Тетяна м’ялася біля входу до кафе. Вона точно знала, що в цей час дружина Віктора завжди тут п’є каву. Нарешті дівчина рішуче штовхнула двері. – Ольга Іванівна? Жінка повільно підняла погляд від чашки кави. – Слухаю вас, – спокійно відповіла вона. – Мене звуть Тетяна, і я коханка вашого чоловіка!

Тетяна м’ялася біля входу до кафе. Вона точно знала, що в цей час дружина Віктора завжди тут п’є каву. Потрібно було багато часу, щоб дізнатися про це. Нарешті дівчина рішуче штовхнула двері.

– Ольга Іванівна?

Жінка повільно підняла погляд від чашки кави, яку гіпнотизувала.

– Слухаю вас, – спокійно відповіла вона.

– Мене звуть Тетяна, і я коханка вашого чоловіка! – З якимось переможним викликом сказала дівчина.

Ольга відпила маленький ковток кави і сказала:

– І що?

Таня здивувалася.

– В сенсі?! Я ж кажу, ваш чоловік зраджує зі мною!

– Повторю: і що?

– Ви стара, а я молода та гарна!

– З останнім можна посперечатися, – відповіла Ольга, задумливо розглядаючи трохи вульгарне вбрання дівчини, – але… І що?

Таня, завмерла, не так уявляла цю розмову. Потім, не питаючи, таки сіла за столик. Вона прийшла сюди з певною метою і досягне її!

– А те, що він з вами розлучиться! Просто ви його не відпускаєте! Ви вже жінка у віці, а він мене кохає!

Ольга знову зробила ковток кави.

– Дорога Таню! Таких, як ти він має ще дві штуки. Ти вже не ображайся, що я вас штуками вважаю, просто за все наше спільне життя вас було так багато, що запам’ятовувати не варто.

– Ви брешете! – верещала вона.

– Запитай у нього, – знизала плечима жінка. – Він зі мною ніколи не розлучиться, наші життя та справи сплетені так щільно, що розірвати вже не вийде.

Ольга відставила кружку, повільно підвелася.

– До речі, все майно давно оформлене на наших дітей. Що в нього, що в мене є лише грошові забезпечення, і якщо ти надумаєш спробувати щось досягти дитиною, хоча сумніваюся, він дуже уважний у цьому питанні, то ми її просто в тебе заберемо.

Тетяна втиснула голову в плечі, весь її план завалився за ці пару хвилин… Адже дитина була останнім аргументом, тільки треба було б завагітніти…

– Ольга Іванівна? – Раптом пролунало збоку. Вони разом повернулися до дівчини, що наблизилася.

– Слухаю, – зітхнула вона.

– Я люблю вашого чоловіка! – випалила дівчина.

– О, ще одна! – Ольга посміхнулася і обернулася до Тетяни. – Ось ваша подруга по нещастю, можете побалакати, якщо мені не вірите!

Ольга Іванівна повільно вийшла з кафе, залишаючи двох дівчат ділити шкуру ніколи навіть не спійманого ведмедя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.