Люда повернулася додому втомлена. Відкрила двері і ахнула. Бардак був скрізь: ліжко не застелене, посуд не помитий. – Олено, я тебе просила прибрати, – одразу вигукнула вона до дочки. – А чому я повинна робити те що ти просиш? – відмахнулася Олена. Люда образилася, повикидає все з кімнати, а дочка в слози: – Не дарма від тебе тато пішов. Я краще до нього піду жити. Люда, не довго думаючи, подала дочці сумку і вказала на шафу. Ох, що за життя почалося в дівчинки

Люда, розумниця, красуня, швачка від бога, та просто добра жінка завжди користувалася повагою у оточуючих. Люду любили, цінували, шанували, і ніколи не забували. Ще б пак, адже у Люди свій маленький бізнес з пошиття та ремонту одягу. Ну як бізнес? Так, невеликий кабінет з парою швейних машин та оверлок, от і все багатство. Але, як кажуть, основне багатство це руки Люди. Найпростіші жіночі руки, але оточуючі вважали інакше, і крім як золотими ці самі руки не називали.

Бо як же? Золоті, не інакше. Вшити блискавку в куртку? То це до Люди! Вона це миттю зробить, 10 хвилин зачекав і готове.

Латку на ту ж куртку поставити – так теж до Люди. І головне так майстерно все робить, і не причепишся, ніби на фабриці спочатку так задумано було. Жодної роботою Люда не нехтувала. Якщо немає замовлень на пошиття сукні – Люда ставить латки на штани, кофти, ушиває речі, що стали великими, і роздає маленькі. Ніколи не сидить без діла. Дивишся, і штори їй несуть, і постіль замовляють пошити.

Загалом, гарна жінка, ця Люда. Молодець жінка, старається, тягнеться одна, чоловік – то негідник виявився, не витримав та втік, залишивши її одну з трьома дітьми. Старша вже в коледжі навчалася, а молодша до дитячого садка ходила. Середня між ними, в старших класах школи, ось-ось випускний.

Люда і на роботі все встигала, і вдома. Порядок ідеальний, в городині ні зілинки. Доньки знову ж таки допомагали у всьому, що старша, що молодша, скрізь з матір’ю, у всьому підсоблять, бачать, як їй, бідненькій, важко. А ось середня ні, з лінню дівчина була, зроду чашку за собою не помиє, ліжко не заправить. Сидить у кріслі, та в телевізор дивиться, серіали дивиться і про життя гарне мріє, про таке, де все у неї є, а робити нічого самій не треба. А чому ні? Кіно – воно звичайно вигадка, та тільки звідкись то сюжети йдуть? Звичайно ж із життя реального, є дівчата, яким щастить у житті, і кохання, і багатство в одному флаконі знаходять. А всього – то і треба, що красивою народитися. Цього у Оленки не відібрати, красуня, яких пошукати. І коса русява, і очі блакитні, і фігура, все є, нічого не відібрати. Тільки в голівці цій симпатичній каша суцільна.

Мама про уроки доньці твердить, а та знай собі, нігтики пиляє, очі фарбує, та у віконце тужливо дивиться.

– Кому каже потрібні ці уроки твої та знання? Не хочу я, як ти над барахлом подертим корпіти, лагодити його. Ось вступлю на секретарку вчитися, потім в офіс працювати влаштуюся, начальника зачарую, адже він буде неодмінно молодий, холостий та неодружений. Заміж за нього вийду, і житиму приспівуючи.

Люда до неї і так, і сяк, мовляв, не буває так, як тобі бачиться, а як і буває, то раз на мільйон. Вчись, зайвим не буде, і приберись нарешті у своїй кімнаті, розвела бардак, ногою ступити нікуди.

А донька, знай собі дивиться на матір чистими, наївними очима і робити нічого не поспішає.

Люда образиться, повикидає все з кімнати, що в мішки запхає, що в коробки, та на веранду, а дочка в сльози, мовляв, недаремно від тебе тато втік! Все тобі не подобається, все тобі не те, і не так. І його вичитувала постійно, і нам життя не даєш. Адже правда, дівчатка?

Дівчатка, сестрички які мовчки дивилися на Оленку, але погоджуватися не поспішали. Старша, Катя, так і зовсім копія мами, порядок у всьому їй подавай, теж свариться, що сестра у неї така, а молодша що? Вона маленька, їй що скажуть, те вона й робить.

І такі сварки-розмови кожен божий день. Татко гарний, а мама-ні, за непорядок і насваритися готова.

І що цікаво, Оленка і справді копія батька свого. У всьому. Починаючи з зовнішності, закінчуючи характером. Така ж лінива, некваплива, повільна. Така ж мрійниця, любителька халяви. Також багато хоче мати, але робити для досягнення мрій нічого не бажає. Тата дівчинка любила, обожнювала, і готова була звести його до лику святих хоч прям зараз, та й тато з усіх дочок особливо виділяв Оленку. Часто їй дзвонив, кликав у гості, і намагався балувати.

Якось, у момент чергової сварки Оленка в серцях сказала матері, що краще б вона жила з татком, ніж із нею.

Люда, не довго думаючи, подала дочці велику сумку і вказала на шафу. Вперед, збирай речі, йди до тата.

Окрилена Оленка поспішила порадувати улюбленого татауся, та тільки не дуже він зрадів, судячи з голосу, та робити нічого, надвечір пообіцяв заїхати за улюбленою донечкою.

***

Ох, що за життя почалося у дівчинки! Не життя, малина! Ніхто не нудить з приводу посуду, що горою стоїть у раковині, ніхто не каже вчити уроки, ніхто не ходить по п’ятах з вимогою наводити лад! Краса! Виявляється, що і без злісної мами можна чудово жити!

Люда неспроста так вчинила, а за порадою розумнішої та досвідченої подруги, мовляв, відпусти її до тата, нехай рожеві окуляри зніме, миттю назад попроситься, тільки ти відразу не погоджуйся. Отоді й став свої умови. Та сама не клич відразу, вичікуй, раз на тиждень дзвони. І грошей давай рівно стільки, скільки аліментів він платив, нехай зрозуміє, як це, коли всі хотілки купити нема на що.

Перший тиждень пройшов стрімко та весело. Харчувалися тато з донькою виключно локшиною швидкого приготування, кашею з пакетів та яєчнею та бутербродами. До вихідних чистий посуд закінчився, і між дитиною і батьком сталася перша сварка – а хто ж повинен мити посуд?

Зійшлися на тому, що кожен зараз помиє половину, а надалі, щоб не виникало непорозумінь завідувати чистотою посуду, будуть Оленка, вона ж дівчинка, майбутня господиня, у 9-му класі вчиться. Це тато так вирішив, але Оленці його рішення не сподобалося, і вона бризнула, мовляв, я піду до мами, раз ти такий.

Люда, що весь тиждень нервово смикала телефон в очікуванні дзвінка від доньки мало не відповіла після першого гудка, але потім, взявши себе в руки, заспокоїлася, і пропустила дзвінок. Лаючи себе на чому світ стоїть, мама вже зібралася передзвонити, але телефон знову ожив.

-Мамо, я додому повертаюся. Приїдь, забери мене звідси!

Люда тріумфувала, і вже було зібралася їхати за донькою, але вчасно схаменулась, і зробивши строгий голос повідомила, що з нею такий номер не пройде. Що це за новини? Сьогодні у тата житиму, завтра у мами. Пішла – живи з татом. І взагалі що ви не поділили? Ах посуд мити попросив? Ну не знаю, не знаю, як він так міг, він же такий добрий!

Наступний дзвінок від доньки надійшов уже того ж вечора. Оленка скаржилася, що в неї закінчилися кишенькові гроші.

Люда знову запереживала, і хотіла одразу скинути потрібну суму на карту чоловіка, але знову вчасно одумалася, і строгим голосом повідомила, що аліменти за місяць віддала татові готівкою, мовляв, проси у нього, визнає за потрібне – дасть.

Ображена дитинка відключилася, але через 5 хвилин передзвонила знову, щоб повідомити, що тато – жадібний, у кишенькових грошах відмовив, і просив передати мамі, що на ці копійки і тижня не прожити, не те, що місяць.

Люда через дочку передала, що він їй ці копійки платить на трьох дітей, а вона – вона щедра, на одну дочку всю суму віддала.

Весь тиждень донька дулася, і не дзвонила, зате колишній чоловік дзвонив щодня, і скаржився, що донька – ледар, нічого не хоче робити, а тільки просить. Забирай мовляв назад свою дитинку, а мені дайте спокій.

Наша Люда – сильна жінка. Вона мужньо терпіла і чекала. Чого вона чекала-вона й сама не знала. І доньку їй було шкода, і себе, але коли інші методи впливу закінчилися, то треба пробувати хоч так, може, що й вийде.

***

У домі тата та доньки стояв шум до стелі. Люблячий тато кричав так, що тремтіли стіни.

Дівчинка називається! Та ти за місяць будинок так загадила, як я навіть за 3 не зможу! Навколо бардак, бруд, чистого посуду немає, речі теж усі брудні! Ти що, не можеш завантажити речі в пралку? Хто за тебе все це робити має? Та за мною самим догляд потрібний, ще й ти на мою голову нав’язалася!

Після чергової сварки з татом Оленка знову зателефонувала мамі зі скаргами на батька, мовляв, важкою працею просить займатися! Де це бачено, щоб дитина пранням та прибиранням займалося? Забирай мовляв мене додому, мамо, та житимемо, як раніше.

-Люда, тільки й змогла, що поспівчувати дитині, мовляв, бідненька, це ж так складно, речі в машинку закинути, та чисті витягнути. Ніяк мовляв не можу забрати тебе, я ж тебе не гнала, ти сама зволила до тата піти, а пішла – живи, слову своєму не зраджуй, що назад не повернешся.

З кожним дзвінком претензій від доньки ставало все менше, і одного прекрасного дня дочка зателефонувала для того, щоб дізнатися, як готують борщ. Люда із задоволенням проконсультувала дитину, а потім Оленка, цілком ввічливо і культурно запитала, а чи можна їй повернутися назад? Мовляв, усе усвідомила, зрозуміла, що не права, дуже скучила за рідним домом, кімнатою, сестрами, і навіть по мамі. Та й помилилася я, ніяка ти не зла. Ти хороша, я люблю тебе.

– Мамо, я обіцяю, я все- все буду тобі допомагати! Чесно чесно! Тут тато одружуватися збирається, а в нього наречена така нечепура, навіть чашку за собою помити не може. Ти не хвилюйся, я сама приїду, можна?

– Так звичайно можна!  – Люда співала та танцювала! План удався, і минуло всього майже 2 місяці!

Дочка повернулася додому. Звичайно складно різко переналаштуватися, іноді і забувала вона посуд помити, ліжко застелити, та вдома прибрати, але вже після першого нагадування тут же намагалася виправитися, і робила все, що потрібно. Навіть навчання вона трохи підтягнула. А до тата більше не збиралася жити і не казала, що мама погана.

Зараз Оленка вже сама мама, може іноді влаштувати собі ліниві дні і не наводити лад, але все ж таки найчастіше у неї відносно чисто. Не ідеально звичайно, але цілком терпимо. Ну не всім же бти ідеальними господинями, правда? Зате в неї завжди смачна і свіжа їжа, чистий посуд. На гору брудних тарілок у раковині – вона дивитися не може ще з життя з татом.

З приводу всієї цієї ситуації Оленка каже, що без такого досвіду, без такого уроку від мами нічого путнього з неї не вийшло б. Мама права була, коли ось так провчила її.

А олігарха вона так і не знайшла, та й секретарем передумала ставати. Оленка – кондитер, і кажуть, дуже добрий. Чоловік у неї – механік. Живуть просто, не бідно, не багато, зате в коханні та злагоді. Вона каже, що заради своєї доньки, напевно, теж би так вчинила.

Хто тут правий, хто винен, не беруся судити, але як мені здається, якщо ціль виправдовує очікування, то чому ні? Може й права була Люда, а може й ні, головне, що допомогло, головне, що зрозуміла Оленка, що мама не стала гіршою від того, що вимагає порядок, а тато не став кращим від протилежного.

Все добре що добре закінчується.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.