Тетяна вирішила подзвонити до своєї бабусі. Ніхто, чомусь не відповідав. Жінка здивувалася і відчула що щось не так. Її бабуся Світлана вже давно жила сама у маленькому селі. Недовго думаючи, Тетяна взяла три дні відпустки за свій рахунок і поїхала в село. Коли вона зайшла у будинок бабусі, то її обуренню не було меж

Тетяна виросла в маленькому селі. Мама з бабусею Світланою виховували її, сестру Валю і брата Віктора.

Батько не стало, коли наймолодшому Віктору було тільки три місяці. Так сім’я залишилася без годувальника…

Здебільшого ними займалася бабуся, мама постійно працювала у дві зміни.

Бабуся Світлана буквально на руках їх виняньчила, та ще встигала і господарством займатися, і на городі все вирощувала.

А без усього цього їм було б тяжко, зарплата у мами була невелика, пенсія за втратою годувальника ще менша, а вже про бабусину смішну пенсію можна й не говорити.

Тетяна одна з усіх трьох поїхала до міста, закінчивши школу із золотою медаллю, вступила до інституту та вивчилася на терапевта.

Вона і в інституті навчалася на відмінно, а після закінчення інституту, отримала місце терапевта і їй виділили кімнату.

Потім Тетяна Василівна зустріла свого майбутнього чоловіка та остаточно стала міщанкою.

Тепер вона зрідка приїжджала у гості до рідного села.

Мама і бабуся дуже пишалися нею, а сестра заздрила і тому вони практично не спілкувалися з нею.

Згодом сім’я потихеньку почала розпадатись:

Валентина вийшла заміж і пішла жити до чоловіка, мами не стало.

Молодший брат спочатку, жив із бабусею Світланою, їй на той момент уже було сімдесят сім років, а потім узяв жінку з дитиною і перейшов жити до неї.

Бабуся залишилася одна, вона відмовилася від пропозиції Тетяни переїхати до неї в місто, скільки та її не вмовляла, сказала, що звикла справлятися сама з усіма справами та жити у своєму домі.

Минуло трохи більше року і ось, незадовго до новорічних свят, бабуся не чомусь відповіла на два дзвінки від внучки. Тоді Тетяна зателефонувала сестрі, і Валя їй сказала:

-Чого ти переживаєш, з нею все гаразд, я бачила бабусю кілька днів тому, здалеку, вона йшла в магазин, мабуть.

Тетяна попросила Валентину відвідати стареньку, але та пробурмотіла, що їй ніколи, своїх справ вистачає, нічого з нею не сталося, а якби сталося, то сусіди вже б повідомили.

Тетяну її відповідь засмутила. Як можна так про рідну людину говорити?!

Тоді вона зателефонувала братові, слухавку взяла невістка, яка, за словами бабусі, її не любила.

Та на прохання покликати брата до телефону, сказала, що Віктор зараз десь гульбанить, і поклала слухавку…

Недовго думаючи, Тетяна взяла три дні відпустки за свій рахунок і поїхала до села.

Коли вона зайшла до будинку, то обуренню її не було меж.

Бабуся лежала на ліжку, укутавшись у ковдру поверх кожуха, в холодній нетопленій хаті.

Вона була зовсім слаба і ніхто з онуків не спромігся навіть прийти до неї, не кажучи вже про те, щоб купити ліки і доглядати за бабусею.

Тетяна розплакалася від сорому і за себе, і за рідних, які отак повелися зі старенькою, яка виростила їх, віддавши їм свою любов і турботу.

Тетяна обняла стареньку:

-Пробач, рідна, пробач, заради Бога, за нашу поведінку. Все, одягайся, я тебе забираю до себе!

У міській квартирі бабуся була вперше. Їй усе було незвичне – і гаряча вода з крана, й унітаз, на який вона дивилася з подивом. А потім, коли бабуся одужала, то не могла зважитися вперше увімкнути газову плиту.

Тетяна купила їй все нове, особливо їй сподобався махровий халат і м’які капці, яких у неї зроду не було, як вона висловилася.

Онук, вірніше, її правнук, переїхав до зали, а бабусі віддали дитячу кімнату, щоб вона себе вільно та комфортно почувала. Поставили їй невеликий телевізор, а правнук навчив її користуватися пультом.

Бабуся одужала, стала краще виглядати. Вона переглянула купу серіалів та фільмів, була така щаслива, як маленька дитина, дивуючись усьому.

Тетяна раділа, що бабусі у них подобається.

Але минуло три місяці і на початку квітня вона зібралася додому. Внучка її не відпускала, але старенька була непохитною – город їй, бачите, треба висадити.

-Ти точно, добре почуваєшся?

-Звичайно, рідненька, я себе давно так добре не почувала, як зараз. Поїду я. Додому вже хочу.

Коли вона зібралася і, вже прощаючись із Тетяною, сказала:

-Я прожила ці три місяці в раю на землі, дякую тобі, моя люба онучко. Це була єдина, справжня відпустка за все моє життя.

А ближче до осені бабуся пішла до небесного раю…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.