Тамара Петрівна обережно вийняла випічку з духовки. Вона з гордістю подивилася на свою роботу. – Ну треба ж, яка краса вийшла! А потім глянула на телефон. – Дзвонити, чи почекати поки Іван сам набере? Ось чому так вийшло, що її синок став підкаблучником? – Тамара Петрівна скрушно похитала головою. – Це все та його Ірка проти мене настроює! Та раптом телефон задзвонив сам

Тамара Петрівна акуратно вийняла паски з духовки. Як же вона любить їх випікати!

Напевно, сам Великдень не такий важливий як ось це таїнство випікання. У чистий четвер – генеральне прибирання, хоч у Тамари Петрівни завжди все чистенько, але начебто треба!

У п’ятницю нічого не можна робити, а от по суботах – будь ласка, можна отримувати задоволення від випічки та фарбування яєць.

Зараз стільки цікавих засобів продається для того, щоб перетворювати яєчко на шедевр – Тамара Петрівна любила експериментувати.

Вона з гордістю подивилася на свої паски. Ну треба ж – яка краса вийшла! Втім, як завжди! А потім перевела погляд на телефон – зателефонувати, чи почекати поки син сам зателефонує?

Краще друге, щоб не засмучуватися.

Тамара Петрівна була впевнена, що, як завжди, у її Іванка знайдеться тисяча відмовок, щоб до неї на свято не приїхати. Можливо, він би сам і хотів би приїхати, але поруч із ним буде його дружина Іра, вона то йому й нашепче ці причини…

Ось чому так вийшло, що синок став підкаблучником?

Мабуть, через його старшу сестру Таню. Вона з дитинства командувала братиком. Чоловіка в Тамари Петрівни не було – давно розлучилися. Ні, вони не сварилися, на ліво не бігали, а просто чоловік колись почав їздити на заробітки. Довгі розлуки дали зрозуміти – віддалилися вони одне від одного. Якось і вирішили розлучитися. Чоловік надсилав хороші гроші на дітей, залишив квартиру сім’ї, а сам із заробітків вже не повернувся – одружився там з іншою жінкою.

Дзвінок по телефону. Ні, не синок – це Таня дзвонить.

-Мамо, ну як твої паски? Вже зробила? З пилу і жару?

-Так, дочко! Ось тільки не знаю для кого їх печу щороку. Так хотілося б, щоб Іванко приїхав із Петриком. Хто потрібен у свята – лише діти та онуки.

Так, значить, знову невизначеність і невідомо хто приїде. Знову Ірка воду каламутить? Ех, була б я поряд, я б їй дала перцю!

-Ну так і ти далеко, люба! Як там у вас погода в Європі? Як чоловік та мої онучки?

-Нормально, у нас тепло, навіть спекотно. Сім’я теж добре. Гаразд, мамо, я завтра подзвоню, привітаю. Мені пора, – і Таня відключила телефон.

За доньку взагалі переживати немає чого: вона вийшла заміж за багатого іноземця, поїхала до Європи, народила двох доньок і ось-ось синок народиться.

Потрібно було навпаки їх народити: сильну духом Таню – хлопчиком, а Ваню – дівчинкою, він якийсь був постійно плаксивий і всього боявся.

Він влаштувався працювати на кухню у 18 років і став кухарем-самоучкою. Його старання високо оцінила власниця кафе і навіть одружила зі своєю донькою Іриною. Правда незабаром сімейний бізнес пішов під укіс, кафе закрилося, а Іван так і залишився жити з дружиною під керівництвом тещі. Квартиру молодим купили – у тестя свій, будівельний бізнес, а Тамара Петрівна так і лишилася на других ролях.

Навіть на весіллі це відчувалося – свати постійно говорили:

-Ми зробимо! Ми обіцяємо! Ми встоїмо!.

А свекрусі так і не дали слова сказати.

Після весілля молода сім’я мала свої порядки – їх встановлювали родичі з боку Іриної рідні. Іванко тим часом перейшов працювати під керівництво тестя – йому знайшлася паперова робота в офісі.

Все частіше він почав ховатися за якимись справами, особливо на свята – прям весь у роботі! Тамара Петрівна не відразу зрозуміла, що це саме Іра нашіптує Вані про те, щоб він не їздив до матері.

Іра щиро не любила свекруху. За що? Та просто через те, що вона не модна, як її мати, на думку самої Іри. Проста баба, яка сина не змогла нормально виховати – всьому його треба було переучувати в їхній сім’ї! До себе на свята вони не запрошували, а їхати до матері Іванка – забагато честі для неї.

Коли народився внук, Тамара Петрівна зраділа: треба ж назвали майже на честь неї. І тут облом – тещу звуть Віра Петрівна, отже, хлопчика назвали на честь її батька, і їй ясно дали це зрозуміти! Ну гаразд, хоч так. На виписку до пологового будинку Тамара Петрівна прибігла з хризантемами, але її букет передарували медсестрам, бо свати принесли розкішний букет троянд.

І чому вони вирішили змагатися з нею? Це ж прикро!

Коли із сімейних заощаджень, у тому числі й Іванкових вкладень із зарплати, було куплено машину, то їхньою сімейною радою було вирішено, що авто буде переписано на Іру і їздитиме, в основному, вона.

А навіщо Вані машина – він в офісі сидить, а Ірі потрібно їздити.

Іван міг приїхати до матері на свята, але один і на 15-20 хвилин і навіть без Петрика, щоб подарунками обмінятися. Тамара Петрівна бачила онука здебільшого через відеозв’язок і двічі на його день народження – ось коли їй було дозволено приїхати до молодих у гості. Тільки Петрик тягнувся до інших бабусі з дідусем, а її боявся чи соромився…

Тамара Петрівна набралася сміливості та зателефонувала Вані.

-Синку привіт, як справи? Я тут цей, – Тамара Петрівна збилась від хвилювання. – У мене вийшли чудові паски. Хотілося б, щоб тобі, Петрику, Ірочці, сватам би передати.

-Мамо, ну що ти ось витрачаєшся на це? Усі печуть паски, теща теж, і в магазині їх повно! – з відчаєм у голосі відповів син.

-Ну, може, ти бодай заскочиш завтра? З Петриком. І Ірою, якщо це можливо.

У слухавці почулося Іркине «бу-бу-бу» здалеку, нерозбірливо, але й так зрозуміло – вже почала настроювати Івана проти неї. Заплакав Петрик, почалася метушня.

-Не вчасно це все, ой як не вчасно! Не приїде ніхто завтра! – подумала Тамара Петрівна. Так і є:

-Мамо, ну в нас уже все розплановано! Ми зранку їдемо до тестя з тещею на дачу на весь день! Ірі виспатися треба, щоб за кермо сісти. Мамо, ну поклич на паски подруг, ну розплануй там свої справи! Мамо, ну пробач, Петрик плаче, піду, заспокою його. Все, бувай, не ображайся!

Ну, звісно ж, Тамара Петрівна не образиться! Вона зараз поплаче наодинці і перестане ображатися. А в іншому – чому дивуватися, так і мало бути – як завжди! Але ж була якась надія, щоправда, вона зникла!

Може, вона просто не вчасно зателефонувала? Тут треба ловити особливий момент, щоб Іван пом’якшав і заскочив до неї хвилин на 15-20, вона б за цей час випічку з яєчками поклала б у пакет і гарний дитячий посуд для Петрика, який вона напередодні купила.

Та їхати до неї на машині всього 20-30 хвилин. Що робити, доведеться дзвонити подрузі – може вона заскочить і забере паски для своєї сім’ї – з нею ж живе дочка, зять, онучка.

-Надюш, привіт, – Тамара Петрівна подзвонила подрузі. – Я тут паски напекла, може заїдеш, забереш для сім’ї? Та й посидимо трохи.

-Для якоїсь сімʼї, Тамаро, – з іронією відповіла Надя. – Мої вчора поїхали на три дні на відпочинок! Так хотіла з ними поїхати, то вони крик підняли:

-Мамо, нам з тобою соромно, там одна молодь, ми тебе не візьмемо!

Я хотіла у четвер напекти паски їм у дорогу, так теж відмовилися:

-Та ми в будь-якому супермаркеті купимо!

Отже, гаразд, ми з тобою самі відзначимо, я приїду, і Світлану покличемо – її діти просять квартиру звільнити для вечірки, їй теж подітися нема куди. Не плач – відзначимо!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.