Таня чекала сватів. Олексій з батьками приїхали до накритого столу. Дівчина сиділа мовчки, і видихнула лише, коли гості пішли. – А тепер наша черга поїсти! – сказала Таня, до подруг, і розлила суп. – Це що?! – дівчата розсміялися. – Таня, ти цим свекруху нагодувала? – Так, а що? – Таня скуштувала суп. Очі в неї округлилися. – Ой, що я наробила

– Ні, Оксано, ну ти подумай, одружитися він зібрався! Це ж у жодні ворота не лізе!

– А що тебе бентежить, Таня? Хлопцю вже двадцять вісім. Житло є, робота є, що треба? Мрія, а не наречений!

– Мрія…Рано йому ще сім’ю заводити. Тільки-но на ноги встав. Ти ж знаєш, як він мені дався, скільки сил та часу я на нього вклала!

– Знаю, тому й говорю, що хлопець у тебе чудовий вийшов.

– І що, тепер це все в нікуди? Одружиться, закине все.

– Ось що ти перебільшуєш?! – Оксана встала і, торкнувшись рукою чайник, знову поставила його грітися. Вже більше години вона вислуховувала стогнання своєї сестри щодо новини, яку вчора оголосив батькам племінник.

Тетяна народила Максима пізно, у 43 роки. Звичайно, дитина стала світлом для всієї родини. Тетяна пішла з роботи і майже до п’ятнадцяти років мало не за руку водила сина всюди. Точніше, вона його возила, бо жили вони у селі, недалеко від міста. Поки хлопець не обурився і не відхопив собі шматочок свободи, домігшись дозволу від батька пересуватися самостійно. Оксана чудово пам’ятала переживання сестри з цього приводу. Таня скаржилася, що стала непотрібна синові. Згодом, звичайно, Тетяна трохи заспокоїлася, переконавшись, що син цілком самостійна одиниця, яка здатна не заблукати дорогою до школи, прогодувати себе протягом дня і зробити уроки, принагідно прийнявши участь у парочці олімпіад з математики чи фізики. Максим спокійно закінчив школу, вступив до вузу і вже на третьому курсі організував своїх одногрупників у невелику контору, яка почала розробляти програмне забезпечення. Справа пішла, і до своїх двадцяти восьми, Максим став цілком успішним хлопцем. Особисте життя йшло своєю чергою, зустрічі-розлучення, але до певного часу, поки Максим не зустрів Ольгу.

– Вона ж ніхто! Десь із провінції.

– Таня, можна подумати ти – столичний житель! А чим займається?

– Так, у тому й річ, що незрозуміло чим. Начебто ветеринаром працює. Але, як дізналася, де, так поїхала подивитись. А її нема на робочому місці! Запитала – мені кажуть, що поїхала у справах. Які справи можуть мати ветеринари?

– Та мало що. А де вони познайомились?

– Максим собаку завів. Вона занедужала, І він повіз її до клініки. Ось там і познайомився із цією Ольгою, – Тетяна сердито жбурнула кухонний рушник, яким витирала чашки, та раковину.

– Та чому ти завелася?

– Так, тому, що я не уявляю, як це він житиме з кимось.

– То чого ти бурчиш? Була в тебе одна дитина, а буде ще кілька штук. У вигляді онуків.

– Яких ще онуків? – заволала Тетяна.

– Яких? Які від великої та чистої любові народяться! – Оксана відверто потішалася над сестрою. – Як мої Миколка з Катрусею.

– Що ти порівнюєш? Ти Марію змалку знала, вони з твоїм Русланом з першого класу за ручку ходили. А я що, маю невідомо кого в будинок прийняти і радіти цьому?

– А чим вона тобі завинила, якщо ти її навіть не бачила жодного разу?

– Та вже дістала! А як побачу, то взагалі не знаю, що зі мною буде.

– Син у тебе дуже характером схожий на одну відому мені особу, з якою навіть мама в дитинстві не могла впоратися. Якщо ти зараз почнеш палиці в колеса вставляти – він вибере не тебе, швидше за все. Покаже характер. Подумай над цим.

– Як так? – Тетяна приголомшено подивилася на сестру. – Як не мене? Я ж його мама?

– І до кінця життя нею залишишся. Але, він був би останнім бовдуром, і я б його перша поважати перестала, якби Максим під твоєю спідницею до кінця життя просидів. Йому треба будувати своє життя. Створити сім’ю, народити дітей. І тобі доведеться ухвалити його вибір.

– Я не зможу…

– Доведеться, Таня! – вже жорстко й сердито відрізала сестра. – Або сина втратиш.

– Що ти таке кажеш?

– Те й говорю, що думаю, – Оксана несподівано розреготалася. – А, ти згадай, як тебе прийняли батьки Олексія, коли він тебе знайомитись привів, а потім, коли свататися приходили? Як ти їм курку варила!

Тетяна витерла сльози, подивилася на сестру і розреготалася у відповідь:

– Ой! Як мені потім соромно було!

***

Таню сватали за всіма правилами. Олексій із батьками приїхали до готового, накритого столу, який дівчата у гуртожитку готували з самого ранку. Час був важкий, сесія в самому розпалі. Тому хтось робив салат і тікав у своїх справах, хтось чистив картоплю. На частку нареченої дісталася курка, яку треба було приготувати, зваривши суп. Проблема була в тому, що ще вранці ця сама курка бігала по кімнаті в гуртожитку.

– Ну і що мені з нею робити?! Мамо-мамо, не могла готову передати, аби лише приготувати лишилося. – Тетяна дивилася на курку, передану з села, яка трохи вгамувалася, сіла в кут і тепер поглядала на всіх звідти. – Дівчатка, я не можу, у мене на неї рука не піднімається!

– Ох, Танька! Нехай у твоєї кури сьогодні буде другий день народження. Ти тільки не забудь її потім передати назад, а то влаштуєш нам тут. – Олеся, сусідка Тані по кімнаті, вийшла в коридор і через кілька хвилин повернулася, поклавши перед Тетяною пакунок. – Це готова, учора батьки привезли. Вари бульйон, а далі розберемося.

Тетяна була балованою донькою. Мама вважала, що дівчинка встигне ще намикатися на кухні та по господарству, і мріяла, щоб її Таня жила у місті, у квартирі, де не буде пічки, а буде газова плита. Звичайно, Таня допомагала мамі по господарству, але до приготування та її до певного часу не допускала особливо, так картоплі почистити, овочі нарізати. Тому, що робити з цією куркою, Таня знала дуже слабо і то теоретично. Вона додумалася спуститися вниз, до вахтерки, тітки Зіни і проконсультуватися в неї. Тітка Зіна, вникнувши в серйозність проблеми, відразу дала цілу купу вказівок:

– Воду першу поміняєш, потім вари на повільному вогні, пінку знімай весь час, додаси цибулину і моркву цілі, тільки вийняти не забудь потім.

І так протягом півгодини. Таня все старанно записала, випросила у тітки Зіни найбільшу каструлю, подумавши, що в їхню каструльку така здоровенна курка не влізе, і пішла на кухню.

Бульйон вийшов на славу: прозорий, мов сльоза. Під пильним наглядом Олесі Тетяна заправила суп і полегшено видихнула.

Батьки Олексія слова поганого не сказали про супчик. Їли і нахвалювали, особливо мама. Олексій теж мовчав, тільки зрідка поглядав на наречену, намагаючись не морщитись, підносячи ложку до рота. Таня сиділа, ніби води в рот набрала, боячись підняти очі зайвий раз на майбутніх родичів, не кажучи вже про те, щоб їсти, і полегшено видихнула лише тоді, коли за ними зачинилися двері.

– Ну, а тепер наша черга! – Олеся виглянула в коридор і покликавши дівчат, розлила по тарілках супчик, що залишився.

– Це що?! – Дівчата разом відклали ложки, переглянулися і зайшлися в такому реготі, що здригнулася будівля гуртожитку, яку, здавалося, було вже нічим здивувати.

– Тетяно, ти цим свою майбутню свекруху нагодувала?

– Так, а що? – Таня взяла ложку і, нарешті, скуштувала суп. Очі в неї округлилися і вона затулила руками обличчя. – Ой, мамо, що я наробила!

– Та не те слово! – Витираючи сльози, що виступили на очах від сміху, прокоментувала Олеся. – Ти курку, яку я віддала, цілу, в каструлю поклала?

– Ну так…

– Так вона ж нечищена була! І бульйон не пробувала, доки варила?

– Ні… Тільки тебе покликала, щоб посолити, бо не знала, скільки треба солі. 

– Ну і я теж не скуштувала. Досолила ще і пішла. – Олеся знову розсміялася.

Дівчата знову зайшлися від сміху, а Тетяна розплакалася:

– Він тепер мене й бачити не захоче! Дівчатка, соромно як…

– Добре, заспокойся, Таню! Якщо вони тебе через один суп забракують, то може й не треба тобі в ту родину?

Олексій з’явився наступного дня як завжди і слова не сказав про вчорашній «банкет». Вони побралися через три місяці, за ті два роки, поки вони жили з батьками, свекруха спокійно і дуже делікатно навчила Тетяну добре готувати, жодного разу не згадавши той злощасний супчик.

***

– Ну? Знатна ти була наречена? А тут тебе навіть не годували нічим, та й взагалі в очі не бачили, а ти вже й висновки зробила, що невістка – погана. Коротка ж у тебе пам’ять, Таня!

– Так я ж люблю його, Оксаночко…

– І що тепер? Заважає тобі хтось його любити? Невже погано, якщо його любитиме ще хтось? Егоїстка ти, Тетяно. Як мама його любитимеш тільки ти. Мало тобі?

– Не знаю…

– Ось і подумай. І амбіції свої прибери, Максим не оцінить, я тобі точно говорю.

А в цей час на іншому кінці міста.

– Іра, він, звичайно, приємний хлопчик, та й сім’я там начебто хороша, але як подумаю, що мою Олю хтось буде під лупою розглядати – хороша – не хороша, то пряма злість бере! – Олена, мама Ольги, так сильно терла чашку, що та тріснула в її руках.

– І що ти сердишся? Ще ніхто нікого не розглядав. Він ще не знайомив Олю з батьками?

– Ні. Збиралися наступного тижня йти знайомитись.

– Ось і почекай поки. Та й чого ти переживаєш? – Ірина взяла з вазочки на столі цукерку та розгорнула фантик.

Олена зітхнула і опустилася на стілець. Скільки безсонних ночей коштувала їй донька, зараз вже й не згадати. Довго вона не могла завагітніти. Минуло майже сім років, перш ніж небо посміхнулося подружжю і з’явилася на світ довгоочікувана донька. Маленька Оля сильно нездужала. Олена з ніг збилася, виходжуючи її. Оля росла розумною і дуже цілеспрямованою. Через три роки після закінчення університету, попрацювавши трохи на практиці, вона, порадившись із батьками, відкрила свою приватну клініку. Нехай маленьку, але свою. Олена чудово знала, що у дочки у столі лежить зошит, у якому на кілька років уперед розписано план розвитку клініки. Знала вона і те, що дочка повільно, але вірно реалізує все задумане. І коли Оля прийшла та сказала батькам, що виходить заміж, Олена з чоловіком навіть не сумнівалися – це серйозно. Саме тому, Олена зараз металася по кухні, намагаючись пояснити двоюрідній сестрі, яка була для неї найближчою подругою, чому вона так переживає за доньку і чому перспектива стати тещею, її не так вже й тішить.

– Він дуже добрий хлопчик. Бачу, що Оля його любить. Ні разу не відпустив її одну додому відколи зустрічаються. Береже.

– Ну, і що тебе бентежить?

– Та сім’я його, Іро! Як вони її приймуть?

– А чого їм її приймати? Вона ж не за них виходить заміж? Ви з Олегом постаралися, щоб ваша дівчинка була не найбіднішою нареченою. І, хоча квартиру бабусину ви продали, коли Оля відкривала клініку, але однушку-то їй все-таки купили, так що вона з приданим. Розумниця, красуня, бізнес свій. Чим погана їм наречена?

– Та звідки я знаю? Знайдуть до чого причепитися, якщо захочуть.

– Ну, в Олі є мати з батьком, є кому заступитись.

– Ірочко, ну ти сама подумай, кому хочеться з’ясовувати стосунки, у кого дитина краща? Мені – так точно ні. Я не можу сказати, що готова прямо зараз прийняти Максима як сина, все-таки мало ще його знаю, але поки що те, що я бачу – мені подобається. А якщо він ще й любити мою дівчинку буде, то я тільки щаслива буду за них. А якщо ні? А якщо він маму слухатиме і до Олі змінить ставлення?

– Вона ж вся в тебе, себе в образу не дасть! Ти забула, як тебе батьки Олега прийняли?

Олена розреготалася.

– Пам’ятаю! Мені потім так соромно було!

***

Олену за Олега видавати заміж батьки відмовлялися. Зелений ще зовсім був.

– Оленко, ну куди?! Він же юний ще зовсім! – Мама плакала, а батько нервово ходив по кімнаті мовчки.

– Я його люблю, мамо! – Олена відклала плойку, якою крутила кучері, готуючись до знайомства з батьками Олега.

– Ох, доню, аби ти не плакала потім…

– Не буду! – Відрізала Олена, обсмикнувши сукню.

Батько підійшов до неї, обійняв за плечі і поцілувавши у скроню, сказав:

– Красуне ти моя! Олено, обіцяй мені дещо?

– Що, татку?

– Якщо буде складно, важко, ти не зірвешся одразу, а гарненько подумаєш. Але, якщо ти, добре подумавши, вирішиш, що це все, виходу немає, то одразу даси мені знати. І я приїду, заберу тебе або зроблю так, щоби ти могла повернутися додому. Ти зрозуміла?

– Зрозуміла, тату, дякую! – Олена пригорнулася до батька.

У двері подзвонили, і вона побігла відчиняти. Вечір йшов по порядку рівно до того моменту, як мама Олега, примруживши очі, подивилася на Олену і піднявши келих заговорила:

– Оленко, за тебе! Ти дуже мила та красива дівчина! Вихована, дякую батькам! – Вона царюче кивнула матері Олени. – Але дуже вже ти ніжна, як квіточка. Упевнена, що це все для тебе? Олег же майбутній офіцер, а це не легке життя для його дружини. Не всяка витримає.

– Ну, так і я – не всяка! – Олена з точністю скопіювавши прищур майбутньої свекрухи, глянула на неї у відповідь. – А до офіцера ще дослужитися треба. Не всяка на таке погодиться, це вірно. Дітей вирощувати майже самостійно буде потрібно. Я не маю жодних ілюзій і знаю, що мене чекає. Квіточка кажете? Може бути. Тільки ось із таким чоловіком мені доведеться навчитися бути кактусом. Це така квіточка, яка цвіте лише за певних умов.

Олена встала, зібрала тарілки зі столу та принесла свій фірмовий торт, над яким трудилася майже два дні. Майбутній свекр здивовано підняв очі від тарілки, смакуючи смак і протягнув:

– Беремо! Це смачно! Ні, це дуже смачно!

Почути таку похвалу з вуст шефа ресторану було майже неможливо.

****

Олена глянула на Іру і засміялася знову:

– Господи, яка ж я була! Добре, що батьки розумнішими виявилися. Списали все на хвилювання та на молодість.

– Оля у тебе така ж уперта. Думаєш, дасть комусь собі життя псувати? Ну, от і не панікуй! Час покаже.

***

На весіллі батьків посадили за стіл. Жінки насторожено та ввічливо спілкувалися. Періодично звучало: “А ось мій Максим …”, “А Оля …”. Зате татусі, швидко знайшовши спільну мову, через годину вже збиралися на спільну рибалку і обговорювали майбутню відпустку, яку вирішили провести разом, виявивши, що спільних інтересів у них стільки, що вистачить на все життя.

За годину до столика підійшли одночасно Оксана та Ірина. Постоявши трошки і послухавши, про що мова, вони не змовляючись нахилилися ближче до мам і одночасно видали:

– Курочка!

– Кактус!

Тетяна з Оленою запнулися на півслові, подивилися один на одного і зненацька обидві розсміялися.

– А що значить – курочка? – Олена, вже не хмурячись, з цікавістю глянула на сваху.

– А кактус?

– Розкажу, але я перша запитала. Ну, то поділишся? – Непомітно для себе Олена перейшла на «ти».

– Звичайно, а ти потім також. Цікаво ж! – Тетяна змінила маску великосвітської жінки і посунула ближче наповнені келихи. – Ходімо, подихаємо надвір, там дуже гарний садок.

– А, ходімо.

Вони взяли один одного під ручку та продефілювали до виходу.

– Максиме?

– Що? – Максим подивився на свою красуню-наречену.

– Як думаєш, батьки порозуміються? Нервую я щось…

– А ти не нервуй, не можна тобі! Доведеться їм. Наскільки я бачу, батьки вже, а мами… Стривай, а де мами?

– Та вони, до виходу пішли.

– Значить, теж – порядок. Як думаєш, сказати батькам сьогодні чи почекати поки що? Допомогти зближенню сімей ще більше? – Максим поправив локон Олі і лукаво глянув на неї.

– Думаю, краще не сьогодні. Дві такі новини за раз – і весілля, і онуки – надто багато для одного вечора. Хорошого потроху. Видаватимемо щастя дозовано, щоб не вийшло перебору.

– Як скажеш, кохана! – Максим узяв Олю за руку та поцілував її. – Тільки обіцяй, що батькам скажемо всім одразу? Хочу на реакцію подивитися!

– Добре! – Оля посміхнулася.

Максим жестом покликав офіціанта і, щось прошепотівши, відправив слідом за мамами.

– Що ти йому сказав? – Оля з цікавістю подивилася на нареченого.

– Попросив створити всі умови для того, щоб саміт у верхах пройшов у теплій та дружній обстановці.

Оля розсміялася і поцілувала Максима.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.