Коли Таня дозволила молодшій сестрі трохи пожити з ними, то й подумати не могла, що все закінчиться так. Кілька днів тому Оля зізналася, що вагітна, а сьогодні і зовсім здивувала новиною.
– Я вагітна від твого чоловіка, вибач!
– Що? – закліпавши очима, спитала Тетяна. – Ти в своєму розумі?
– Таня, ти зрозумій. Ми любимо один одного. Хто ж знав, що так вийде?
– У сенсі любите? Ти школу тільки торік закінчила, а йому вже сорок невдовзі! Як ти взагалі могла так вчинити?
– Ти просто не розумієш, наскільки чудовий твій чоловік! – Ображено сказала Оля. – Ти його зовсім не цінуєш!
– Що? Я не ціную? Ти сама себе чуєш?
– Ти тільки й робиш, що свариш його цілими днями, а йому любов і ласка потрібна!
– Я так розумію, кохання і ласку він знайшов у твоїх обіймах? І давно ви почали спати разом?
Оля винувато опустила очі, але потім все ж таки подивилася на сестру.
– Вже півроку!
– Півроку? – У Тані в голові це не вкладалося.
І чому вона раніше не помічала? Невже вони так добре ховалися? А цей негідник казав дружині, що любить, ділив з нею ліжко, а коли дружина йшла на роботу, розважався з її сестрою? Культурних слів про нього нема.
Іван ще не прийшов із роботи. Він поки не знав, що за сюрприз на нього чекає вдома. Цікаво, чи зрадіє чи ні? Навряд чи…
– Оля, у тебе взагалі совісті немає? Я тебе впустила до свого дому, щоб ти не жила в гуртожитку, а ти так заплатила мені за доброту?
– Якби ти любила свого чоловіка, то цього не сталося б!
Різниця у сестер чимала, десять років. Олі тільки недавно дев’ятнадцять виповнилося. Відповідно Тетяні двадцять дев’ять. Чоловік був старший за неї на вісім років.
– Ти мене ще життя навчатимеш?
– А хто тобі ще правду скаже? Нормальні жінки вдома сидять, будинком займаються, дітей народжують, а ти що? Бізнес-леді! Жодному чоловікові така не сподобається!
– Ну так, а жити за мій рахунок йому дуже подобалося!
Майже повністю родину забезпечувала Таня. Ні, Іван теж працював, але отримував набагато менше. Раніше їх це взагалі не бентежило, але тепер. Тепер вона дуже ображалася.
– А кому б не сподобалося.
– Оля, а мені ось цікаво, на що ти зараз розраховуєш? Що ми й надалі житимемо втрьох? – спитала сестра.
– Ні, звичайно, тобі доведеться посунутись! – Упевнено заявила Ольга.
– Посунутись? Ти взагалі знаєш, що це моя квартира, а не Івана!
– У шлюбі все спільне! – незворушно сказала сестра.
– Все, куплене у шлюбі. А цю квартиру я купила раніше, ніж вийшла заміж! Тож я тебе вітаю, моя люба. Зараз Іван з роботи повернеться, ви обидва зберете свої манатки та підете! Тобі ясно?
– Нікуди ми не підемо! – схвильовано сказала Оля.
– Ще як підете! Побіжите, ось побачиш!
– Таня, ти ж не виставиш вагітну сестру надвір?
– А сестра не встигла про це подумати, коли з моїм чоловіком спала? Причому законним!
– Я не винна, що він полюбив мене більше, ніж тебе!
– От і живіть далі в коханні та злагоді! – з єхидною усмішкою відповіла Таня. – А тепер іди й речі збирай, щоб потім довго не поратися!
– Не буду!
– Гаразд, сама зберу! Якщо хочеш, можеш поки що подзвонити і матусі поскаржитися. Дивишся, може, вона тебе й підтримає!
Ще й мамі треба сказати! Про батьків Ольга зовсім забула. Вона взагалі мало думала. Варто їй уперше побачити чоловіка сестри, як вона закохалася.
У принципі, нічого дивного. Іван симпатичний і навіть дуже, плюс високий, міцний. Дівчаткам такі подобаються.
Щоправда, він не відразу помітив сестричку дружини, але вона так вміло його приваблювала, що він здався. Хитра дівчинка. Хоч і мала, а вміла натиснути на чоловічі слабкості. Своїми солодкими промовами йому всі вуха продзижчала.
Ні, звичайно, це анітрохи не применшує його провини, але таки ініціатором цього всього була саме Ольга.
Таня не жартувала. Вона пішла збирати речі сестри. Хотілося просто зараз її виставити, але вирішила дочекатися чоловіка з роботи. Оля ображено сиділа на кухні і їла печиво, намагаючись заглушити внутрішні переживання. Виходило погано.
Приблизно за годину додому повернувся Іван.
– Привіт! – З порога сказала йому дружина. – Ти станеш батьком!
– Що? – здивувався він. – Ти вагітна?
– Не я! Оля наша вагітна! І тільки не кажи, що ти тут ні до чого!
Іван схвильовано видихнув. Він уже знав про вагітність своячки, але не думав, що дружина вже в курсі їхнього роману.
– Таня, зачекай! Таня, послухай!
– Що послухати? – Іронічно запитала вона. – Хочеш розповісти, як ти любиш мою сестру? Мені нецікаво!
– Таня, ти все не так зрозуміла. Це все несерйозно! Я тебе люблю!
– Що? – Вилетіла з кухні Ольга. – А ще вчора ти казав, що любиш мене!
– Оля, не лізь, будь ласка!
– У сенсі не лізь! У нас дитина скоро буде, забув?
– Таня, давай обговоримо? – не заспокоювався чоловік.
Що тут обговорювати? Таня не хотіла його слухати. Їй було так прикро. Вона так і не змогла народити йому дитину, хоч і намагалася. А ця Оля вже на п’ятому місяці. Що ж, хай тепер грають у сім’ю, коли наробили справ.
– Іван, нема чого обговорювати. Я вже ваші речі збираю! – сказала дружина.
– Речі? І куди я, на твою думку, піду, на ніч дивлячись?
– Треба було думати про це, коли вирішив, що можна з моєю сестрою шури-мури крутити!
– Таню, я тебе кохаю!
– Про це можеш моїй мамі розповісти. І татові заразом! До речі, прикольно тестя і тещу тобі міняти не доведеться!
– Таня, я нікуди не піду!
– Підеш, як миленький! Навіть не сумнівайся! – Сказала вона і пішла далі складати речі.
Іван сів у крісло у вітальні і закрив обличчя руками. От же попав!
Оля тихенько підійшла і сіла на підлокітник біля нього, погладила його по плечу і ніжно сказала:
– Іване, не хвилюйся! Все буде добре! А половину квартири ми все одно відсудимо!
– Оля, відійди! – Попросив він, хотів подумати, але в голові порожнеча.
– Куди ж я тепер піду? Ти тепер батько моєї дитини!
– А ти взагалі певна, що він від мене? – похмуро запитав Іван.
– Звичайно! Я ні з ким, окрім тебе! Адже я люблю тебе!
Коли Таня проходила повз вітальню, то побачила, як Ольга сидить навколішки біля її чоловіка.
Закінчивши збирати речі, вона витягла чотири сумки до коридора.
– Все, можете йти. Якщо що-небудь забула покласти, потім заберете!
– Таня, куди ми підемо?
– Іване, та мені начхати! Взагалі начхати, розумієш? Раз у тебе вистачило розуму переспати з моєю сестрою, значить, і далі розберешся якось.
Він ще хвилин п’ятнадцять намагався її переконати, але нічого не вийшло. Нема що робити. Взяв сумки, поклав у машину та повіз Олю до готелю. Не на вулиці ж ночувати.
Як тільки за ними зачинилися двері, Таня одразу зателефонувала батькам. Розповіла їм, що сталося. Попередила, що Оля швидше за все гроші проситиме. Краще подумати, коли їй щось давати.
Мама з татом, звичайно, були здивовані почутим, але що вдієш?
– Ти як сама, дочко? – Запитала Валентина.
– Я буду в порядку! – відповіла Тетяна. – Може, не сьогодні, але буду! І мамо, більше не проси мене допомагати сестрі чи іншим родичам. Даремно я тебе послухала і Олю до себе пустила.
– Та хто ж знав…
– Ось і я не знала. Гаразд, не бери в голову. Незабаром у тебе онук чи онука народиться. Вітаю!
Таня поклала трубку і лягла на диван. Хотілося поплакати, але сльози не могли вийти назовні. Трохи подумавши, вона зрозуміла, що ще не все так погано вийшло, як могло б бути. У них з Іваном хоча б дітей немає, вже добре, бо спробуй їм потім пояснити, як так все вийшло.