Наталя одна ростила трьох синів. Її чоловік поїхав на заробітки, та там і залишився. А поряд жила сусідка Ольга з єдиним сином Миколкою. Схожі долі. От тільки дітей вони виховували по різному

Наталя одна виховувала трьох синів. Так сталося, що чоловік поїхав на заробітки, та там і залишився. Спочатку надсилав якісь гроші для дітей, а потім і зовсім забув за сім’ю.

Говорили тоді, що він одружився з іншою жінкою. Сумувала Наталя від такої зради, та тільки чим це допоможе – синів же потрібно піднімати.

Працювала Наталя бібліотекаркою в школі, а після роботи ще підробляла – прибирала в місцевому магазині.

Сини її росли хорошими, добрими хлопцями. З дитинства звиклі до праці, допомагали матері, чим могли. Не розбалувані були, та й як тут розбалуєшся, коли в селі життя таке – якщо не попрацюєш, то і не їси.

Поруч з Наталею жила самотня жінка Ольга. У неї був один єдиний син, якого вона любила більше всіх на світі, а чоловіка свого вона сама виставила – характер у неї був такий. Всі у неї жили не правильно, і тільки вона одна знала, як краще.

-Наталя, – покликала сусідку Ольга, коли Наталя поверталася з підробітку. – Я тебе запитати хотіла – вам потрібні черевики зимові? Може, кому з твоїх синів підійдуть, а то моєму Миколі малі стали. У тебе ж їх троє, всім не накупити напевно.

-Потрібні нам черевики сусідко. Якщо можеш віддати, то з радістю приймемо, – відповідала Наталя.

-Зараз винесу. Вони звичайно вже не модні, мій Миколка їх два роки тому носив, але твоїм хлопчакам підуть, – з усмішкою сказала Ольга.

Сусідка завжди намагалася підкреслити, що її син краще забезпечений усім найкращим в порівнянні з сусідськими братами. А ще оберігала його від будь якої праці. Коли сини Наталії працювали на городі, сусідський Миколка катався на новому велосипеді, щосили вихваляючись подарунком матері.

-Ууу, Миколка знову тут їздить, велосипед свій всім показує, – злився молодший з братів Сашко.

-А тобі що з того? Нехай катається, – відповідав йому старший брат Віктор, – ти копай, копай картоплю, та за собою дивись краще. Крім нас матері ніхто не допоможе, вона і так на двох роботах працює, щоб нас одягнути – прогодувати.

-Теж хочеться велосипед мені, – не заспокоювався молодший брат.

-Заробиш колись, тоді й купиш. Копай, кому кажу!

Так і росли сусідські дітлахи. Три брата скромно жили, здебільшого всі чимось були зайняті. А Миколка, син сусідки Ольги, прохолоджувався і ні чим не затруднявся.

Та все просив у матері подарунки дорогі. А мати йому ні в чому не відмовляла, все балувала його дорогими іграшками та розвагами. Та не пропускала нагоди сусідку Наталю зачепити, що, мовляв, он який у неї синочок вгодований та веселий, всім забезпечений і ні чим не обтяжений.

-Ти своїх синів Наталю в цирк хоч повезеш? Он, на магазині афішку наклеїли, що в райцентр цирк приїжджає, – з усмішкою питала Ольга.

-Ні, не їдемо ми в цирк. Зимовий одяг купили, не залишилося грошей на розваги, – відповідала Наталя.

-Що ж це у твоїх синів зовсім дитинства немає, – Ольга побачила братів, які робили щось на подвір’ї по хазяйству.

-Дитинство у них є, але таке, яке я можу їм дозволити. Сини у мене ситі, одягнені, в школі вчаться старанно. А те, що немає у них чогось з надлишком, так вони мене розуміють – що одна я у них, батька немає. Зате помічники он які виросли, – Наталя пішла в бік будинку бо не хотіла продовжувати цю розмову.

-Маааам, мааааам, – син Ольги Миколка голосно кликав матір з дому, – йди, годуй мене! Скільки можна чекати!

-Біжу, біжу Миколка, вже біжу, – Ольга побігла в сторону будинку, щоб накрити стіл для свого єдиного улюбленого сина.

Минуло кілька років. Сини Наталії виросли, відслужили і кожен влаштувався в житті по – своєму.

Двоє старших поїхали в місто, там відучилися, знайшли роботу і одружилися. Часто відвідували матір разом зі своїми сім’ями.

Згодом облаштували батьківський будинок, в якому жила Наталя – зробили капітальний ремонт, побудували прибудову.

Прямо садиба у Наталії тепер, а не той старий будиночок, в якому вона ростила своїх синів.

Молодший син залишився в селі, тут і одружився. Майже кожен день він провідував матір, щоб допомогти їй зі справами по господарству і зробити всю важку роботу, якої в селі не мало. Наталя не могла натішитися на своїх дітей, дуже пишалася своїми трьома синами та онуків няньчила.

Син же Ольги сусідки влаштувався в житті не так добре. Не звиклий до праці, поїхав він до міста вчитися.

Ольга з гордістю розповідала всім, як відправила його в інститут, що Миколка її скоро важливою людиною стане. Та тільки не довго вчився Миколка в місті, через пів року його відрахували за пропуски і неуспішність.

Повернувся він до матері в село, та так і сидів без роботи на материних харчах. Працювати йти не хотів, все більше перед телевізором лежав.

Мати ж його жаліла, все на собі тягла. А потім і зовсім став гульбанити з місцевими. Так і живе донині з матір’ю, без сім’ї, без дружини. Будинок їхній зовсім занепав, а Миколка до праці не привчений, нічого робити не хоче. А тільки лежить цілими днями на дивані, та чекає, коли мати його нагодує.

Ось така історія про дві сім’ї, де матері ростили синів поодинці. Одні не були розпещені: не було у них дорогих іграшок і розваг, а виросли розумними, працьовитими людьми.

А Миколку мати пестила, пестила, нічим не обтяжувала. Та тільки до чого це призвело? До цього дня Миколка живе з матір’ю і нарікає на несправедливість життя…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.