Таня стояла на вулиці вже годину. Було холодно, але вона не залишала місце їхніх таємних зустрічей. – А раптом він прийде? – подумала вона. Хто зна, що могло трапитися. У нього ж дружина, діти… Почулися кроки. – Прийшов все-таки, – посміхнулася Таня. – Привіт, Павлику. – Таня! Давно тут стоїш? – Давно. Я сюди щовечора приходжу. – Таня, виходь за мене заміж. Від несподіванки вона застигла на місці

Таня стояла на вулиці вже годину. Було холодно, але вона не наважувалась залишити місце їхніх таємних зустрічей з Павлом.

-А раптом він все таки прийде? – подумала вона. Хто зна, що може затримати сімейну людину вдома. У нього ж дружина, діти… До цього треба ставитися з розумінням, якщо наважуєшся на стосунки з одруженим чоловіком…

За спиною пролунало шумне пихкання і скрип снігу під підошвами важких черевиків.

-Прийшов все-таки, – посміхнулася Таня і здригнулася.

-Привіт, Паша…

-Таня… – сильні руки обняли її зі спини і притиснули до широких грудей, а такий рідний голос шепнув у вухо теплим диханням: – Боже, як же я скучив… Давно стоїш тут? Не замерзла?

Вона примружила очі і з насолодою втягнула носом знайомий запах його одеколону.

-Давно, Павлику. Я сюди щовечора приходжу в той самий час. Чекаю годину, а потім повертаюся до своєї порожньої квартири, переконуючи себе, що не маю права засмучуватися. У тебе щось сталося?

-Таня, виходь за мене заміж.

Це було щось новеньке. Від несподіванки вона навіть не знайшлася, що відповісти на таку привабливу пропозицію, і тому просто мовчала в очікуванні, коли коханий скаже ще хоч щось.

А раптом вона не дочула? Раптом прийняла інші слова за ті, про які мріяла останні чотири роки?

Павло повернув її обличчям до себе і пальцем підняв підборіддя дівчини догори, щоб подивитися їй прямо в очі.

-Вийдеш?

-Павлику, у тебе ж уже є дружина. І діти, – пошепки нагадала Таня.

-Ми сьогодні подали на розлучення. Через дітей це трохи затягнеться, але це просто питання часу.

-Чому? У вас все було нормально.

-Нормально? – Павло гірко посміхнувся, але не вважав за потрібне пояснювати, що саме у відносинах із дружиною він вважав не зовсім нормальним. – Так чи ні, Таню?

Вони познайомилися в кафе, де Таня працювала офіціанткою. Високий, красивий, привабливий, вимогливий, ввічливий – цей чоловік одразу привернув її увагу. Було в ньому щось таке…

Мрія. Зовнішністю та манерами Павло повністю відповідав уявленням Тані про ідеального чоловіка.

Чорне, як крило ворона, волосся, уважні сірі очі, поблажлива посмішка, ямочка на підборідді – це вона любила очима.

Вухами любила його глибокий, оксамитовий голос і гучний сміх. Серцем – його всього цілком разом з усіма недоліками, яких у її обранця виявилося достатньо.

Павло не міг любити одну жінку. Він любив усіх. До того моменту, як Таня привернула його увагу, їй уже пальців на руках не вистачило б, щоб перерахувати всіх дівчат, для яких він влаштовував романтичні побачення за одним і тим самим столиком в тому самому кафе.

Але жодній з них – двічі. Щоразу це була нова пасія, з якою він жартував, якій посміхався, до руки якої торкався обережною, багатообіцяючої ніжності.

Таня чудово розуміла, що це за людина, коли мріяла про те, щоб якось він ось так само доторкнувся і до неї.

Дочекалася. Одружений чоловік, бабій – вона з головою поринула у вихор цих неправильних стосунків, бо хотіла їх.

Знала, що вона для Павла лише одна з багатьох дівчат, які, можливо, теж сумують від нерозділеного кохання і плачуть ночами в подушку від усвідомлення того, що в цьому зв’язку немає перспектив.

Якби він був іншим… Тоді він перестав би бути мрією.

-Ні, Павлику.

-Ні? – густі чорні брови здивовано піднялися вгору.

-Ні, – похитала головою Ліза і погладила замерзлими долоньками хутро на комірі його куртки. – Я одружена вже чотири роки, Павлику. На мрії. Знаєш, мені так хотілося почути ці слова… Але тільки від такого тебе, який ти в моїх мріях. Я не зможу ділити тебе з іншими, розумієш? А ти не змінишся…

-Хто знає…

-Я знаю, Павлику. А якщо таки змінишся, то перестанеш бути мрією. Я люблю тебе таким, яким ти є. Шлюб чи навіть просто спільне життя все зіпсують, тож залишимо все як є, добре? Мені досить рідкісних зустрічей, я не хочу нічого міняти.

-Це офіційна згода з тим, що я можу зробити пропозицію ще комусь? – холодно посміхнувся Павло.

-А якщо хтось інший зробить мені пропозицію?

Павло відповів на запитання Тані поблажливим поглядом, що означало:

-Куди ти від мене дінешся? – і до поцілунку на прощання не дозволила опуститися його гордість. Якби образився за натяк на можливість її стосунків з іншими чоловіками.

Таня проводила свого коханого довгим поглядом і вирішила, що ця зустріч була останньою.

Досить. Заміжньою за мрією бути, звичайно, романтично, але життя ж тільки одне. І сімейного щастя від мрії чекати не приходиться, якого часом дуже хочеться…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.