Тамара, зібралася в гості до сина. Тим більше, що він і невістка кликали її давним-давно, але все було ніколи, а вчора син зателефонував і сказав, що в них для Тамари є важлива новина.
Тамара зраділа, вона все сподівалася, що син і невістка потішать її новиною про поповнення в сімействі.
Про онуків Тамара мріяла давно, але молоді не поспішали, хоч жили разом вже майже шість років. Говорили, що треба пожити для себе, що ще не нагулялися, а куди вже гуляти?
Сашку, вже 30 виповнилося, а Оксані 28.
Які тут гульки? Час про діток думати, а вони все своє.
Тамару це засмучувало, але в душу до сина та невістки вона лізти не збиралася. У них своя сім’я їм і вирішувати, хоча в душі сподівалася, що вони доросли до малюка.
Тамара, після того як син одружився, жила сама. З чоловіком вони розлучилися давним-давно, Сашку тоді було всього п’ять років. Аліменти він надсилав справно, але в житті сина не брав участь.
Тамара його ніколи не шукала. Та й навіщо? Ну не хоче людина спілкуватися, так і просити його нема чого.
Сашку, на батька теж було байдуже. Він його не пам’ятав майже, та й ображений був сильно. Тож батька для нього не існувало.
Тамара, вдруге заміж не вийшла. Не хотіла тривожити сина, тож і прожила все життя одне.
Сашко, коли одружився, поїхав до сусіднього міста, а Тамара залишилася у рідному селі. Син і невістка кликали її із собою, але вона відмовилася.
Вважала, що молодим заважати нетреба. Приїжджала до них у гості, але не часто, хоч і Сашко, і Оксана постійно кликали її в гості, але Тамара погоджувалася не завжди. Знову ж таки, вважаючи, що набридати не варто.
Ось і на цій поїздці вони наполягали давно, та Тамара все не могла вибратися, а тут дзвінок сина. Тамару, він більш ніж заінтригував і вона взявши кілька днів відпустки, за свій рахунок зібралася в гості до рідних.
Тамара, місто не любила. Занадто там для неї було галасливо.
Люди все кудись бігли, поспішали, а Тамара метушню не любила. Звикла до свого невеликого і тихого села, але якщо вже така справа то їхати треба було.
Добиралася хоч і не надто довго, але поїздка її добряче вимотала.
До міста треба було добиратися автобусом, а їх Тамара не любила з дитинства. Почувалася в них некомфортно. Тому, коли добралася до квартири сина, то була сильно втомленою і навіть трохи роздратованою.
У цей час дня Сашко був зазвичай на роботі, але Оксана повинна була бути вдома.
Кілька тижнів тому вона звільнилася з роботи і зараз перебувала в активному пошуку нового місця роботи, саме тому Тамара і очікувала, що двері їй відчинить невістка.
Загалом у Тамари були ключі від квартири сина. Вони привезли і віддали їх матері як тільки купили цю квартиру, але Тамара ключами ще жодного разу не скористалася.
Коли приїжджала, завжди попереджала і тому на неї завжди хтось чекав.
Ось і сьогодні двері їй відчинила, Оксана.
Побачивши Тамару, Оксана розпливлася усмішкою.
– Здрастуйте, Тамаро Степанівно.
– Привіт, Оксано. Ось вирішила вас відвідати, та й Сашко дзвонив. Що у вас трапилося?
Оксана, знову посміхнулася.
– Та ви проходите, проходьте, що ми на порозі стоїмо? В квартирі про все і поговоримо.
Тамара, зайшла до квартири. Тут наче щось змінилося. Тамара поки що не зрозуміла, що саме, але атмосфера стала якоюсь зовсім іншою. Та й невістка змінилася, вона наче світилася зсередини.
Коли Тамара була в них востаннє, Оксана навпаки була небалакучою, хоча у них з нею були добрі стосунки.
Тепер було зрозуміло відразу. У сім’ї сина відбулися якісь серйозні зміни.
На душі у Тамари виникла тривога.
Невже її здогадки вірні і вона стане бабусею? Тамара, забула навіть про те, що страшенно втомилася.
Поки вона, з дороги, мила руки Оксана, метушилася на кухні.
Коли Тамара зайшла туди, стіл був повністю накритий. Вона теж дістала гостинці, які привезла із собою.
Зазвичай це були якісь домашні закрутки, Сашко їх дуже любив, та й невістка їх теж любила.
Тут же на стіл додалися домашні помідори та огірочки, салати та сало.
– Ви, Тамаро Степанівно, вибачте, що ми Вас не зустріли. Справи були дуже важливими. Як ви добралися? Тяжко напевно?
– Та нічого Оксано, нічого. Сашко, чи то на роботі?
– Ні, він сьогодні відпросився і скоро буде вдома, а потім Ви й самі все зрозумієте.
– Скоро повернеться? То може почекати на нього, щоб за стіл разом сісти?
– Ні, Сашко сказав на нього не чекати. Та й не до столу потім буде я в цьому певна.
– Так, що ж у Вас трапилося? Кажи вже не томи!
Аліна, хитро подивилася на свекруху.
– Всьому свій час. Ось прийде Сашко і Ви все відразу дізнаєтесь.
Тамара, зітхнула.
Від невістки дізнатися щось було неможливо і довелося чекати на повернення сина.
Минуло приблизно година і нарешті пролунав довгоочікуваний дзвінок у двері.
Оксана, кинулася відкривати чоловікові, а Тамара вирішила чекати його на кухні.
З коридору чулися дивні щебетання, природу яких Тамара, зрозуміти не могла.
– Цуценя вони завели чи кота якогось, – подумала Тамара і зітхнула.
Приблизно за хвилин п’ять у кухню зайшов син.
– Привіт, мамо.
– Привіт, синку.
– Як доїхала? Вибач, що не зустрів.
-Добре синку, добре. А Оксана, де? Коли ви мені вже новини розказуватимете?
Син усміхнувся.
– А зараз і розповімо і навіть покажемо! Ходімо зі мною.
Тамара, здивовано встала і пішла за сином.
Вона думала, що син веде її до вітальні, але він прямував до їхньої з Оксаною спальню.
Не розуміючи, Тамара йшла за сином.
Як тільки вони туди зайшли перше, що кинулося в очі Тамарі, було два дитячі ліжечка.
Від несподіванки вона присіла на пуф, що стоїть тут же і тільки потім помітила усміхнену невістку. Та сиділа на ліжку та тримала на руках малюка.
Другий малюк лежав поруч із нею і вона періодично поправляла на ньому сорочку та погладжувала його по голівці.
Тамара, заплющила очі і трохи посиділа так. Їй здавалося, що вона в якомусь хорошому і дуже доброму сні який мав би ось-ось закінчитися.
Очі все ж таки довелося відкрити, але картина не змінилася. Хіба що друге маля тепер перебувало на руках у Сашка.
– Це хто?
Сашко, розсміявся.
– А це мама, твої онуки Андрійко та Олежик.
– Як? Чому я не знала? Чому мені не повідомили?
– А тому, що мамо, ми й самі ще два місяці тому не знали, що станемо батьками двох чудових синів. Тому я піду розігрію вечерю, а ви заколихуйте малюків . Ну а потім ми тобі все розповімо.
Сашко пішов, але спочатку передав матері на руки малюка.
– Це Олежик, але може й Андрійко. Я їх сам ще іноді плутаю.
Сашко підморгнув матері.
– Сашко, перестань плутати Тамару Степанівну! Поводишся як маленький!
– Добре Добре. Це Олежик. Хоча…
З цими словами Сашко, вислизнув зі спальні.
– Ви не звертайте на нього уваги, Тамаро Степанівно. У вас на руках Олежик, а в мене Андрійко.
Тамара, тримала на руках малюка і не могла повірити своєму щастю.
Звичайно, вона зрозуміла, що дітей син і невістка всиновили, але їй було абсолютно все одно. У кожної дитини повинна бути сім’я, що любить їх, і зовсім не важливо як вона в ній з’явилася.
Тамара завжди вважала, що не той батько хто народив, а хто виховав і віддавав дитині своє кохання.
Коли діти були нагодовані і мирно сопли у своїх ліжечках, Тамара дізналася всю правду.
Як вона й думала, малюків Сашко та Оксана усиновили. Вони довго намагалися зачати дитину, але нічого не виходило.
Обстеження показували, що обома все впорядку, а малюка все не було і не було, і тоді вони зважилися на усиновлення.
Коли їм запропонували взяти в сім’ю цих двох малюків, від яких мати відмовилася, їх щастю не було меж і хоч у малюків і були невеликі проблеми зі здоров’ям, вони кинулися збирати документи.
Так у їх сім’ї з’явилися два чудові сини, а у Тамарі, два чарівні онуки.
Тамара збиралася затриматись у рідних не більше двох днів, а затрималася на тиждень.
Подзвонила, продовжила свою відпустку та залишилася.
Вона ніяк не могла розлучитися з малюками та проводила з ними весь час.
Це виявилися чудові малюки і Тамара, ніяк не могла зрозуміти, як вони жили без них раніше.
Виїжджала вона з великим небажанням.
Син і невістка взагалі пропонували їй залишитись у них, але вона відмовилася.
У селі був її будинок, робота і невелике господарство. Та загалом там було її життя.
Вже через день, вона сумувала за онуками, а коли чула їхнє гукання в трубці телефону, то їй і зовсім хотілося плакати.
Тепер вона їздила в гості до сина дуже часто, сумувала за рідними, а особливо за онуками.
Цього літа вони всі приїхали до неї в гості і щастю Тамарі, не було меж.
А ще діти повідомили їй новину, від якої вона була в деякому здивуванні.
Оксана була вагітна!
– Ось так! То жодного онука, а тут одразу, багатодітна бабуся!
Саша та Оксана щасливо посміхалися, тримаючи на руках синів, а Тамара дивилася на них і не могла повірити у своє таке несподіване щастя.