Таня лежала в лікарні з сином вже другий тиждень. Лежала у двомісній палаті.
Поруч із нею в палаті нещодавно з’явилася ще одна матуся з немовлям, мовчазна і строга, з якою вони зовсім не спілкувалися.
Таню це не напружувало, тому що в неї справа йшла вже до виписки, її напружувало зовсім інше. Нещодавно вона залишилася без роботи – все через постійну слабість сина.
Аліменти від чоловіка приходили мізерні, борг за квартиру зростав, та й на харчування вистачало абияк.
І тепер вона лежала на лікарняному ліжку і думала, як їй жити далі.
-Треба, напевно, Оленці зателефонувати, – подумала вона. – Все-таки вона найкраща подруга. І чоловік її великий начальник, можливо він допоможе влаштуватися на хорошу роботу.
Не встигла вона про це подумати, як пролунав телефонний дзвінок від цієї ж Оленки.
Таня радісно схопила слухавку, і тихо, щоб не заважати сусідці, вигукнула:
-Олено, привіт! Я якраз про тебе думаю.
-А я про тебе! – засміялася найкраща подруга. – Як у тебе справи?
-Лежу в лікарні із Сашком.
-Знову?
-Ага. Але незабаром нас виписують. А ти як живеш?
-Просто прекрасно! Ось, із чоловіком на морі відпочиваємо. Таня, тут класно, виявляється. Я так давно тут не була.
-Я теж давно ніде не була, – зітхнула Таня. – Отже, ви відпочиваєте. А коли повернетесь?
-Через тиждень. У вас там, як погода?
-Кажуть, холодно. Я ж у лікарні невилазно сиджу. Надвір не виходжу.
-А тут дуже тепло. І харчування досить пристойне. Але головне – багато фруктів. Хоч і дорогі вони. Ми просто об’їдаємося цими фруктами.
-Фруктами… – Таня облизнулася. – Я б, зараз теж яблучок поїла. Люблю яблука.
-А ігристого хочеш? – засміялася подруга. – Ми щодня з ігристим сидимо.
-І ігристого теж хочу, – зітхнула з тугою Таня. – Але, якщо чесно, я б зараз і соку звичайного попила.
-У тебе, що, знову грошей нема? – невдоволено запитала Олена.
-Ні. На всьому заощаджую.
-Нічого, скоро в тебе все буде гаразд, – заторохтіла подруга. – Головне, ти носа не опускай. Все буде, треба тільки вірити в це.
-Олено, я якраз хотіла тебе попросити, – обережно почала говорити своє прохання Таня. – Може, твій чоловік допоможе мені знайти роботу. Ти ж знаєш, я бухгалтерка зі стажем. А у нього знайомих бізнесменів – купа.
-Ой, Таню, навіть не говори зі мною на цю тему! – невдоволеним голосом вигукнула подруга. – Мій Юрко мені одного разу сказав, що жодних моїх подруг він прилаштовувати нікуди не буде. Тому я до нього з цим питанням навіть не підходитиму. Тим більше, що в тебе Сашко постійно слабий.
Ну, яка з тебе робітниця? Я тобі краще зараз фоток надішлю, як ми тут відпочиваємо. А ти дивися, і уявляй, що ти поряд із нами. Гаразд, Таня, бувай. Юрко мене кличе, він знову в барі щось замовив.
Подружка замовкла, пролунали гудки.
Потім на мобільний Тані посипалися повідомлення із фотографіями. Вона відкрила одне фото, побачила на ній багато накритий стіл і задоволені обличчя подруги з чоловіком, кинула телефон на тумбочку і беззвучно заплакала.
-Що, відшила тебе найкраща подруга? – пролунало з сусіднього ліжка.
Таня від несподіванки застигла, потім все-таки відповіла:
-Ага… Відшила…
-Значить, ти не працюєш поки що ніде?
-Не працюю. Сашко постійно слабий, ось мене і звільнили.
-От же ж, – спокійно сказала сусідка. – І на що ти живеш? Чоловіка, я так розумію, у тебе немає.
-Я сама не знаю, на що живу, – Тані знову захотілося плакати. – Яма якась у мене, а не життя…
-Ну-ну, не розкисай, – строго сказала сусідка. – У тебе який стаж бухгалтерський?
-Сім років.
-Нормально, – у голосі сусідки почулося здивування. – А віддалено працювати зможеш? На тиждень один раз з’являтимешся в конторі, але іноді доведеться і частіше. Ти ж розумієш, про що я говорю?
Таня сіла на ліжку сидяче і з недовірою дивилася на сусідку, яка про щось напружено думала.
-А що є така можливість? – обережно спитала Таня.
-Є. Зможеш, чи ні?
-Звісно, зможу. А що це за фірма?
-Вантажні перевезення. Я впевнена, ти впораєшся. – Жінка взяла свій мобільний телефон, набрала чийсь номер і діловито заговорила: – Алло, це знову я. Слухай, Микрло, ти нового бухгалтера нам ще не знайшов?
От і добре, що ні. Я сама знайшла. Так, говорю, знайшла.
Зі стажем, звичайно. Дуже хороша. Так, як я, – вона засміялася у слухавку.
-Ну, Миколо, ну про що ти говориш? Все буде чудово. Бог казав допомагати людям. Стривай, я ще хотіла щось сказати.
Ти прийдеш увечері? Із сином все нормально, спить він. Ти принеси фруктів. Тільки побільше принеси, особливо яблук.
Потім! Все тобі треба знати. Наша нова бухгалтерка любить яблука. Й ігристого принеси. Знову – навіщо? Ми відзначимо її призначення.
Ні, без тебе. Як хочеш, так і пронось. Тебе що вчити треба?
Ти мені в пологовий будинок примудрився ігристе притягнути, а тут… Келихи не треба. Все. Люблю тебе. Бувай.
Сусідка відключила телефон, і вперше посміхнулася Тані.
-Все. Тепер ти з роботою. Зарплата буде дуже хороша. Тож не плач, подруго, з ями ти скоро виберешся. До речі, тебе як звати?
-Таня, – не вірячи своїм вухам, відповіла Таня.
-А мене Ірина, – підморгнула їй сусідка. – Отже, будемо знайомі. Як мені з тобою пощастило, ти не уявляєш. Нам бухгалтер потрібен був дуже терміново.
-Ні, це мені пощастило! – хотілося кричати Тані, але вона не могла вимовити жодного слова, бо знову заплакала!
Тепер уже від щастя…