Тетяна купила гарний букет квітів, взяла подарунок і пішла на день народження подруги. Вона підійшла до її будинку і глянула на вікна квартири Зіни. Он і сама подруга у вікні, але вона Таню не помітила. Таня набрала її номер, але відповіді не було. Вона подзвонила її чоловікові. – Я зараз до вас зайду! Зіну привітати, – радісно сказала вона. – А нас нема вдома! – раптом відповів чоловік. Таня не розуміла, що відбувається. Вона ж бачила їх у вікні

Улюблені квіти Зіни Тетяна купила ще вранці. Не те щоб вона збиралася прийти до подруги з самого ранку.

Вона знала, що та встає пізно, але про всяк випадок купила наперед. А раптом увечері не буде білих хризантем, шукати їх потім на ніч по всьому району якось не хотілося.

А раніше, аніж ввечері Таня прийти до Зіни не могла. Вона працювала далеко від міста. Поки зміна закінчиться, поки на автобусі добереться…

Подарунок Таня теж приготувала наперед. Вибрати подарунок – найскладніша частина привітання.

Був час, коли дарували один одному каструлі і сковорідки – все, що потрібно в господарстві. Але тепер подруги могли собі дозволити купити не особливо потрібну, але приємну і гарну річ.

Таня купила кришталевий набір свічників. Чотири мініатюрні ангелики, кожен тримав у руках підставку під свічку.

-Зіні має сподобатися, – вирішила Таня.

На цей Новий рік вони не зустрічалися, та й взагалі стали бачитися все рідше. Таня мала якесь відчуття, що Зіна її уникає…

-Хоча з чого б це? – думала вона.

Раніше вони заходили один до одного просто, навіть без дзвінка.

На чашку чаю, швиденько обмінятися новинами та обговорити робочі проблеми.

Хоча проблеми були різні. Зіна займала керівну посаду, завжди на виду, завжди всім потрібна.

А Таня проста робітниця, її діло якісно завдання виконати і добре зміну здати.

Але все одно жінки знаходили про що поговорити. З однією школою скільки новин щодня.

Зінина дочка старша за дочку Тетяни на пару років. Дівчатка навчалися в різних школах, у кожної свої подружки.

Дочка Тетяни ходила в звичайну школу, а дочка Зіни – в гімназію з поглибленим вивченням іноземних мов.

Дівчатка виросли, повиходили заміж. До зими Таня чекала другого внука, чи внучку.

Донька Зіни, на жаль, розлучилася. Сумна і негарна вийшла історія. То кредити на квартиру молоді ділили, то інше майно…

Прикро, що через чоловіка дочка Зіни залишила дуже хорошу роботу, де і платили добре, і перспективи були.

Переїхала до нього в інше місто. Зіна хотіла онуків, але, може, й на краще, що молоді не встигли народити?

Зіна рано пішла на пенсію – наполегливо попросили. Ще старий працівник не звільнився, а вже кілька нових на його місце нетерпляче поспішають. Зрозуміло, що подрузі було шкода окладу, але останні пару років керівництво важко їй давалося – слаба була часто й подовгу.

Зіна сподівалася, що на пенсії займатиметься онуками, та ось не вийшло онуків…

Нічого, знайде застосування своєї енергії, вона розумна жінка. І у доньки життя налагодиться згодом.

Скільки разів Таня хотіла поговорити з подругою щиро й відверто. Але все не виходило.

У гості Зіну тепер не кликати, завжди вона то зайнята, то заслабла, то надвір виходити не хочеться.

Таня сама б до неї прийшла, але як прийдеш, якщо тебе не запрошують?

Таня не могла зрозуміти, яка чорна кішка між ними пробігла. Начебто й не сварилися, і нічого поганого про подружку Таня нікому не говорила. Та що там! Вона навіть і не думала поганого!

Як можна про Зіну подумати погано? Це зараз сім’я Тетяни стала на ноги.

Перестали вони з чоловіком рахувати кожну копійку і в тієї ж Зіни до зарплати, чи авансу гроші позичати.

Видали заміж донечку за гідного чоловіка. Тепер Таня, чоловік, дочка, зять – усі добре заробляють.

Будинок почали за містом будувати, та не аби який, а з гаражем, з верандою, з дитячим майданчиком. Чом би й не будувати, якщо свій зять архітектор?!

А був час, коли дочка Тетяни доношувала речі доньки Зіни.

Досі за ці речі Таня подрузі вдячна. Та хіба тільки за речі? За те, що завжди можна було прийти до Зіни зі своєю проблемою, яку вона вислухає, порадою допоможе.

За те, що у скрутну хвилину підтримає і словом і ділом.

Увечері Тетяна швиденько заскочила додому, переодяглася, взяла квіти і подарунок та й поспішила до Зіни.

Завтра Тетяні знову на роботу, вставати дуже рано, але хоч годину вона із Зіною посидить.

Дійшла Таня до її будинку, дістала телефон. Подумала, що все ж таки недобре йти без попередження.

Звісно, ​​за двадцять п’ять років дружби подруга звикла, що у день народження Таня обов’язково приходить її привітати.

Але інша тепер стала Зіночка, може, їй і не сподобається така безцеремонність.

Поки Таня набирала номер подруги, вона подивилася на вікна квартири Зіни – у всіх трьох вікнах на другому поверсі яскраво світило світло

-Ой, треба сказати, щоб штори щільніше закривала, – подумала Таня. – А то все видно, як у телевізорі!

Ось чоловік Зіни пройшов із тарілкою в руці. Напевно, футбол дивитися, скоро якраз матч починається.

Чоловік Тетяни теж цю гру чекає.

А он і сама Зіна, у своєму улюбленому червоному халаті, підійшла і відчинила кватирку.

Таня махнула їй рукою, але Зіна її не помітила і пішла в кімнату.

-Мабуть, по телефон! – подумала Таня, слухаючи гудки в слухавці.

Але Зіна на дзвінок не відповідала… Таня спробувала ще кілька разів і зателефонувала до її чоловіка.

-Може свій не чує, – подумала вона.

-Добрий вечір! – радісно сказала Таня у слухавку. – Я зараз до вас прийду! Зіну привітати.

-Так нас вдома немає, – раптом відповів чоловік Зіни.

Таня застигла з телефоном в руці.

-Як ні? – розгубилася Таня. – А де ви?

Вона не розуміла, що відбувається. Таня ж щойно бачила їх у вікні.

-Ми всі в обласному центрі, у гості поїхали до родичів Зіни. Ночувати у них залишимося.

Таня подивилася на вікна, на телефон…

-Зіна не хоче мене бачити? – подумала вона. – За що?

-Завтра будете вдома? – запитала вона. – Квіти зав’януть, шкода.

-Ні, раніше, аніж наступного тижня ми назад не збираємось. У мене вихідні, а Зіна, сама знаєш, на пенсії, дочка теж поки що не працює…

Він поклав слухавку, навіть не попрощавшись…

Таня стояла під вікнами, притискала до себе подарунок, букет і плакала…

Сльози солоними доріжками стікали по щоках.

-За що? Чому? У чому я завинила? – думала вона.

Нема відповіді…

Таня й досі не розуміє, яка чорна кішка пробігла між подругами.

На роботі вони не сварилися, чоловіків вони теж ніколи не ділили і не ревнували одна до одної…

Тоді чому ж Зіна відвернулася від старої подруги?

Мабуть це звичайна заздрість… Але тоді, яка ціна була цій дружбі?

Цього Таня пояснити не могла…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.