Володя та Таня одружилися. Колишні студенти у пошуках роботи. Вибору із житлом не було. Жити стали з мамою Володимира. Таня вже давно її знала.
Валентина Іванівна, так звали свекруху Тані, працювала вчителем. Вчити інших міцно засіло у її голові. Тільки от із сином цей номер не проходив. Не піддавався син вказівкам мами.
Йшла вона рано, але перед цим обов’язково підіймала безробітних молодят. Таня йшла разом із нею. Вона вважала за краще самій шукати собі роботу. Таня також педагог.
– Вставай. Час і роботу шукати. Володя, я тебе на співбесіду записала. Адреса на столі. Не запізнись, – гукала перед відходом мама.
Але тільки двері зачинялися, Володя засинав знову. Звичайно, співбесіду він проспав. І так вже не вперше.
Таня вже працювала, а Володя все спав.
– Ти маєш на нього вплинути. Ти дружина. Або сама йому роботу знайди, – говорила невістці свекруха.
– Я йому вже пропонувала. Він спить, а потім грає, – пояснила Таня.
– Значить, неправильно кажеш. Треба суворіше, – вигукнула Валентина Іванівна.
– Але й у вас не дуже виходить, – спробувала заперечити невістка.
– Ти дружина!
– Треба нам разом діяти, – запропонувала Таня.
Так минув місяць. Володя працювати не поспішав. Його й як раніше все влаштовувало. З мамою жити добре. Спи, їж, грай, а іноді ще й гуляй. На “гуляй” він раніше гроші у мами просив. Але мама незабаром після весілля свій гаманець для сина прикрила і відмовляла.
Насправді вони з Танею домовились. Таня наполягла. Ледве переконала Валентину Іванівну. Але два педагоги порозумілися. Друзів у Володі багато. То свято, то день народження, то просто вечірка. Гроші потрібні. А ще й одягнутися треба красиво, стильно та по сезону.
А Володі куртка нова потрібна, черевики, та й по дрібниці.
– Таня, у Толіка день народження. Подарунок треба, – сказав якось Володимир до дружини.
– А я тут причому? Я до Толіка теж піду? – здивувалася Таня.
– Ні. В нас чисто чоловіча компанія, – пояснив чоловік.
– Аааа…
– Допоможи мені подарунок купити, – сказав Володя.
– Ну добре. Завтра чекай на мене після роботи. Допоможу, – погодилася жінка.
У Тані вже дозрів свій план. Вона знала, що у чоловіка грошей немає.
Вибрали подарунок, заразом Таня в візок кинула упаковку туалетного паперу, рис, гречку та всякої дрібниці. Стали на касу. Касир почала пробивати товар. І в цей момент Таня, вдавши, що говорить телефоном, пішла.
Вова залишився біля каси. Тані нема. Грошей немає. Він же сподівався на жінку.
За десять хвилин він вийшов. Таня дивилася за ним і знову схопилася за телефон.
– В чому справа? Скільки можна говорити по телефону. Іди сама все купуй. Осоромився з тобою тільки, – Володимир ледве тримався.
– А в чому справа? – здивувалася Таня.
– Хто платитиме? – чоловік на всі очі дивився на дружину,
– Ти! Друг твій. Ідеш на день народження ти. Ти й плати. Я ж тобі вибрати допомогла, – єхидно сказала Таня.
Володя не знав, що відповісти. Він образився, і, не чекаючи Тані, пішов додому. Таня повернулася і купила все, окрім подарунка для друга Володі.
Вдома чоловік подивився, що купила Таня. Подарунку там не було. Нічого. Він у мами попросить грошей, подумав він. Та мама відмовила.
– Ви змовилися? – не витримав він.
– Ти про що? – здивувалася мама.
На день народження друга він не пішов. Без подарунка негарно. А сказати, що грошей нема, соромно.
– Холодно стало. Мені зимова куртка потрібна, – сказав знову Володя.
– Мені також потрібна. Спершу мені купимо, – відповіла Тетяна.
– А чому не мені? – здивувався Володимир.
– Ну, я на роботу ходжу, а ти вдома сидиш, – пояснила дружина.
– А мені коли?
– Коли гроші будуть.
Розмова далі не пішла. Потім був ще день народження та просто вечірука. Володя і туди не пішов. Мама грошей не дала, а Таня казала, що грошей на такі розваги немає.
Якось Таня помітила, що чоловік шукає роботу. Кілька разів він ходив на співбесіду. Втретє йому пощастило. Нарешті він почав працювати і заробляти. Настрій у нього був добрий, отже, і робота подобалася. Він навіть кілька разів розповідав про свій колектив.
– Завтра зайду за тобою. До магазину підемо, – сказав якось до Тані Володимир.
Таня навіть подумала, що хоче їй «віддячити» за той випадок. Але ні. Вони вибрали куртку для Вови, чоботи для Тані. Він сплатив покупки.
– Так добре, коли ти сам можеш купити все собі та коханій людині. Я все зрозумів. Просто підзавис у дитинстві. Мама раніше мною постійно керувала. Все було готове. Їжа, гроші. А після навчання я розгубився. А тепер друзі припинили запрошувати. Але ти важливіша.
– Мамі купи квіти, – сказала усміхнена Таня.
– Вона не любить квіти. Тортик купимо!
Пили чай із тортом. Мама з Танею раділи, що їхній план спрацював. Але найбільше радів Володимир. Він радів сам за себе.