Тетяна м’ялася біля входу до кафе. Вона точно знала, що в цей час дружина Віктора завжди тут п’є каву. Потрібно було багато часу, щоб дізнатися про це. Нарешті дівчина рішуче штовхнула двері.
– Ольга Іванівна?
Жінка повільно підняла погляд від чашки кави, яку гіпнотизувала.
– Слухаю вас, – спокійно відповіла вона.
– Мене звуть Тетяна, і я коханка вашого чоловіка! – З якимось переможним викликом сказала дівчина.
Ольга відпила маленький ковток кави і сказала:
– І що?
Таня здивувалася.
– В сенсі?! Я ж кажу, ваш чоловік зраджує зі мною!
– Повторю: і що?
– Ви стара, а я молода та гарна!
– З останнім можна посперечатися, – відповіла Ольга, задумливо розглядаючи трохи вульгарне вбрання дівчини, – але… І що?
Таня, завмерла, не так уявляла цю розмову. Потім, не питаючи, таки сіла за столик. Вона прийшла сюди з певною метою і досягне її!
– А те, що він з вами розлучиться! Просто ви його не відпускаєте! Ви вже жінка у віці, а він мене кохає!
Ольга знову зробила ковток кави.
– Дорога Таню! Таких, як ти він має ще дві штуки. Ти вже не ображайся, що я вас штуками вважаю, просто за все наше спільне життя вас було так багато, що запам’ятовувати не варто.
– Ви брешете! – верещала вона.
– Запитай у нього, – знизала плечима жінка. – Він зі мною ніколи не розлучиться, наші життя та справи сплетені так щільно, що розірвати вже не вийде.
Ольга відставила кружку, повільно підвелася.
– До речі, все майно давно оформлене на наших дітей. Що в нього, що в мене є лише грошові забезпечення, і якщо ти надумаєш спробувати щось досягти дитиною, хоча сумніваюся, він дуже уважний у цьому питанні, то ми її просто в тебе заберемо.
Тетяна втиснула голову в плечі, весь її план завалився за ці пару хвилин… Адже дитина була останнім аргументом, тільки треба було б завагітніти…
– Ольга Іванівна? – Раптом пролунало збоку. Вони разом повернулися до дівчини, що наблизилася.
– Слухаю, – зітхнула вона.
– Я люблю вашого чоловіка! – випалила дівчина.
– О, ще одна! – Ольга посміхнулася і обернулася до Тетяни. – Ось ваша подруга по нещастю, можете побалакати, якщо мені не вірите!
Ольга Іванівна повільно вийшла з кафе, залишаючи двох дівчат ділити шкуру ніколи навіть не спійманого ведмедя.