Таня спекла паску, нафарбувала яєць, накрила святковий стіл. Недільного ранку пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Сергій. – На запах прийшов? – Пожартувала Таня. – Скучив. Давай не будемо більше сваритись. Донька приїжджає все таки, – відповів він. Раптом у двері знову подзвонили. Жінка відкрила, і застигла на місці. На порозі стояла дочка Настя, з сумкою на плечі, і з згортком в руках

Таня одружилася рано. Відразу після закінчення школи. Як сварилася на неї мама, кричала, на вулицю не пускала.

– Куди так рано? Поживи, подивися, професію отримай, а потім вже заміж іди. Нікуди він не дінеться, якщо кохає. А діти підуть? І що? Життя не бачила зовсім. Послухай мене, доню, не поспішай. – умовляла мама.

Але Таня так закохалася в Сергія, що не пам’ятала себе, всім серцем тяглася до нього. Світ білий не милий їй без нього. Відмовляла, відмовляла мама, та поступилася. Але за умови, що все ж таки вступить вчитися. Професія потрібна, життя довге, непередбачуване, складне…

Вчитися Таня вступила до коледжу на бухгалтера. У вересневі, останні сонячні теплі деньочки, зіграли весілля. Мама то з гордістю дивилася на красуню доньку, то потай сльози втирала – молода ще надто.

Жити стали у Сергія. У них квартира більша. Вранці свекруха одразу оголосила, що почалися трудові будні, будь добра, приготуй чоловікові сніданок, та не забудь посуд помити. І Таня швидко зрозуміла, що кохання коханням, а зі свекрухою жити – не солодко. То не так, це не так. Там пил, там крихти, підлогу в коридорі забула протерти, суп недосолила … А ще ж вчитися треба.

Свекор не втручався в жіночі суперечки. Таня мовчки витримувала причіпки свекрухи. Ледве стримувала сльози, зустрічаючи з роботи Сергія. До своєї мами не йшла, не скаржилася. Попереджала та, що рано заміж не варто було виходити. Не послухалася, тепер живи.

Сергій, який був ніжним до весілля, став раптом прохолодним. Прийде з роботи, повечеряє, і до телевізора сідає, не похвалить, не приголубить на очах у батьків. А в листопаді його на службу забрали. Таня одна лишилася. Оголосила свекрусі, що до мами жити піде. Та заперечила. Мовляв, дружина має жити у чоловіка, чекати, батькам його допомагати. Але Тані не звикати, перчить, знову наполягла на своєму, пішла до мами. А тут дізналася, що вагітна. Мама при кожному зручному випадку, не соромлячись, докоряла доньку, що життя своє занапастила. Таня терпіла. Що тут скажеш?

Коли Сергій повернувся, доньці Настінці вже півтора роки було, говорити почала, ходила на коротких пухких ніжках. Добре, що схожа на батька, ніхто не сумнівався, що нагуляла, доки чоловік борг Батьківщині віддавав.

Але до батьків Сергія відмовилася повертатись жити. Вистачило колишнього досвіду. Вмовила чоловіка залишитися жити у мами. Та й донька звикла до бабусі. Але квартира невелика, тісно. Сергій скучив, на все був готовий заради дружини та доньки, поступився. Пішов до начальника на роботі, поговорив, той обіцяв квартиру дати, а поки що запропонував кімнату в гуртожитку. Кімната велика, кухня, щоправда, спільна та душ на поверсі. Але помитись і до мами можна сходити. Натомість одні, без батьків.

Життя почало знову входити до колії. Розумниця донечка радувала, чоловік повернувся, Таня закінчувала коледж. Ось воно щастя. Та й що, що на танці не бігала з подружками, що подорослішала рано.

Так і жили. Донька в садок ходила. Мама Тані ще молода, до пенсії далеко. Але у вихідні брала дівчинку до себе, щоб молоді хоч у кіно сходили, чи ще кудись.

Таня ні про що не шкодувала. Навпаки, правильний вибір зробила, що заміж за Сергія вийшла. Видно, роботящий, не гулящий. Віра з магазину не зводила з нього очей, як на вулиці зустріне. І не лише вона. Послухалася б маму, без чоловіка залишилася. А інший ще невідомо, який би був.

Тільки не буває, щоб весь час було добре та гладко. Сергій купив машину стареньку. Поїздив тиждень, а потім довше ремонтував, аніж їздив. Всі гроші йшли на ремонт та запчастини. Таня вимовляла чоловікові. Незабаром квартиру отримають, гроші потрібні на меблі. Вмовила все ж таки продати машину.

У новій квартирі пахло свіжою фарбою. Ходила радісно Таня, примірялася, як меблі розставити, що купити насамперед, а з чим можна почекати. Але машину Сергій все одно купив. Батьки його допомогли грошима, правда, довелося трохи позичити.

– Не міг почекати з машиною? Борги береш на якийсь час, а віддаєш назавжди. Донька росте. Грошей не вистачає, – бурчала Таня.

Але з машиною зручно, звісно. Сів і поїхав, куди хочеш. І знову життя налагодилося. Донька підросла, вже у старших класах навчалася, коли Сергій почав умовляти Таню народити сина. Та вона й сама рада була б. Тільки не виходило.

Настя гарна виросла, у матір. Все при ній. Хлопці зазиралися, надокучали дзвінками. Таня за Настею стежила, сторожила. А як же? Чи далеко до гріха?

Часом, засуджуючись перед дзеркалом, помічала Таня нові зморшки на обличчі, погляд стомлений, набрала зайвого. Ровесниці тільки заміж збиралися, а в Тані дочка вже доросла. Того й дивись сама мамою стане. 

– Може, й справді поспішила? Мені ще тридцять п’ять, а як тітка виглядаю. Однокласниці деякі ще як дівчата бігають, модно одягаються, парфумами дорогими пахнуть. А я… Скинути трохи треба, змінити зачіску. Сергій охолов. Того й дивись, заведе когось на стороні…, – Зітхала Таня.

Таня постриглася, почала стежити за собою, стежила за фігурою, від чого стала дратівливою. Їсти постійно хотілося. А тут Настя вирішила вступати після школи до медичного. У місті немає такого інституту, отже, поїде. Таня стала вмовляти залишитися, вступити до педагогічного. Але Настя уперлася. Сергій став на бік доньки, підтримав. Не послухалася дочка, зробила по-своєму, як і Таня свого часу. Виїхала.

Все роздратування тепер Сергію діставалося. Таня розуміла, що даремно до нього чіпляється, ні до чого доброго це не приведе. Але зупинитись не могла. І дошкуляла чоловіка за кожну дрібницю. Він рибалкою захопився, спінінг дорогий купив. Усі вихідні на річці пропадати став. 

– Краще б гуляв десь, – сварилася Таня. – А може, це так, відмовка? І ти на молодих красунь рибалиш? – питала вона у чоловіка.

Дістала Сергія так, що він сказав одного разу: – Поживи одна, охолонь, – гучно закрив двері і пішов. Тут Таня зрозуміла, що перегнула. Усі її залишили. Хоч на стіну лізь. Але гордість не дозволяла попросити Сергія повернутись. Батька в нього не стало, одна мати залишилася. Ось і пішов до мами на якийсь час.

Довга холодна зима добігла кінця. Ось вже й бруньки на деревах з’являються. Вербна неділя минула. До Великодня час готуватися. А там і травневі свята не за горами. Дочка обіцяла приїхати. Як поїхала на навчання, так додому жодного разу носа не показала, тільки дзвонила. Говорила, що часу немає, навчання.

Таня прибрала квартиру до блиску. Спекла паску, яєць нафарбувала. Стоїть червона гірка в центрі столу на блюді, на іншій тарілці – пасочка красується. А запах, який!

– До свята готуєшся чи до весілля? – питала сусідка.

– Що ти таке кажеш. Яке весілля? Настя ще вчиться. Не до весілля їй, – заступалася за доньку Таня.

А сусідка посміхалася, мовляв, знаємо, як навчається, були ми молодими. Сама Таня після школи заміж вискочила. Таня жене від себе погані думки про доньку. А на серці тривожно, не дає спати спокійно. Сни всілякі снятися.

Недільного ранку пролунав дзвінок у двері. На порозі Сергій – похмурий, як хмара, втомлений. Видно несолодко з мамою жилося молодому чоловікові. Але питати Таня не стала. Нажилася одна. Теж скучила.

Сергій пройшов на кухню. Очі заблищали, побачивши красу на столі.

– На запах прийшов? – Пожартувала Таня.

-Скучив. Давай не будемо більше сваритись. Донька приїжджає. Я не казав їй, що ми…

– І я не говорила. – усміхнулася Таня.

Сергій помітив, що кран капає, одразу прокладку замінив. Поличка дивись упаде, поправити треба. Таня задоволено усміхалася.

– Посидь. Свято сьогодні.

Знову пролунав дзвінок у квартиру. На порозі донька стоїть. Така сумна… На плечі сумка велика, а в руках – згорток. Зазирнула Таня, а там маля спить. Застигла, сплеснула руками. Плакати, кричати марно. Справу зроблено. Ось він, онучок мій. Нікуди його вже не дінеш. Так і стала Таня у тридцять шість років бабусею.

Настя залишила малюка батькам, сама поїхала сесію здавати. Молока в неї не було. Як і батька у Андрійка.

По черзі із Сергієм відпустку брали, з онуком сиділи. Вийде Таня з коляскою надвір, а всі вітають, думають, що народила. Дивуються, коли встигла, ніхто не помічав живота в неї. Таня не хотіла, щоб про доньку погане думали, говорила, що її це син. Андрійко підріс, мамою її так і називав. І Настю, як приїжджала. Кому яка справа, що називає малюк бабусю мамою? Ну яка вона у тридцять сім років бабуся? Мамою бути їй більше личить.

Розквітла Таня, наче вишневе дерево навесні. Поява у житті онука так вплинуло чи що. Чоловіки на вулиці тільки й заглядалися, а жінки заздрісні погляди кидали. Тут вже Сергій став ревнувати, орлом навколо дружини ходив.

– Ну куди я подінусь? Не потрібний мені ніхто, крім тебе. – Сміялася Таня.

Дочка закінчила інститут, повернулася до міста, вийшла заміж, народила доньку. А син так і ріс у Сергія з Танею, ніби їхньою дитиною і був.

Таня озиралася назад, на своє життя. Ніби нічого особливого в ньому не було. Закордон не їздили жодного разу. Нічого. За рік, коли донька Насті підросте, всі разом поїдуть на море. А що з Сергієм сварка була, так рідко в якій сім’ї обходиться без сварок. Але не зраджував. Любив. Мама на пенсії, здорова, дякувати Богу.

Подруга сказала, що Таня щаслива. У самої подруги в житті не склалося. Вона виховувала сина одна, чоловік пішов, сильно гуляв. Вдруге вийшла заміж, народила спільну дитину. А чоловік на сторону пішов . І не знає подружка, як жити далі, що робити.

Подумала Таня, може, справді, вона щаслива?! Адже нема на що скаржитися. Тяжко часом бувало, та пройшло все. А попереду ще половина життя!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.