чого, – фиркнула Надія. – Ти список читав? Там все детально написано. Кожен готує і прибирає сам за собою. Пере теж кожен своє.
-Боже мій, – Дмитро удавано зойкнув. – А я думав ти пожартувала. Ну все, мене чекає сухпайок.
Надя строго на нього подивилася:
-Не смішно.
Діма походив по єдиній кімнаті.
-А як спальні місця ділити будемо?
-Можна на кріслі, воно розкладається. Або на кухні на дивані, – Надія задумалась.
-А може навпаки, – сказав Дмитро. – Ти на кріслі або дивані, а я на повноцінному ліжку?
-А я думала, що ти джентльмен і поступишся мені найкомфортнішим місцем.
-Гаразд, пожартував я, – засміявся Дмитро. – Тільки думаю важко мені буде, ноги довгі. Але що не зробиш заради красивої жінки.
До кінця першого місяця спільного проживання, Надю вже трясло від злості. Діма не збирався діяти за її планом. Він міг поїсти свою пересмажену яєчню і кинути брудну сковороду в мийку і не помити її. А шкарпетки! Вони здавалося були всюди. Надії навіть одного разу сон приснився. Відкриває вона каструлю з супом, а там замість овочів шкарпетки.
Вона вже і ввічливо просила і сварилася. На що Діма клявся і божився, що виправиться. Але на наступний день все повторювалося. Вона стала помічати, що вже і готує на двох і речі його в прання збирає. Посуд теж вона миє.
Все це вилилося в величезний скандал. Надя істерила, як ніколи в житті. Діма вже не посміхався. Він просто зібрав свої речі в сумку і на прощання сказав:
-Які ви всі однакові. Все вам не подобатися, до всього чіпляєтеся. А потім ображаєтеся, чому мужики від вас ідуть. Жіночнішою треба бути. Споконвіку жінка берегиня вогнища, а не годувальниця в родині. Але напевно світ зійшов з розуму, раз все перевертається з ніг на голову. За іншими речами, прийду потім, коли тебе вдома не буде! – І грюкнув дверима.
Надя залишилася одна. Від образливих слів на очах з’явилися сльози. За його словами виходило, що вона не жінка, а так подоба. Вона зло витерла сльози і взялася за генеральне прибирання. Всі речі Діми, брудні і чисті, вона запхала в сміттєвий мішок і прибрала в маленьку комору. За північ Надія втомлено сіла і задоволено посміхнулася. Нарешті слідів від Діми не залишилося.
Марічка прибігла на наступний день і стала на неї кричати:
-Надь, ти що зовсім. Такий шикарний чоловік з тобою поруч був. Так за ним в нашому відділі, так що в відділі, у всьому будинку, жінки хвостом ходять . А ти? Тільки руку простягнути. Думаєш, став би він з тобою жити, якби ти йому не сподобалася? І в кого ти така? Він же перспективний. Його начальство знаєш, як цінує? Оклад раз на півроку піднімають. Так він давно б квартиру купив, тільки думаю, що спочатку хоче жінку по знайти, щоб разом вибрати, що треба. Ось зла на тебе немає. Піду я, поки матюкатися не почала.
Надя задумалася. Незважаючи на всі їхні сутички з Дімою, їм було комфортно один з одним. Вони багато жартували, сміялися. Обговорювали улюблені книги і музику. І так, у неї перехоплювали подих, коли він опинявся занадто близько. Так що приховувати, закохалася вона в нього, як першокласниця в сусіда по парті.
-А де ваш красень чоловік, – запитала господиня, коли прийшла за квартплатою, як завжди двадцятого числа. Надя несподівано розплакалася.
-Він мене кинув. Зібрав речі і пішов.
-Та сплеснула руками.
-Ну треба ж, а така пара з вас була чудова. Ваш чоловік на вас так дивився, як на мене колись мій Микола, – вона схлипнула і витерла очі хустинкою.
-А, що це за сльози у нашому домі? – з’явився в кімнаті Діма. У Надії серце здавалося застукало в десять разів сильніше від радості. Господиня розгублено сказала – Так, Надійка, сказала, що ви її кинули.
Діма підхопив її під лікоть і сказав:
-Їй здалося. І голосним шепотом сказав:
-Вона без мене і хвилини прожити не може, – і підморгнув Надії.
Вона почервоніла.
-Давайте, пані, за стіл. Я такий торт купив, пальчики оближеш.
Коли власниця пішла, вони довго не могли заговорити. Діма сказав першим.
-Пробач мене, я був не правий, коли говорив ті слова. Це не про тебе. Ти дуже жіночна, просто поки не любила нікого. Але якщо ти мені дозволиш, ми почнемо все спочатку і ти подивишся на мене іншими очима.
Вона підійшла до нього і прошепотіла:
-Нічого не треба. Я вже подивилася.
-Як не треба, – посміхнувся Дмитро. Тепер у нас буде справжнє весілля, а не наосліп. Ти згодна вийти за мене?
-Так! І ще сто разів так! – дивлячись йому в очі відповіла Надя.