Тамара їхала в маршрутці. 40 років, кажуть, не відзначають, але Тамарі хотілося свята. Ще більше хотілося заміж.. Раптом до Тамари підсів молодий чоловік: – Здрастуйте, я вас давно хотів побачити. – Га-а-а! Що ви сказали? Хлопець подивився на Тамару, відвів очі і продовжив: – Мене звуть Артем. Розумієте, я хотів би оселитися з вами

Тамара їхала в маршрутці. Сорок років, кажуть, не відзначають, але Тамарі хотілося свята, хотілося великий компанії. Ще більше хотілося заміж.

Вона щойно приїхала з моря, а там чудові зорепади. Тамара загадала собі чоловіка. І тепер вірила, що у великій компанії обов’язково знайде суджений.

Ресторан вже замовлено, гості запрошені.

З роздумів вивів її молодий чоловік. Він сів поруч з Тамарою:

-Здрастуйте, я вас давно хотів побачити.

-Га-а-а! Що ви сказали?

Хлопець покосився на Тамару, відвів очі і продовжив:

-Мене звати Артем.

-Тамара, – відповіла Тмара, яка не могла нічого зрозуміти.

Хлопець глянув на неї і продовжив:

-Розумієте, я хотів би оселитися з вами.

Тамара обімліла від такого нах*бства, але уява її вже “розігрілася”.

Хлопець претендує на мою квартиру. Ну добре, квартира у мене велика. Правда, він молодший за мене, але не я перша не я остання. Он навіть знаменитості так якось живуть і різниця у віці не хвилює.

Не дарма я загадувала бажання. Весілля у нас буде обов’язково. Без білої сукні, звичайно, і без фати. Червону сукня хочу і туфлі на шпильках. Ваги б трохи скинути, а то хлопець якийсь щупленький. Але нічого, відгодую. Та й весілля нескоро, все-таки один одного треба вивчити. А то, може, тільки через квартиру і хоче одружитися.

Ого! Уже сумніви. Ні, ні, не можуть мене зірки обманювати. Суджений він мій. Так, до речі, його теж треба вдягнути гарно. А то він он в старих джинсах з дірками і величезній кофті сидить. Видно, небагатий. Ну нічого, костюмчик купимо і туфлі лакові. Всім на нареченим наречений буде.

Може скасувати кафе? Ну його цей день народження, чого гроші даремно витрачати, коли наречений вже є.

-Розумієте, – раптом заговорив хлопець, підозріло поглядаючи на Тамару. – Ми з вами їдемо на одну турбазу і мені хотілося б оселитися з вами в кімнаті. А то поселять… Ой, вибачте, не можу більше говорити, я їду в маршрутці, і якась жінка намагається мене обняти. Жіночко, що ви собі дозволяєте?

Та ну їх – ці блютуз-гарнітура, всі смартфони і навушники, разом узяті і зорепад з бажаннями.

Тамара вийшла не на своїй зупинці…

Одна надія на кафе!..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.